Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Кораловий острів, Роберт Майкл Баллантайн 📚 - Українською

Читати книгу - "Кораловий острів, Роберт Майкл Баллантайн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кораловий острів" автора Роберт Майкл Баллантайн. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 74
Перейти на сторінку:
він його підкинув, бо з несподіванки я був зовсім знетямився, та ще й бризки засліпили мені очі, отож тієї миті я зовсім не годен був спостерігати, що навкруг мене робиться.

— Що ж тепер нам діяти? — сумовито запитав Пітер.

— Розвести вогонь та обсушитися, — відповів Джек.

— А ось маємо й паливо, — докинув я, піднімаючи суху гілку.

Ми подалися до лісу, і через якусь годину наш одяг був знову сухий. Поки він висів над багаттям, ми пішли до моря й скоро зауважили, що струмені ті вигулькували одразу після того, як набігала велика хвиля, і не раніше. Більше того, вони з'являлися тільки тоді, коли хвиля була здоровезна. Отож ми зробили висновок, що під скелями є печера, куди великі хвилі заганяють воду, і, не знаходячи виходу, вода та шугає крізь малі щілини. Принаймні ми не мали іншого пояснення тим дивовижним струменям, а що ця причина була дуже проста й можлива, то ми взяли її на віру.

— Слухай-но, Релфе, що це там у воді? Може, акула? — спитав Джек, коли ми вже хотіли йти.

Я відразу ж побіг до Джека на кам'яний прискалок, що нависав над морем, і, нахилившись, почав удивлятись у воду. Там, на глибині, ледь вимальовувалися обриси якогось зеленкуватого тіла. Я придивився пильніше, і мені здалося, що воно трохи ворухнулося.

— Скидається на рибу, — зауважив я.

— Гей, Пітере! — гукнув Джек. — Неси-но свого списа. Тут йому е робота.

Та коли ми спробували досягти тіло списом, виявилося, що він закороткий.

— От бачите! — глузливо мовив Пітер. — А ви ж казали, що спис мій задовгий.

Тоді Джек занурив списа і ширнув щосили, випустивши його з рук; хоч він наче й добре націлився, але, мабуть, схибив: спис виринув, ми його витягли, а блідо-зелене тіло виднілося на тому самому місці, спроквола ворушачи хвостом.

— Диво дивне, — мовив Джек.

Диво те й справді було дуже дивне, і хоч скільки Джек та ми з Пітером ширяли списом, а не могли ані вцілити, ані прогнати його. Отож нам довелося йти далі своєю дорогою, так і не збагнувши, що то було таке. Я дуже зацікавився тим дивним явищем, і воно довго не йшло мені з думки. Та зрештою я заспокоїв себе, поклавши скористатися слушною нагодою і знову прийти на це місце.


РОЗДІЛ X

Ми знаходимо силу смачних корінців та плодів. — Перед нами поступово відкриваються багатства Коралового острова. — Індійська смоківниця. — Дерево, що його підпирають природні підпори. — Ми знаходимо дичину. — Водяне птаство. — Пречудове відкриття і предивне вбивство. — Ми живемо, як у бога за пазухою


Обстеживши маленьку долину, ми були задоволені, бо знайшли там не тільки ті дерева, що росли в нашій долині, але й два чи три інші види. До того ж нам пощастило надибати цікаве овочеве дерево. Джек сказав, що це, мабуть, таро; він читав був у книжках, що остров'яни південних морів повсюдно харчуються його плодами. Ми також знайшли силу-силенну ямсу та інших бульб, що скидалися на картоплю. Вражені приємною несподіванкою, ми дякували долі, що вона закинула нас на такий родючий і настачений всілякими життєвими благами острів. І аж потім виявили, що наш острів, власне, нічим не відрізнявся від тисячі інших південних островів. Чимало їх були ще багатші й родючіші, та навіть коли ми дізналися про це, нам і на думку не спало ремствувати на свою долю.

Отож ми понапихали тими бульбами кишені, аби спожити їх за вечерею, про яку йтиметься нижче. Бачили ми також силу різних барвистих пташок і знову помітили сліди якоїсь тварини. Тим часом сонце схилилося до заходу, отож ми вернулися на берег і, пробравшися попід скелями, зайшли в сусідню долину. То була та сама долина, що, як я вже казав, перетинала весь острів. Вона була набагато ширша й мальовничіша за ті, що ми досі споглядали. Тут росли дерева найрозмаїтішої форми, височини й кольору; багатьох з них ми не бачили в інших долинах: потік у цій долині був більший, а грунт родючіший, ніж у Долині Розбитого Корабля, отож вона ще буйніше поросла лісом і травами. Деякі дерева мали темно-зелене лискуче листя, інші красувалися ясними теплими барвами, які вирізнялися на тлі блідої зелені, що панувала скрізь і всюди. Придивившись, ми розпізнали широкі темні верховіття хлібного дерева із золотими плодами, чисте сріблясте листя свічкового дерева і кілька видів, що дуже нагадували сосну, а серед них групами й поодинці здіймалися крони розлогих кокосових пальм, які похитували ошатними пір'ястими галузками ген-ген високо над рештою дерев, наче плем'я статурних велетнів, що стояли на варті, оберігаючи ці розкішні ліси.

Понімілі від захоплення, ми озиралися навколо, аж раптом Джек здивовано скрикнув і показав убік:

— Ось індійська смоківниця.

— А що таке індійська смоківниця? — спитав Пітер.

— Дуже цікаве дерево, як ти сам пересвідчишся, — відмовив Джек. — Тубільці називають його аоа, якщо я не помиляюся, і воно має одну дивовижну властивість. Та й здоровезне ж воно нівроку!

— Воно! — повторив Пітер. — Таж їх тут добрий десяток! Невже ти забув граматичні правила? Де ж твоя вченість, Джеку?

— Отже, ні, — відмовив Джек, — це одне дерево. Придивися краще, і ти сам переконаєшся.

І справді: те, що здавалося на перший погляд цілим гаєм, виявилося одним деревом. Воно мало світлу блискучу кору і ланцетовидне дрібне листя гарного жовтуватого кольору. Але диво полягало в тому, що гілки, відходячи горизонтально від стовбура, пускали донизу довгі паростки чи то волокна, які, сягаючи землі, вкорінювалися і вкривалися корою, точнісінько наче стовбур. Волокна тії спадали і з високих, і з низьких гілок, підтримуючи їх, мов природні колони; деякі з них були такі грубі, що на перший погляд здавалися справжніми стовбурами. Вони були різної величини і в різних стадіях розвитку — від товстих колон до мотузочок, які ще не встигли укоренитися, і рудих тоненьких ниток, що не сягнули землі

1 ... 18 19 20 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кораловий острів, Роберт Майкл Баллантайн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кораловий острів, Роберт Майкл Баллантайн"