Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дзеркало судді 📚 - Українською

Читати книгу - "Дзеркало судді"

276
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дзеркало судді" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 47
Перейти на сторінку:
усупереч здоровому глузду, підказувало Бойлу, що у тому вікні світилося цілу ніч і лише зі світанком воно зблякло. Він перелічив будинки, і результат неначе збігся з чимось, хоч і не зрозуміло, з чим. Так чи так, це був будинок віконта де Лара.

Інспектор Пінер приїхав з декількома полісменами і вжив необхідних заходів, відповідно до протоколу, цілком усвідомлюючи, що власне безглуздість тої цінної дрібнички наробить багато шуму в газетах. Він усе оглянув, усе обміряв, зняв свідчення під присягою, узяв відбитки пальців, усім набрид до нудоти і врешті-решт постав перед фактом, у який не міг повірити. Якийсь мешканець аравійської пустелі прийшов любісінько сільською дорогою і зупинився перед будинком містера Смарта, де у внутрішній кімнаті зберігалася посудина із золотими рибками. Потім він чи то проспівав, чи то продекламував декілька римованих рядків, і посудина розірвалася, як бомба, причому рибки зникли без сліду. Інспектор нітрохи не втішився і тоді, коли іноземець віконт м’яким муркотливим голосом повідомив його, що ця подія поширює межі наших знань.

А в поведінці кожного цілком об’явився його характер.

Сам містер Смарт почув про свою втрату, лиш коли повернувся вранці з Лондона. Зрозуміло, він був приголомшений; але так уже був влаштований цей завзятий, хоч і трохи безглуздий чоловік, який нагадував задиристого горобця, тому, не піддавшись смутку, він бадьоро зайнявся пошуками. Джентльмен на прізвище Хармер приїхав сюди спеціяльно, щоб купити рибок, і його певне роздратування, коли він дізнався, що придбати їх уже не можна, було б цілком зрозуміле. Проте його грізні вуса виражали щось більше, ніж досаду, а погляд, яким він пронизував присутніх, був повний насторожености, щоб не сказати підозріливости. Бліде обличчя банківського керівника, що також повернувся з Лондона, тільки пізніше, притягувало цей пронизливий нервовий погляд, немов магніт. Ще один із вчорашніх співбесідників отець Бравн, якщо до нього не зверталися, здебільшого мовчав, а останній з компанії, приголомшений Хартоп, не відповідав, навіть коли до нього зверталися.

А віконт де Лара не міг впустити нагоди зміцнити свої позиції у принциповій суперечці, він посміхнувся своєму супротивникові-раціоналістові, як посміхаються, коли знають, що можна розсердити навіть найщирішим поводженням.

— Погодьтеся, докторе, — сказав він, — принаймні деякі з випадків, які ви вважали неймовірними, сьогодні стали вірогідніші, ніж учора. Якщо якийсь волоцюга зумів, прочитавши вірш, зруйнувати міцну посудину, яка до того ж стояла за подвійною стіною, це непогане підтвердження моїх слів про духовні сили і матеріяльні перешкоди.

— І не найгірше підтвердження й моїх слів, — їдко зреагував доктор. — Якщо мати хоч дещицю наукових знань, то й таким витівкам можна дати пояснення.

— Ви і справді, докторе, — не приховуючи хвилювання, запитав Смарт, — можете хоч трохи прояснити цю загадку?

— Я можу пояснити те, що загадкою називає віконт, — відповів доктор, — тому що жодної загадки тут якраз і немає. Цей бік справи просто тривіяльний. Звук — це коливання повітря, і він може руйнувати скло, якщо коливання — певної амплітуди, а скло — певної структури. Викрадач не давав уявних наказів за методом, який, за словами віконта, практикують на Сході, коли їм кортить побалакати. Він заспівав те, що спало йому на думку, і вдарив по потрібній струні. Таких експериментів скільки завгодно — за допомогою звуку руйнують скло певного складу.

— І при цьому зникає кілька шматків чистого золота, — незворушно додав віконт.

— Ось іде інспектор Пінер, — сказав Бойл. — Я думаю, між нами кажучи, що природна теорія доктора йому здалася б такою ж казковою, як і надприродна версія віконта. Недовірливий чоловік цей містер Пінер, особливо щодо мене. Упевнений, він підозрює мене.

— Можете бути певні, ми всі під підозрою, — зауважив віконт.

Ця підозра й спонукало Бойла шукати поради в отця Бравна. Коли через декілька годин вони прогулювалися навколо зеленої площі, священик, який задумливо і похмуро слухав, дивлячись у землю, раптом зупинився.

— Погляньте! — сказав він. — Тут мили хідник, тільки тут — навпроти будинку полковника Варни. Цікаво, це робили вчора чи сьогодні.

Він допитливо оглянув будинок, високий і вузький, з рядами смугастих жалюзі, колись яскравих, а тепер уже вицвілих. Щілини в жалюзях, крізь які виднілося нутро будинку, були ще темніші і здавалися чорними тріщинами на золотому в променях уранішнього сонця фасаді.

— Це будинок полковника Варни? — уточнив Бравн. — Він, здається, теж приїхав зі Сходу. А що то за чоловік?

— Я ніколи його не бачив, — відповів Бойл. — І решта також, хіба що окрім доктора Бердока, але й він буває у полковника не частіше, ніж у цьому є необхідність.

— Що ж, мені треба побачитися з ним, — сказав отець Бравн.

Великі двері відчинилися і поглинули маленького священика, а його приятель розгублено дивився йому вслід, немовби сумнівався, чи випустять вони візитера назад. Через декілька хвилин вони, проте, відчинилися, отець Бравн вийшов, чомусь посміхаючись, і неквапливо й безтурботно продовжив прогулянку. Часом навіть здавалося, що він забув про предмет розмови, оскільки то тут, то там робив побіжні зауваження: про місцеве суспільство, про минуле цих місць, про майбутні зміни. Біля банку, де починали нову дорогу, він заговорив про грунт і з якимсь незрозумілим виразом лиця кинув погляд на зелену леваду.

— Це ж громадський вигін, — сказав він. — Тут би випасати свиней і гусей, якби місцеві мешканці їх тримали. А так усе заросло кропивою та будяками. Шкода, що такий красивий луг перетворився на нікчемний, нікому не потрібний пустир! Скажіть, онде, навпроти, це будинок доктора Бердока?

— Так, — здригнувшись від несподіваного запитання, відповів Бойл.

— Чудово, — сказав священик. — Тоді постукаємо і в ці двері.

Потім вони повернулися в будинок містера Смарта, і Бойл, поки піднімалися по сходах, знову переповів своєму супутнику подробиці драми, що розгорнулася тут удосвіта.

— А ви самі часом не задрімали? — запитав отець Бравн. — Поки Джеймсон бігав униз і вовтузився з дверима, чи не міг хтось піднятися на балкон?

— Ні, — відповів Бойл, — не міг. Я прокинувся, коли Джеймсон гукав з балкона. Потім я почув, як він збігає по сходах униз і гримить замками, і відразу ж вийшов на балкон — адже там усього лиш два кроки.

— А ніхто не міг прослизнути між вами через який-небудь інший вхід? — наполягав отець Бравн. — Чи не можна сюди проникнути, минувши парадні двері?

— Ні, в жодному разі, — впевнено відповів Бойл.

— Я все-таки, мабуть, подивлюся сам, — ніби вибачаючись, сказав Бравн і нечутно зійшов по сходах.

Бойл недовірливо подивився йому услід. Та вже за хвилину на верху сходів знову появилася кругла фізіономія, схожа на голову жартівливого привида, зроблену з гарбуза.

1 ... 18 19 20 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзеркало судді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дзеркало судді"