Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Шрам 📚 - Українською

Читати книгу - "Шрам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шрам" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 103
Перейти на сторінку:
піде ось так, кинувши здивовану Дилію, у нього зводило щелепи.

— Що з вами, мій друже? — тихо запитала капітанша в нього за спиною.

Він хотів з усієї сили вкусити себе за руку, але, щойно відчувши біль, мимоволі розтис зуби.

— Егерте, — у голосі Дилії зазвучала гірка образа, — лейтенанте Соллю… Ви більше не кохаєте мене?

Я хворий, хотів сказати Егерт, але вчасно отямився й промовчав. Небо, яка дурня…

— Кохаю, — сказав він хрипло.

Нарешті слуги внизу угамувалися, і будинок знову поринув у тишу.

— Тож я дарма зняла пояс вірності? — Слова Дилії, наче отруєний дротик, уп’ялися в Егертову голу спину.

І знову він переміг себе. Холодний і мокрий, вліз під мереживну ковдру — з таким же успіхом Дилія могла покласти поруч жабу чи тритона. Скривджена красуня відсторонилася — дерев’яними руками Егерт притяг її до себе.

Тіло його залишалося напрочуд здоровим і сповненим жаги. Двічі переживши шок, воно все-таки знову захотіло любові — так багаття, нещадно залите водою, займається з іскорки.

Дилія ожила йому назустріч. За кілька хвилин кімнату наповнило пристрасне ричання. Егерт рвався до мети, не думаючи вже про задоволення, — швидше б із цим покінчити й урятувати хоча б рештки колишньої слави. До бажаного фіналу залишалося кілька секунд, і тиша запанувала в домі, і спало місто, й скрізь під зоряним небосхилом запанував спокій, і ніщо, здавалося б, не заважало лейтенантові Соллю подарувати коханій насолоду, коли перед його внутрішнім зором виник капітан, який увірвався до кімнати у супроводі Дрона й гуардів. Картина була настільки яскравою, що Егерт бачив навіть червоні прожилки налитих кров’ю білків; йому здалося, що тверда мозолиста рука вже вхопилася за край ковдри й зараз буде ривок…

Він обм’як, ніби випотрошена тушка. Усе дарма, подальші зусилля марні, а при повторних спробах — жалюгідні й навіть смішні. Егерт Солль, найкращий у місті коханець, приречений був на невдачу.

Гірко засміялася Дилія.

Тоді Егерт підхопився, згріб в оберемок одяг і кинувся до вікна. По дорозі він розгубив половину свого гардероба, збив на підлогу тацю з вином і фруктами й перекинув столик. Злетівши на підвіконня, злякався-таки висоти другого поверху, але було запізно, парубок уже не міг зупинитися. З розгону вилетівши за вікно, неперевершений Солль голяка шльопнувся на клумби, знищивши рододендрони й заслуживши вічні прокльони садівника. Одягаючись на ходу, плутаючись у рукавах і колошах, ридаючи від сорому й болю, Егерт прожогом кинувся додому — пощастило ще, що до світанку залишалося кілька годин і ніхто не бачив славного лейтенанта в настільки жалюгідному стані.

* * *

Гуарди, коли вернулися до міста, насамперед поспішили поцікавитися станом здоров’я лейтенанта Солля. З кислою посмішкою блідий, змарнілий Егерт запевнив прибулих до нього посланців, що діло йде на поправку.

Плітки про невдачу з Дилією стали надбанням злих язиків наступного ж дня, їх переказували зі смаком і задоволенням, але в глибині душі не надто вірили — видно, мстить за щось клята капітанша.

Єдиною розрадою Солля була самотність. Цілісінькі дні він або сидів, замкнувшись у кімнаті, або тинявся безлюдними вулицями. Під час таких блукань йому вперше спала проста й страшна думка: а що як його хвороба — не випадковість і не тимчасове нездужання, що як мара ця продовжуватиметься й далі, місяці, роки, завжди?!

Егерта тимчасово звільнили від патрулювань, товаришів він старанно уникав, про візит до дами йому страшно було подумати, забута шпага стояла в кутку, як шкодлива дитина. По всьому дому лунали зітхання Солля-старшого — він, як і син, чудово розумів, що довго так продовжуватися на може: Егерту або доведеться зцілитися, або залишити полк.

Часом під дверима синової кімнати тихо з’являлася мати. Постоявши кілька хвилин, вона повільно дибала до себе. Одного разу, зустрівши Егерта у вітальні, вона не промовчала, як зазвичай, а обережно взяла його за манжет сорочки:

— Сину мій… Що з вами?

І, підвівшись навшпиньки, приклала долоню йому до чола, наче хотіла впевнитися, що гарячки немає.

Востаннє вона запитувала його про щось років п’ять тому. Він давно відвик розмовляти з матір’ю, забув дотик маленьких сухих пальців до свого чола.

— Егерте… що трапилося?

Розгубившись, він так і не вимовив ні слова.


Відтоді він почав уникати й матері. Самотні прогулянки його ставали все тужливішими. Якось, навіть не відаючи як саме, Солль натрапив під час своїх блукань на міський цвинтар.

Він був тут ще дитиною. На щастя, всі рідні й друзі його були живі, і Егерт не знав, навіщо людям провідувати житла мертвих. Тепер, проминувши огорожу, він задрижав і зупинився: цвинтар здався йому дивним, жахливим місцем, що не належить цьому світові.

Каліка-сторож виглянув зі свого будиночка й зник. Егерт здригнувся й хотів піти геть, але замість цього повільно рушив стежкою серед пам’ятників.

Багатші могили були прикрашені мармуром, бідніші — гранітом, зустрічалися пам’ятники, витесані з дерева. Майже всі вони за традицією зображували втомлених птахів, що присіли на надгробок.

Егерт ішов і йшов. Йому давно вже було не по собі, але він, як зачарований, читав та читав напівстерті написи. Задощило. Краплі стікали по кам’яних дзьобах і безсило опущених крилах, струмками збігали між мертвими пазурами, що вп’ялися в плити… З сірої завіси, на яку перетворився день, назустріч Егерту виступали пониклі на мармурових скелях орли, напиндючені маленькі ластівки, журавлі з похиленими головами… За широкими огорожами спочивали цілі родини. На одному надгробку нерухомо сиділи, притулившись один до одного, два голуби, а на другому знесилено схилила голову маленька, змучена пташина, і залитий водою напис на камені змусив Егерта зупинитися: «Знову полечу»…

Вода струменіла по Соллевому обличчі. Він зробив над собою зусилля, повернув, рушив до виходу. Від землі піднімався сірий, вогкий туман.

1 ... 18 19 20 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шрам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шрам"