Читати книгу - "Прекрасні катастрофи"

вздовж муру, поки з розгону вдарилася об товстенний дуб, що ріс під самісіньким парканом. Стрімкий стовбур здіймався вгору і високо розкидав свої крислаті шати над гострим пругом муру. Якусь мить Сахно ще міркувала, потім обійняла стовбур руками й ногами й полізла догори. Відразу стовбуром, потім на бічні гілляки, чимраз вище, аж поки пруг муру забілів унизу під ногами тоненькою рівною смужкою. Тоді — на тонші віти, на довгу віть, що сягала на той бік від муру. На середині Сахно спинилася, обережно спустилася на руках і витяглася струною, як гімнаст на турніку перед відповідальним номером. Вона виглядала, куди зручніше стрибнути. Під ногами, на відстані кількох метрів, біліло шосе, ближче сюди — між шосе й муром — чорніла фоса[20]. На дні її полискувало багнище. Сахно вибрала друге… Злегка розгойдавшися, затамувавши віддих, вона пустила гілку й шубовснула просто в жабуриння…

Хмара бризок і зграя жаб приснули на всі боки. Ноги вгрузли в липку багнюку. По шию стало смердючої густої рідини.

Видряпавшись з калабані, Сахно щосили припустила по шосе. Шлях цей колом оперізував малий парк — обіч муру — і ліворуч від головної брами мали бути гаражі. Це Сахно добре знала з генерального плану маєтку, що висів на стінці в кабінеті доктора Гальванеску. Бігти довелося недовго. Не далі ста метрів від головного шляху відбігав убік менший. Дерева розступилися, і в вічі вдарило яскраве світло. Шість чи сім великих, довгих, із скла та заліза будівель півколом вінчали кінець розлогого віадука. Через розчинені двері в яскравому світлі вилискували металеві частини десятка різних моторів. Сахно підбігла до першого і скочила до кабіни. Хвилини вистачило на те, щоб пересвідчитися, що мотор цілком справний і цілком готовий їхати.

Вивівши його на віадук, Сахно на мить стала. Її ніхто не спиняв. Навкруги було тихо й мертво. Жодної людини. Очевидно, на виклик доктора Гальванеску побігли й гаражні робітники.

Сахно увімкнула мотор. Ця тиша й безлюддя лякали її. Авто гримнуло і винесло Сахно через віадук.

Саме в цей час позаду, в одному з гаражів, раптом розітнувся розпачливий людський зойк. Потім брязнуло скло і залізо…

Сахно перевела регулятор на найбільшу швидкість.

Переплигуючи через рівчаки, заточуючись на поворотах, загрожуючи от-от перекинутися, авто вмить вибігло на головний шлях і завищало просто в глиб нічної пітьми. На розі ще побачила Сахно, як хтось біг від гаражів, вимахуючи руками, гукаючи і, здається, стріляючи з револьвера. Потім постать ураз спинилася, швидко обернулася і побігла назад до гаражів.

— За машиною! — догадалася Сахно і дала повний газ.

Велетенський парк, що з його краси так милувалася Сахно, приїхавши, промайнув за дві-три хвилини.

В скаженому льоті Сахно ледве встигла вчасно спинитися перед головною брамою. Ще крок-і всією своєю силою машина була б врізалася в залізо броньових воріт.

Сахно виплигнула з машини і вбігла до варти. Там було порожньо. Марно шукала вона й двигунів чи вимикачів. Ніде не було нічогісінько, що навчило б, як відчинити браму. Брама, очевидно, відкривалася автоматично з палацу. Два мідні дроти відходили від спідніх шарнірів і зникали в пластичних ізоляційних трубках, що зникали зразу ж під землею.

Сахно вхопила лопатку, що валялася долі, і розлючено вдарила по дротах. Сильний сухий тріск із спалахом синіх іскор блискавкою розірвав тишу і темінь ночі. Лопатка випала з рук Сахно, і вона злякано заточилася… Значить, це була таки правда: потужний електрострум вартував при виході з проклятого палацу! Значить, виходу їй не було?

В тиші виразно почулося здаля напружене дудіння багатьох моторів. Воно росло й наближалося з шаленою швидкістю.

Сахно знову вхопилася за лопатку.

Вона взяла її за самісінький кінчик дерев’яного держачка і щосили вдарила в браму. Залізо лунко загуло, і з тихим рипом шарнірів половинка брами почала відхилятися… Браму беріг електрострум, але вона не мала жодних замків. Її не можна було торкнутися, але…

Сахно відштовхнула другу половинку. Залізні половинки розійшлися, і контакт був порушений. Кожна з половинок брами була не страшна…

Сахно кинулася до машини… Фар вона не світила. Темне авто вихором линуло просто вперед по дорозі, що ледве відсвічувала сивим порохом проти темного шатра неба і хмар. Ні почути, ні побачити погоні вона не могла. Погоня теж не світила вогнів. Повз мерехтіли в очах темні поля, силуети лісків, рідкі вогники селищ. Машина линула, як метеор, у вихорі та куряві.

Довго — Сахно не могла лічити час — тривали ці страшні, одчайдушні перегони. Було вже, мабуть, десь опівночі, бо з-за обрію виплигнув пізній повний місяць. У його червоній заграві спалахнув степ і виразно визначилася дорога. Їхати стало легше. Принаймні менше шансів було на те, щоб перекинутися на повороті або розбитися об придорожній камінь. Але й для погоні з’явилася чимала вигода. Вона бачила тепер втікача, і ззаду залунали часті постріли. На одному з поворотів і Сахно побачила погоню. Не далі ста метрів наздоганяла її довга перегонова машина. Ще метрів із сто за нею линув цілий загін з п’яти чи шести автомобілів і стількох же мотоциклів. В цьому місці дорога круто, майже під прямим кутом, завертала ліворуч. Сахно побачила, як мотоцикли відокремились від гурту, звернули з дороги на цілину й побігли їй навперейми. У той же час рясніше залунали постріли. Заторохкотів і кулемет. Кулі, що досі линули мимо, тепер, коли авто повернуло до погоні боком, могли влучити в зручну ціль. Треба було берегтися. Сахно й собі звернула на цілину, тільки праворуч. Але зразу ж пожалкувала. Степ заріс тирсою, і хоч була вона невисока, проте плуталася в колеса і дуже гальмувала біг. Вертати було вже пізно. Обдурені мотоцикли тим часом уже виїхали знову на вторований грунт і були вже зовсім близько від Сахно, майже поруч із переднім перегоновим авто.

Тепер, звернувши, Сахно опинилася просто перед озером. Рівне плато степу