Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Бенедикт був іншої думки.

— Треба рятувати сестричку, — рішуче сказав він. — Матінка тримає її, як на прив'язі,

біля цього Макклесфілда вже хвилин десять.

— Бідолашний малий, — пожалів Ентоні побратима по нещастю, теж холостяка, і, помітивши здивований погляд Саймона, поспішив додати:

— Ні, не думай, я не вважаю, що з нашою сестрою комусь буде нудно, але просто якщо вже мама причепиться… Слова не дасть нікому сказати. Потрібно рятувати і Дафну, і Макклесфілда.

— Цілком вірно, — підтвердив Колін. — І навіть нашу маму… від неї самої.

Однак Саймон помітив, що ніхто з братів не зрушив з місця ні на дюйм.

— Що ж ви стоїте? — спитав він.

— Ентоні найстарший, — відповів Колін. — На крайній край хай іде Бенедикт…

— Ходімо всі разом, — вирішив Ентоні, не роблячи жодного кроку.

— Так, разом, — погодилися два інші брати, залишаючись стояти десь стояли.

— Ви що? — голосно шепотів Саймон. — То боїтеся матері?

— Саме так, мій друже, — скрушно зізнався Ентоні. — Це з дитинства.

Бенедикт підтвердив його слова кивком, а Колін усміхнувся вибачливою усмішкою, ніби просячи. вибачення за всіх.

Ну і ну, подумав Саймон із легкою зневагою, а виглядають такими молодцями — сильними,

впевненими у собі. Але згадав, що ніколи не знав матері (і батька, втім, також) і що йому

важко, якщо взагалі можливо, судити. І майже виправдав їх.

— Якщо тільки посмію втрутитися, — спробував пояснити Ентоні, - мати візьме мене в кліщі.

і почне водити від однієї незаміжньої дівчини до іншої. Брр… Я такого не винесу!

Саймон жваво уявив собі цю картину і не міг утриматися від сміху, за ним розреготалися всі.

брати.

— Так, Саймоне, — додав сумно Бенедикт, — ми тут між двома вогнями: з одного флангу

атакують матусі з дочками, з іншого — власна матір.

— Але ви, Гастінгсе! — Вигукнув Колін. — Ви цілком могли б втрутитися та визволити нашу

улюблену сестру. Вам майже нічого не загрожує.

Саймон кинув погляд на леді Бріджертон, яка в цей момент щось говорила молодому Макклесфілд, міцно вхопивши того за рукав, і вирішив, що краще заславиться боягузом, ніж

спробує боротися з цією маленькою, але такою рішучою жінкою.

— Нас не представили один одному, — промимрив він, — і буде неввічливим з мого боку, якщо я раптом…

— Ти ж герцог, чорт тебе візьми! — сказав Ентоні. — Багато чого у твоїй владі.

— Ти почерпнув це з уроків історії? — спитав Саймон.

— Ні, просто думаю, що мати вибачить будь-яке порушення пристойності, якщо ціною цього буде знайомство її дочки з герцогом.

— Ну, знаєш, — обурився Саймон, — я вам тут не жертовна тварина, яку кладуть на

вівтар вашої матінки.

— А в Африці ви теж були? — Запитав Колін, щоб перевести розмову, але Саймон не відповів.

— Крім того, коли я бачив вашу сестру, вона казала, що й сама може…

— Ви вже познайомились? — майже одночасно поцікавилися брати. — Коли? Де?

Саймон з подивом виявив метал у голосах, обличчя напружилися, і, перевівши погляд з одного брата на іншого, він подумав, що за таких затятих захисників традицій і сімейної честі їх сестрі не страшні всі Найджели, разом узяті. Але з іншого боку, не налякали б ці віддані родичі взагалі всіх до одного потенційних наречених.

Проте треба було щось відповідати їм — вони дивилися на нього з певною підозрою, яка

йому не надто подобалося.

— Якщо це вас так цікавить, — сказав він, — я зіткнувся з нею майже в прямому розумінні.

коли пробирався до зали. І одразу зрозумів… — він зміряв поглядом усіх братів, — що вона з вашої сім'ї. Тому наважився представитися їй.

Ентоні повернувся до Бенедикта:

— Мабуть, коли вона тікала від Бербрука.

Бенедикт глянув на Коліна:

— А де він сам?

Колін знизав плечима:

— Гадки не маю. Напевно, десь заліковує своє поранене серце.

Або губу, подумав Саймон.

— Але чому ти мені нічого не сказав? — Запитав Ентоні.

Який зануда! Все-таки дуже добре, що я не маю старших братів», — вирішив Саймон.

— Тому що до тебе було не пробитися крізь стрій твоїх шанувальниць та їхніх батьків! — гаркнув він. — А невдовзі й мене позбавили свободи пересування.

— У вас, мабуть, немає жодної сестри? — Співчутливо запитав Колін.

— Ні, слава Богу!

Про братів він додавати не став.

— Дафф далеко не найгірша з можливих сестер, я думаю, — сказав Бенедикт, який не бажав, щоб Саймон неправильно витлумачив слова Коліна. — І в неї не так багато шанувальників.

Саймон перестав уже розуміти, добре це чи погано, і тому нічого не вимовив. За нього це

зробив Колін.

— Чому ти так думаєш? — спитав Бенедикта.

— У всякому разі, не тому, — відповів за того Ентоні, - що вона недостатньо хороша

собою.

Саймон міг би по свіжих слідах підтвердити думку друга, бо ще недавно випробував

нестримне бажання схопити Дафну в обійми, притиснути до стіни і цілувати, цілувати… якщо не щось інше…

— Гарна чи не хороша, — сказав він, вирішивши нарешті закінчити всі розмови на цю тему, — але я не збираюся рятувати її, оскільки згадав, як вона сама сказала мені, що ваша мати

заборонила їй перебувати у моєму суспільстві.

— Невже? — весело вигукнув Колін. — Як пікантно! У вас така погана репутація?

— Мабуть, мені важко судити. — Саймон не мав особливого бажання виступати у власний

захист. — Втім, хочу думати, що більша частина звинувачень на мою адресу незаслужена.

Сподіваюся, це може підтвердити мій старий друг Ентоні.

— Шкода, — розсміявся Колін, — а я так сподівався повчитися у вас чогось поганого.

— Зверніться до свого старшого брата, мій любий. Він цілком гідний учитель.

— Гаразд, — сказав Ентоні, кладучи руку на плече Саймона. — Ходімо таки, мій друже, до цієї

страшної