Читати книгу - "Колишній, Ульяна Соболева"

 - Значить, так.  Мені плювати, як ти це зробиш!  Нехай ця телиця втреться до Коршунова в довіру, проникне до нього в будинок і дістане проклятий код.

 - Але його ніхто не знає, крім самого Коршунова, ніхто з наближених.У будинку є ваші люди, але і вони до сих пір нічого не пронюхали.  Кажуть, він відкриває його на самоті, а комбінацію цифр змінює кожні пару днів.

 - Славіку, мені наплювати, розумієш?  Я сказав дістати код – значить, дістань.  Тому я просив знайти дівку, яка зможе не просто затягнути його в ліжко, а обкрутити, як слід.  Наблизитися настільки, щоб він їй почав довіряти.  Б **** ей я і сам відшукати здатний, та й почує він їх за версту.  Мені потрібна особлива.  Розумієш?

 Славік кивнув.

 - Твоя Серебрякова така?  Питаю востаннє: на цю дівку можна розраховувати?

 - Тттак.  Ммможна.  Вона скоро від злиднів ноги протягне.  За квартиру борг уже більше трьох місяців, комунальні послуги не сплачені.

 Геннадій Петрович задумався, знову закурив.

 - Треба її простимулювати.  Щоб з'явилося бажання працювати краще.  Господаря її квартири знаєш?

 Тимофєєв похитав головою.

 - Дізнайся.  Нехай прийде до неї і зажадає оплатити негайно.  Зі скандалом.  Мої хлопці відключать їй газ і електрику.  Зробиш вигляд, що заплатив за неї , -хай буде від тебе залежною.  Зрозумів, Тимофєєв?

 Славік злякано дивився на співрозмовника.

 - Зрозумів?!  - гаркнув Геннадій Тимофійович.

 - Зрозумів.

 - А тепер - пішов геть!  Заморив ти мене.

***

 - Ну що, Асланов?  Що за фізіономія в суботу вранці?  Що вночі робив?  Як завжди, по бабам?

 Коршун відпив із пластмасового стаканчика кави і подивився на Андрія, який занадто зосереджено вів машину.

 - Що мовчиш?  Адже вгадав?

 - Які баби, Володимире Олександровичу?  - Асланов звернув на центральну вулицю.

 - Дешеві.  На Центральній вечорами таких хоч греблю гати.  Тобі потрібна дівчина гарна.  Може, одружишся, діти з'являться.  Адже молодий.

 Андрій хмикнув.  Які діти з його роботою?  Якщо він днює і ночує в будинку боса.  Свою квартиру місяцями не бачить.  Там пил уже в три шари, як килим.  Різонуло по хворому.  Ні - ніякого одруження, ніяких дівчат.  Він уже спробував.  Досить.

 - Навіщо мені баба?  Ось ви, наприклад, теж не поспішайте.

 - Я, Асланов, інша справа.  Жінки біля мене крутяться через гроші, розкоші, слави хочуть.  Навіщо я їм потрібен, немолодий, далеко не красень.  Їх приваблюють брюлики, Андрюхо.  Блиск золота.  Нахрен вони мені потрібні?  Я можу кожен день мати нову.  Усі однакові.  Одна довго ламається, інша в той же день ноги розсовує.  Ось і вся різниця між ними.

 - Як пройшла зустріч із кралею з «телекому»?

 Андрій глянув на боса - той посміхнувся мрійливо так, незвично.  Холодні сталеві очі блиснули, потеплішали.

 - Гарна дівчина.  Рідко таких зустрінеш, немов прийшла до мене з сімдесятих.  Красива, розумна і тендітна така.

 Тепер Асланов здивувався. Тільки що такий цинічний Коршун раптом став схожий на сентиментального самотнього холостяка.

 - Зачепила?  - посміхнувся, закурив.

 - Поки що не знаю.  Здивувала, напевно.  Щира, проста.  Спілкуюся з нею і забуваю, хто я насправді.

 - Папери підписали?

 - Підписав, але їй не віддав.

 Асланов кинув погляд на боса - той немов задумався.

 - Чому?

 - Віддам і не побачу її більше.

 - Значить, сподобалася.  Ніколи не чув від вас нічого подібного.

 Коршун допив каву і поставив стаканчик.

 - Вона - як ковток свіжого повітря.  Навколо бруд, фальш, а ця дівчина - діамант у купі гною.

 - Як поетично,  - Асланов знову посміхнувся.

 - Знущаєшся, так?

 - Ні каплі.  І коли нова зустріч?

 - Сьогодні візьму її на прес-конференцію.  Потім обіцяла зі мною по місту покататися.

 - Ух ти.  По місту до найближчого готелю?

 Коршун пирхнув, тільки Асланову можна було ось так розмовляти з ним.  Інших би давно з лайном змішав, та й не посміли б.

 - Асланов, ти побазікай мені.  Дівчина гарна, до готелю не поїде.  Вона не така.

 - Ага!  Я не така, я інша?  Володимире Олександровичу, вони всі однакові, тільки одна дешевше - інша дорожче.

 - Ось, ти, блін, увесь настрій зіпсував.  Сам сидиш похмуріше хмари.  Ти б, Асланов, вихідний взяв, розвіявся, відпочив.  Я і без тебе впораюся.  Хлопці вишколені тобою як в армії, дай їм можливість себе показати.

 Андрій з недовірою подивився на боса: «Невже відпускає? Перший раз дає вихідний сам. Може, скористатися? Тоді я з Нікою більше часу зможу провести. Поспішати не треба буде. Завезу куди-небудь і відтрахаю в машині, щоб не так мізки закипали і член щоб колом не стояв. Заодно дізнаюся, що за хрін з нею зустрічається, і потім причандали йому відірву».

 - А знаєте, Володимире Олександровичу, я візьму вихідний.  Якраз хотів сьогодні з друзями зустрітися на годинку, а, може, і надовше.

 Коршунов із недовірою подивився на Андрія і примружив ліве око:

 - Асланов, у тебе немає друзів.  Сам казав, що всіх знайомих розгубив, поки в Америці жив.  Що приховуємо?