Читати книгу - "Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі"

Незчисленний натовп оточив нас щільною стіною, і Вайлаті першим почав розмову, яка по-італійськи мала приблизно такий перебіг:

Вайлаті. Скажи мені, друже, хто в цих краях найкращий накуда?

Святий (співає, два рази підстрибує на місці і розмахує прапорцем). Аллах великий, треба молитися аллахові!

Вайлаті (цілком серйозно). Чудово, мій друже, але скажи… і т. д.

Святий (співає, підстрибує три рази, розмахує прапорцем). Недовідомі путі аллаха, пророк вчить славити аллаха!

Вайлаті (терпляче повторює ту ж саму фразу).

Святий (так само співає, підстрибує, говорить те саме з незначними відхиленнями на тему про те, що сказав аллах).

Хвилин через п'ятнадцять у Вайлаті вривається терпець, і він, розводячи руками, обертається до нас і розгублено говорить:

— Ходімо звідси… Він божевільний.

Не встигаємо ми відміряти кілька кроків, як нас наздоганяє святий і бурмоче по-італійськи:

— Ходити за мною, я тебе привести до накуда, а за це ти дай мені два долар!

Так «Форміка» придбала лоцмана, молодого хлопця Азгодома, з Данкалії, дуже вправного і надзвичайно працьовитого.

Та що з того, що ми маємо досвідченого накуду! Минув цілий тиждень, а дозволу на в'їзд у Дахлак ми ще не маємо.

Вайлаті крутиться, як муха в окропі. Букер їздив аж до Асмару, а дозволу нема й нема. Нічого не вдієш, треба продовжувати працювати на Шейх-Саїді.

Розповім вам про свою першу небезпечну пригоду. Залишивши всю кіно- та фотоапаратуру на Джорджо, я приєднався до наукової групи, яка збирала матеріал досить далеко від човна.

Мені доручили відломити велику мадрепору і підняти її на поверхню. Беру молоток, сідаю на дно і починаю працювати. Через кілька хвилин відчуваю, що хтось дивиться на мене. Обертаюсь, і за якихось п'ятдесят сантиметрів від себе, на рівні грудей, бачу жахливу голову колосальної барракуди. Я не перебільшую анітрохи, вживши слово «колосальної», бо потім я ні разу не бачив такої.

Тонка і довга (близько двох метрів), вигнутий хвіст, нерухомі, розширені очі, які вп'ялися в мене, — така була ця страхітлива риба, славнозвісний пірат тропічних морів. Місцеві жителі бояться барракуди більше, ніж акули! Рот у риби напіввідкритий, величезний, повний довгих трикутних зубів, і це робить її дуже схожою на крокодила. І взагалі лютий вигляд барракуди надовго залишається в пам'яті.

Моє серце починає шалено калатати. Роблю різкий рух, рибина б'є хвостом і відсувається на метр далі.

Наче бомба, вилітаю на поверхню, виймаю мундштук з рота і кричу що є сили:

— Барракуда! Велетенська барракуда!

І знов пірнаю, бо на поверхні найнебезпечніше зустрітися з хижаком. І справді, опинившись під водою, я побачив, що барракуда теж піднімається. Я швидко пірнаю униз і твердо стаю на дно. Місце тут неглибоке, всього сім-вісім метрів. Барракуда не відстає від мене.

Чи почули мій крик товариші? Я так швидко спустився, що не мав можливості переконатися в цьому.

Хижак починає кружляти навколо мене, підпливаючи ближче. (Пізніше я пересвідчився, що так само роблять найсміливіші акули). Тварюка наближається, а мені нічим навіть налякати її — молоток замалий для цього.

Прокляття, я ж забув про мадрепору! Одламую, ногою велику гілку і починаю розмахувати нею перед очима рибини. Це впливає на неї, і барракуда, поступово збільшуючи кола, зникає в хмарі планктону.

У цю саму хвилину з'являється Чекко Баск'єрі та Джанні Рогі. Кидаюсь їм назустріч і стаю між ними під захист рушниць.

— Та де ж вона? — трохи недовірливо питає Баск'єрі. Він, звичайно, впевнений, що я з переляку трохи загнув про розміри, бо ми вперше зустрічаємося з барракудою.

— Вона внизу, спускайтеся, — відповідаю я. Пірнаємо.

Секунд двадцять, мабуть, ходимо по дну, нарешті… ось вона!

Чекко та Джанні поглядами вибачаються передо мною за недовір'я. Вони негайно прикладають рушниці, але риба спокійно відпливає на відстань, недосяжну для пострілу.

Через хвилину вона зникає зовсім. Розшуки не дають результатів. Піднявшись на поверхню, ми збуджено обговорюємо цікаву зустріч. Недалеко від нас з води з'являється Джіджі Стюарт. Ми кличемо його до себе.

Джіджі недовірливо хитає головою.

— Добре, хай буде вже один метр, — посміхається він, почувши про розміри риби, і щезає під хвилями.

Секунд через двадцять він, мов корок, вилітає на поверхню.

— Сто чортів! — волає він. — Я підстрелив її, чуєте, підстрелив! — і піднімає вгору уламок рушниці, на якому безпорадно висить пружина. Коли ми розмовляли, барракуда була в нього під ногами. Пірнувши, він опинився на відстані пострілу від неї і вдарив, майже не прицілюючись. Через якусь долю секунди Джіджі відчув страшенний ривок, схопив приклад обома руками і втримав його. Ще ривок, і щось сухо хруснуло. Зламалася рушниця! Риба з гарпуном в тілі блискавично зникла, тягнучи за собою лінь з уламком ствола.

Увечері на борту «Форміки» товариші недовірливо слухають нашу розповідь. Та нам щастить: в місті ходять чутки, що якийсь рибалка сіткою витяг велетенську барракуду. Ми стрімголов кидаємося до нього і дізнаємося, що мертва риба плавала догори черевом за кілька миль від Шейх-Саїду. Це наша барракуда, не може бути жодних сумнівів. Рибалка відвіз її на тукову фабрику.

Десь коло одинадцятої години ночі, голосно сперечаючись, ми підходимо до воріт цього смердючого підприємства. Наляканий сторож відчиняє ворота