Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Саймонові нічого не залишалося, як підкоритись. Тим більше що поруч із їхньою матір'ю була Дафна, спілкування з якою після недавньої атаки на нього сімейства Фезерінгтон не уявлялося таким вже нестерпним. І ось вони наблизилися до леді Бріджертон.

— Матінко, — вигукнув Ентоні, - я не бачив вас весь вечір!

Її обличчя осяяло усмішкою, і Саймон зрозумів: честолюбна вона чи ні, чи марнославна чи її заходи надто наполегливі, але вона щиро любить своїх дітей. Це ясно, як день.

— Ентоні! — Вигукнула вона. — Як приємно, що ти підійшов. Ми якраз розмовляємо з лордом

Макклесфілд.

— Я це помітив. — Ентоні співчутливо глянув на лорда.

Саймон зустрівся очима з Дафною і ледь помітно похитав головою. Вона зрозуміла його безмовне питання і відповіла тим самим рухом.

— А хто з тобою, Ентоні? — спитала мати. — Вибачте, я не знайома з вами.

— Це новоявлений герцог Гастінгс, мамо. Ви повинні пам'ятати Саймона з часів мого навчання в Ітоні та Оксфорді.

— Звичайно, — ввічливо погодилася вона. Макклесфілд, який отримав перепочинок, вміло

скористався нею і вигукнув:

— О, я бачу свого батька!

Ентоні відразу відреагував:

— То йди ж до нього. Я забув сказати, він тебе всюди шукає.

Двічі повторювати не треба було — молодик зник із блискавкою.

— Мені здавалося, у нього з батьком серйозна суперечка, — з подивом промовила леді

Бріджертон, дивлячись йому вслід.

— Так воно і є, - сказала Дафна.

— І репутація далеко не найкраща, — продовжила мати. Кого б вона не мала на увазі — батька чи сина, — Саймону здалося це смішним, і він ледве втримався від сміху: отже, не в нього одного підмочене добре ім'я — вже легше.

— Наскільки можу пригадати, леді Бріджертон, — звернувся він до неї, - до мого від'їзду з

країни ми зустрічалися. Зате тепер я щасливий висловити вам свою повагу.

— Рада вас бачити, — відповіла вона. — Це моя дочка Дафна.

Саймон доторкнувся до затягнутої в рукавичку руки, яку простягла дівчина, і торкнувся

легким ввічливим поцілунком до кісточок пальців.

— Мені честь офіційне знайомство з вами, міс Бріджертон.

— Офіційне? — здивовано спитала її мати. Дафна вже прочинила рота, щоб відповісти, але

Саймон випередив її:

— Я вже розповідав Ентоні про наше скороминуще знайомство сьогодні ввечері.

Леді Бріджертон невдоволено зсунула брови:

— Чому ж ти нічого не сказала мені, люба?

— Тому, мамо, що ми обидві були страшенно зайняті. Зараз із лордом Макклесфілдом, до нього з лордом Вестбро, а до нього з…

— Я тебе зрозуміла, Дафно, — холодно перервала мати.

І знову Саймону потрібно було зробити чимало зусиль, щоб стримати напад сміху, який міг

виявитися не надто доречним.

Забувши про своє невдоволення дочкою, леді Бріджертон повернулася до Саймона, обдарувавши найкращою з своїх усмішок, з чого він уклав, що про його погану репутацію вже немає і мови і всі його колишні гріхи, як і були, прощені.

Але, як не дивно, саме цей висновок змусив його подумати про втечу. Нехай не такому

блискавичному, який вдався Макклесфілду, але такому ж успішному.

Ентоні вгадав його намір, бо встиг прошепотіти йому на вухо:

— Вибач мені, старий, але ти попався.

На що Саймон процідив крізь зуби:

— Я вб'ю тебе.

Дафна, очевидно, зрозуміла, що відбувся обмін репліками, оскільки трохи посміхнулася. А леді Бріджертон майже нічого вже не бачила і не чула — у її голові миготіли картини

майбутнього весілля, яке буде грандіозним, як і личить, якщо доньці доведеться зробитися

герцогинею. Проте радісні картини майбутнього були безжально перервані вторгненням сьогодення у образі все тієї ж усюдисущої місіс Фезерінгтон, цього разу з двома, а не трьома дочками. Але від цього усім стало не набагато легше. Вони прямували до них, як магнітом притягувані присутністю

герцога Гастінгса.

Отже, необхідно вживати термінових заходів. Які? У голову Саймону спало тільки одне.

Повернувшись до Дафни, він сказав:

— Міс Бріджертон, я можу запросити вас на танець?

Розділ 5

Ви, звичайно, побували минулого вечора на балу у леді Данбері? Соромтеся, якщо ні! Бо тоді ви не стали свідком чергової сенсації… Якої? Вашому автору, та й усім присутнім стало цілком ясно того вечора, що міс Дафна Бріджертон привернула значну увагу і, не побоюся цього слова, інтерес нового герцога Гастінгса, який щойно повернувся з далеких мандрівок.

Можна собі уявити, яке почуття полегшення зазнала її мати, леді Бріджертон! І як сумно було б, якби Дафна залишилася незатребуваною до початку наступного сезону! А у леді Б., не забудьте, на черзі ще три дочки. Жах!

«Світська хроніка леді Віслдаун», 30 квітня 1813 року

Відмовити йому Дафна не могла.

По-перше, тому, що мати дивилася на неї з таким виразом на обличчі, що відмовивши її Дафну чекав би скандал вдома.

По-друге, відмова могла викликати в братів нову хвилю розмов і підозр щодо їхнього таємного знайомства з Саймоном. І не лише у братів.

І нарешті, їй куди більше хотілося танцювати з ним, ніж пускатися в бесіду з місіс Фезерінгтон та її дочками.

Зрозуміло, цей нахабний, самозакоханий тип навіть не надав їй можливості, як належить у пристойному суспільстві, відповісти на запрошення якимись ввічливими словами на кшталт: «З задоволенням», «Буду надзвичайно рада» або, нарешті, простим «Так», а натомість всього цього одразу повів на середину зали. Але що ж із нього взяти?

Оркестр у цей час саме виробляв ті жахливі звуки, які звуться «налаштування», так що їм довелося трохи почекати, перш ніж заграла справжня музика.

— Дякую, що не відмовилися, — сказав Саймон чи то серйозно, чи то з іронією — вона не могла розібрати.

— Ніби я мала