Читати книгу - "Весь світ у кишені"

Це його версія історії. Менеджер міг би розповісти щось абсолютно інше. Кітсон тривожно глянув на Джинні, намагаючись збагнути, чи її задовольнило це пояснення. Вираз на обличчі дівчини був байдужим.

— Чому ти обрала Френка? — запитав хлопець після тривалої паузи.

— А кого ще в цьому місті обирати? — гмикнула вона. — Ось і автобус.

Вони сіли в автобус. Джинні дозволила Алексу купити квитки. Вони сіли пліч-о-пліч, і їхні обличчя відображалися в склі. Людей в автобусі було багато, та ніхто на них не зважав. Хіба що кілька чоловіків витріщилися на Джинні, коли та сідала.

До міста вони поверталися мовчки.

На вокзалі дівчина мовила:

— Я виходжу тут. Побачимося завтра об одинадцятій.

Алекс підвівся, щоб Джинні могла пройти, і знову відчув, як заграла його кров, коли їхні тіла торкнулися одне до одного.

Коли автобус поїхав, Кітсон притиснув обличчя до вікна, заглядаючи у пітьму, щоб іще мить подивитися на Джинні.

Розділ четвертий

І

Наступного ранку об одинадцятій Кітсон саме виїжджав із міста на Морґановому «б'юіку». Він прямував до Марлоу, і на нього чекала поїздка завдовжки шістдесят миль Десятою автострадою.

Поруч сиділа Джинні, яку можна було ледь впізнати. Вона виглядала так, як і мала: молоденька дівчина, котра тільки-но вийшла заміж і весело чекає на початок медового місяця. Проста літня сукенка надавала їй якогось невинного шарму. Вираз обличчя красуні пом'якшився, й вона була на диво балакучою.

Кітсона дещо шокувала така зміна. Сам він також трохи помучився зі своєю зовнішністю й тепер справляв враження доволі успішного молодика, який щойно одружився й почувається збентежено від того, що всі знають, що він їде у медовий місяць.

Морґан привіз «б'юік» із підготованим буксиром до Кітсонового дому. Джипо їхав за ним на «Лінкольні» й мало не просльозився від розчулення, коли побачив, як від'їжджають Алекс і Джинні.

— Вони наче створені одне для одного, правда ж? — мовив він до Морґана, дивлячись вслід «б'юіку», який набирав швидкість. — Вона не така сувора, як намагається вдавати. Дівчина з таким тілом просто створена для кохання. Вони й справді схожі на пару, що вирушає в медовий місяць. І діти у них могли б бути такі красиві.

— Годі вже кукурікати! — гарикнув Морґан. — Що з тобою таке? Базікаєш, наче стара баба.

Джипо розвів руками й стенув плечима.

— Ну так, я базікаю. Звісно, можу й замовкнути. Але якщо в цьому світі не лишиться й крихти любові, де ж тоді взятися щастю?

— Ну ж бо, нам працювати потрібно. Відвези мене до Еда додому, — насупився Френк.

Морґану не до душі були ці сльозливі розмови: попереду чекала небезпечна справа, тож не було коли розпускати нюні.

Блек мешкав у двокімнатній квартирі в будинку з піщаника. Його вікна виходили на річку.

Морґан піднявся ліфтом на четвертий поверх, пройшов коридором і натиснув на дзвінок до Блека.

Запала тиша. За якийсь час Блек відчинив двері.

На ньому була чорна піжама з білою облямівкою й вишитими білою ниткою його ініціалами на кишені. Волосся чоловіка було скуйовдженим, повіки — важкими, а очі — осоловілими.

— О боже! — промимрив він, витріщаючись на Морґана. — Котра година?

Морґан ступив у квартиру й заштовхав Блека назад, до маленької, затишно вмебльованої, однак неприбраної вітальні. На сидінні біля вікна стояв ряд порожніх пляшок від віскі й джину. Кімнату виповнював затхлий запах диму й парфумів, від яких Морґан зморщив носа.

— Тут смердить, як у борделі, — буркнув він. — Не можеш відчинити вікно?

— Так, звісно, — Блек підійшов до вікна й відчинив його навстіж. Він поглянув на годинник над каміном і побачив, що було двадцять хвилин по одинадцятій. — Ти трохи зарано. Кітсон поїхав?

— Вони поїхали, — сказав Френк і поглянув на двері в спальню. — Там хтось є?

Ед сором'язливо всміхнувся.

— Вона спить. Немає чого перейматися через неї.

Морґан простягнув руку вперед і, засунувши палець в нагрудну кишеню Блекової піжами, підтягнув сонного Еда ближче.

— Слухай-но, Еде, справа серйозна. Вчора вночі ти не дуже добре показав себе. Тобі треба набагато більше старатися, а то я надалі не потребуватиму твоєї допомоги. Доки ми не обкрутимо діла, забудь про жінок і пиятику. Виглядаєш так, наче тебе виблював кіт.

Блек відсахнувся. Його обличчя напружилося.

— Не розмовляй зі мною так, Френку.

— Розмовлятиму, як захочу, друзяко. Хочеш, аби тобі надерли дупу, так і скажи. Влаштую це в будь-який час. Не скоро забудеш. Або ти виконуєш мої накази, або забираєшся геть.

Від виразу його порожніх чорних очей у Блека схолола кров.

— Згода, згода, — квапливо сказав він. — Я намагаюся.

— Намагайся, — відказав Морґан.

Блек відійшов.

— Було щось у газетах про минулу ніч?

— Пусті балачки. Усі були так налякані, що не змогли надати копам жодного опису. Гадаю, нам вдалося вийти сухими з води. Я хочу, щоб ти зараз поїхав до Джипо. Він там поки підбирає анкерні болти для сталеварних робіт, але скоро йому знадобиться допомога. Їдь туди, згода?

— Гаразд, — невдоволено буркнув Блек. Працювати із самого ранку йому дуже не хотілося.

— І рухайся! — гарикнув Морґан. — Я іду до Дьюкаса за автоматичною гвинтівкою. Така є в Ерні, і він готовий її продати.

— Звісно, — сказав Блек, — я поїду просто зараз.

Коли Морґан пішов, Блек вилаявся про себе й рушив до спальні. Перетнувши темну кімнату, він підійшов до вікна й підняв жалюзі. Сильний потік сонячного світла торкнувся обличчя дівчини, що лежала в ліжку.

— Заради бога, Едді, — запротестувала дівчина, а тоді сіла, примружившись. Її темне волосся густим чубом спадало на обличчя. У дівчини були великі блакитні очі й дрібні риси обличчя. Жовта піжама підкреслювала її гарне тіло.

— Збирай манатки, крихітко, — буркнув Блек, натягуючи сорочку. — У мене справи. Ну ж бо! Ворушися!

— Але ж, Еде, я смертельно втомлена. Якщо тобі треба піти, я можу просто лишитися. Чому ж ні?

— Ні! Саму я тебе тут не лишу. Ну ж бо! Пензлюй звідси!

Дівчина на ім'я Глорія Довсон