Читати книгу - "Атлантида"

Джек зупинив погляд на відсіках, розташованих обабіч корми «Грифа», потім трохи повернув бінокль, щоб побачити передню гарматну турель, скеровану прямо на них.

Йорк помітив цей його рух.

— Стотридцятиміліметрові автоматичні гармати виробництва Тульського збройного заводу. Комп’ютеризована супутникова система наведення, що здійснює поправку в прицілюванні відразу після пострілу. Здатна стріляти бронебійними снарядами, що з відстані у двадцять миль проб’ють дірку в командному модулі «Сіквеста».

Вони стояли на вертолітному майданчику «Сіквеста». Прохолодний вітерець злегка ворушив прапор Міжнародного морського університету, піднятий на кормі. Дослідники з хвилюванням спостерігали, як Катя, одягнена в комбінезон ММУ, — більш відповідно до ситуації, ніж раніше, — веде в темряву один із човнів «Зодіак», що були на борті «Сіквеста». Подвійні двигуни потужністю в 90 кінських сил мали донести її до «Грифа» за лічені хвилини. Перед тим, як вона почала спускатися трапом, Джек крадькома відвів її вбік, щоб востаннє повторити правила керування «Зодіаком», а також нагадати поради Йорка й Гові щодо того, як слід діяти, коли ситуація раптом вийде з-під контролю.

Після відплиття Каті минуло лише двадцять хвилин, а чекання вже стало нестерпним. Щоб скерувати мислення Джека в більш конструктивне річище, Костас вирішив провести телеконференцію з Діленом і Гібермаєром, тож чоловіки пішли за капітанський місток, до технічного приміщення «Сіквеста».

Костас увів команду, і монітор перед ними засвітився, показавши Ділена й Гібермаєра так само чітко, наче вони сиділи за цим самим столом. Джек підсів ближче до Костаса, щоб їхні зображення були однаково чіткими. Телеконференція була зручним способом закінчити наукову дискусію, хоча, подумав Джек, їм бракуватиме Каті з її дослідницьким досвідом. Ділен і Гібермаєр затрималися в Александрії, чекаючи новин із «Сіквеста». Костас уже встиг розповісти їм про загрозу, яку становив «Гриф».

— Професоре Морісе, мої вітання, — сказав Джек.

— Джеку, радий тебе знову бачити, — промовив Ділен. — Я хотів би почати з того, на чому ми зупинилися: я маю на увазі символ.

Натисканням клавіші вони викликали на екран кілька відсканованих раніше зображень. У нижньому правому кутку монітора з’явилося зображення чудової знахідки Костаса, неймовірного золотого диска з мінойського корабля. Дивні символи на поверхні були піддані цифровій обробці і стали набагато чіткішими.

Гібермаєр нахилився вперед:

— Джеку, ти казав, що вже бачив цю штуку посередині аркуша.

— Так. Знаки, обернені до краю, всі ці голівки та весла… Коли ми летіли з Александрії, я раптом усвідомив, де їх бачив. На дисках із Феста.

Костас із цікавістю дивився, як Джек викликає на екрані зображення двох гончарних дисків, дуже схожих між собою та вкритих спіральною смугою крихітних символів. Один із знаків був геть тотожний із символом на папірусі та на золотому диску. Решта знаків, здавалося, належали до іншого світу, особливо це стосувалося маленьких голів із гачкуватими носами та зачісками «ірокез».

— Ацтеки? — висловив припущення Костас.

— Непогана спроба, але ні, — відповів Джек. — Шукай набагато ближче. Мінойський Крит.

— Диск, розташований на екрані ліворуч, було знайдено біля палацу міста Фест майже століття тому. — Ділен натиснув кнопку, і на екрані з’явилося зображення широкого кам’яного подвір’я, що виходило на рівнину, за якою височіли увінчані сніговими шапками гори. За секунду диски повернулися на екран. Ділен продовжував:

— Їх зроблено з глини, діаметр становить приблизно шістнадцять сантиметрів, а символи відбито з обох боків. Деякі з них ідентичні, відтиснені одним штампом.

Ділен збільшив зображення правого диска.

— А цей з’явився рік тому, його знайшла французька експедиція.

— А що відомо про час виготовлення? — поцікавився Гібермаєр.

— Палац було залишено в шістнадцятому столітті до нашої ери, після виверження Тіри. На відміну від Кноського палацу, мешканці до нього так і не повернулися. Тож диски було втрачено приблизно тоді, коли затонув ваш корабель.

— Але не виключено, що ці речі слід датувати більш раннім періодом, — зауважив Джек.

— Значно ранішим, — у голосі Ділена почулися вже знайомі присутнім нотки збудження. — Костасе, що вам відомо про термолюмінісцентне датування?

На обличчі Костаса з’явився спантеличений вираз, але він таки відповів:

— Якщо ви закопаєте кристали мінералів, вони поступово забиратимуть радіоактивні ізотопи з навколишніх речовин. Цей процес триватиме доти, доки рівень радіації не стане однаковим. Якщо після цього ви підігрієте мінерали, захоплені ними електрони виходитимуть у вигляді сяйва.

Схоже, Костас почав здогадуватися, навіщо поставили це запитання:

— Коли ви нагріваєте кераміку, вона випромінює накопичену термолюмінісценцію, зменшуючи вміст цих часток у матеріалі. Якщо керамічний виріб знову закопати, він почне по-глипати ізотопи з установленою швидкістю. Знаючи швидкість і рівень термолюмінісценції навколишніх осадових порід, можна датувати кераміку, нагрівши її та заміривши рівень термолюмінісценції.

— І наскільки точно? — поцікавився Ділен.

— Нещодавно за допомогою методів оптично стимульованого світіння вдалося повернутися на 500 тисяч років у минуле, — відповів Костас. — Це датування випаленої кам’яної плити, знайденої на місці найстарішої в Європі неандертальської стоянки. Для випаленої в печі кераміки, що вперше з’явилася в п’ятому тисячолітті до нашої ери на Близькому Сході, використання означеної методи за сприятливих умов дозволило датувати зразок із точністю до кількасот років.

Після того як Костас почав працювати в ММУ, він став майже експертом в археології. Його надихало переконання, що всі завдання, які ставить Джек, колись буде розв’язано за допомогою точної науки.

— Другий диск, знайдений минулого року, теж був випалений, — сказав Ділен і взяв до рук якийсь аркуш. — Його фрагмент надіслали до Оксфордської лабораторії термолюмінісценції для здійснення аналізу. При цьому застосовувалася нова стронцієва технологія, що дозволяє датувати зразок іще точніше. Я щойно дістав результати.

Присутні мовчки чекали продовження.

— Із точністю до ста років можна сказати, що диск було випалено в 5500 році до нашої ери.

Вражені вчені дружно вдихнули повітря.

— Неможливо, — пирхнув Гібермаєр.

— Це трохи раніше, ніж дата затоплення нашого корабля! — заявив Костас.

— Лише на чотири тисячі років раніше, — тихо уточнив Джек.

— За два тисячоліття до зведення палацу у Кносі, — Гібермаєр досі хитав головою. — Лише за кілька століть після того, як на Криті розпочавсь обробіток ґрунту. Що ж до письма, то воно на дві тисячі років давніше від перших відомих нам зразків. Близькосхідний клинопис та єгипетські ієрогліфи з’явилися лише наприкінці четвертого тисячоліття до нової ери.

— Так, усе це здається неймовірним, — відповів Ділен. — Але незабаром ви зрозумієте, чому я настільки переконаний у правдивості даних.

Джек і Костас уважно спостерігали, як Ділен вставив у дисковід свого ноутбука компакт-диск і приєднав проектор.