Читати книгу - "Чотири сезони"

Він розказував, що і людей вбивав. Людей, які його зайобували. Принаймні так він казав. І я йому повірив. Бо він був схожий на того, хто може когось мочканути. Просто він, курва, вічно був заведений! Як волина зі спиляним ударником. Знав я одного кента, у нього був поліцейський «сміт-енд-вессон» зі спиляним ударником. Він ні на хріна не годився, ну, хіба що потріпатися про нього можна було. У тому револьвері спусковий механізм приводився в дію так легко, що він би вистрілив, якби цей кент, Джонні Каллаген, так його звали, якби він увімкнув свій грамофон на повну котушку й поклав його на гучномовець. Отакий був і Ел Блетч. Краще я його описати не можу. І нітрохи не сумніваюся, що він прикінчив двійко-трійко людей.

І якось уночі, просто аби щось сказати, я такий питаю: «І кого ж ти вбив?» Ну, жартома, розумієш. А він сміється й каже: «У Мені один строк мотає за тих двох, кого я замочив. Був там один такий і жінка того лоха, який відбуває. Я саме їхню хату перетрушував, а той недоносок почав мене зайобувати».

– Не пригадую, називав він мені ім’я жінки чи ні, – вів далі Томмі. – Мо’, і називав. Але в Новій Англії Дюфрейн – це як Сміт чи Джонс для решти країни, бо тут дуже багато жабоїдів. Дюфрейн, Лавеск’ю, Улетт, Пулен – хто там ті жабоїдські прізвища пам’ятає? Але він сказав, як звали того кокнутого. Сказав, Ґлен Квентин його звали, і був він мудилом, багатим мудилом, у гольф круто грав. Ел подумав, що він тримає на хаті гроші, може, навіть штук п’ять баксів. У ті часи то було велике бабло, сказав він. То я такий: «А коли то було?» А він: «Після війни. Зразу після війни».

Отож, він зайшов, став шукати, і тут вони попрокидалися, і мудило почав його діймати. Це Ел так сказав. А я скажу, що, може, той гольфер просто собі захропів. Коротше, Ел сказав, що Квентин був у ліжку з жінкою якогось крутого адвоката, адвоката запроторили в Шоушенк. І зареготав, гучно так. Господи Ісусе, та коли мене звідтіля випустили, то було моє найбільше в житті свято.

Думаю, тепер ви розумієте, чому Енді трохи очамрів, коли Томмі виклав йому ту історію, і чому зажадав одразу ж побачитися з начальником. Чотири роки тому, коли Томмі познайомився з Елвудом Блетчем, той відсиджував свої від шести до дванадцяти. Тому, коли про все це дізнався Енді, він міг бути на межі того, щоб вийти… чи вже вийшов. Отакими були два гострі краї рожна, на якому повільно смажився Енді. З одного боку, Блетч міг усе ще бути в ув’язненні, а з іншого – міг уже вийти, і шукай вітру в полі.

У розповіді Томмі були неузгодженості, але хіба ж їх і в реальному житті не бува? Блетч сказав Томмі, що засадили крутого адвоката, а Енді був банкіром, але люди не надто освічені схильні плутати ці дві професії. І не забувайте, що минуло дванадцять років між тим, як Блетч читав газетні вирізки про той суд, і тим, як він переповів ту історію Томмі Вільямсу. А ще він зізнався Томмі, що потягнув зі скрині, яку Квентин тримав у комірчині, щось із тисячу доларів, а на суді над Енді представники поліції заявили, що ознак пограбування не було. Тут у мене є кілька здогадів. По-перше, коли ти береш касу, а чоловік, якому вона належала, мертвий, то хто скаже, що щось вкрали? Хіба що хтось інший зможе розказати, що воно там взагалі було, це щось. По-друге, хто сказав, що Блетч про цей момент не збрехав? Може, він не хотів визнавати, що вбив двох людей просто так. По-третє, може, ознаки пограбування й були, а лягаві їх проґавили (лягаві бувають дуже тупими) чи навмисне приховали, щоб не псувати картину прокурору. Пам’ятайте, що цей пес балотувався, і для цього йому потрібно було когось засудити. Незакрита справа про пограбування з убивством загрожувала виставити його в невигідному світлі.

Але з цих трьох версій мені найбільше подобається та, що посередині. Свого часу в Шоушенку я знав кількох таких елвудів блетчів – охочих понатискати на гачок із божевільними очима. Такі люблять втирати, що на кожному скачку їм вдається втекти з чимось типу діаманта «Надія»[28], навіть якщо насправді сидять за те, що їх зловили з годинником «таймекс» за два долари й дев’ятьма баксами в кишені.

А в розповіді Томмі був один момент, який переконав Енді остаточно, не лишаючи йому ні тіні сумніву. Блетч не навмання поліз у будинок до Квентина. Він назвав Квентина «багатим мудилом» і точно знав, що той – професійний гравець у гольф. Що ж, Енді з дружиною протягом кількох років раз чи два на тиждень їздили в заміський клуб, випивали там, вечеряли. Та Енді й сам чимало там чарок перехилив, відколи дізнався про жінчину зраду. У заміському клубі був причал, на якому в сорок сьомому недовгий час працював неповний робочий день паркувальник, котрий заправляв машини й заливав мастило. Він підходив під опис Елвуда Блетча, який дав Томмі. Кремезний високий чолов’яга, практично лисий, з глибоко посадженими зеленими очима. У нього ще була така неприємна манера витріщатися, наче він тебе оцінював з голови до ніг. Енді казав, що довго він там не затримався. Або сам звільнився, або його вигнав Бриґз, головний начальник причалу. Але він був не з тих, кого легко забути. Надто вже врізався в пам’ять.

Тож одного дощового, вітряного дня, коли над сірими стінами по небу стрімко мчали пухкі сірі хмари, того дня, коли вже почав танути останній сніг, оголюючи мертві клапті торішньої трави на полях за тюрмою, Енді подався на зустріч із начальником Нортоном. Начальнику належить просторий кабінет в адміністративному крилі, а позаду начальницького столу є двері, що з’єднують його кабінет із кабінетом заступника. Того