Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не лише наші коледжі, а й сотні інших «здобутків сучасності» тільки пускають пил у вічі, але не конче сприяють поступу. Диявол до останнього бере складні відсотки за свій внесок у їхнє заснування й численні подальші інвестиції. Значна частина наших винаходів — це цікаві іграшки, покликані відвертати увагу від важливих справ. Це вдосконалені засоби для досягнення невдосконаленої мети, якої насправді досягнути не важче, ніж сісти на потяг до Бостона чи Нью-Йорка. Ми квапимося прокласти магнітний телеграф від Мену до Техасу, але Мену й Техасу не конче є що сказати один одному. Вони — мов той чоловік, який рвався познайомитися зі славетною глухою жінкою, але не знайшовся, що сказати, коли їх представили й вручили йому її слуховий ріжок. Говорити швидко нам важливіше, ніж говорити розумно. Ми прагнемо прокласти тунель під Атлантичним океаном і зробити Старий світ на кілька тижнів ближчим до Нового, однак цілком імовірно, що перші новини, які поллються в американські вуха, будуть про те, що в принцеси Адельгейди[111] коклюш. Урешті, той, хто жене на коні зі швидкістю милі за хвилину, не конче везе найважливішу звістку; швидкість не значить, ані що він євангеліст, ані що за поживу йому — сарана та мед польовий[112]. Маю сумніви, чи Флаїнґ Чайлдерс[113] довіз до млина хоч зернятко кукурудзи.
Мені кажуть: чом◦би тобі не відкласти грошей; ти ж любиш мандри, то винайми бричку, поїдь у Фітчбург і подивися ті краї. Але мені вистачає мудрості цього не робити. Я вже знаю, що найшвидше подорожує той, хто подорожує пішо. Тож кажу другові: а перевірмо, хто дістанеться туди швидше. Відстань — тридцять миль, вартість квитка — дев'яносто центів. Майже дорівнює денному заробітку. Я-бо ще пам'ятаю часи, коли робітники на цій-от дорозі отримували по шістдесят центів за день. Що ж, вирушивши пішо, я дістануся міста ще до смерку, адже я, бувало, тижнями проходив щодня по тридцять миль. А◦ти тим часом муситимеш заробити на квиток, тож і прибудеш тільки наступного дня чи, якщо пощастить одразу знайти роботу, надвечір. Замість іти у Фітчбург, більшу частину дня ти проведеш за роботою тут. Отже, навіть якби залізниця оповила цілу земну кулю, здається мені, що я тебе випередив◦би; що ж до знайомства з цим краєм і здобуття нового досвіду, тут наші способи навіть не до порівняння.
Це універсальний закон, якого не обійти; навіть залізниця, як то кажуть, ширша, ніж довша. Якби залізниця була повсюдна й загальнодоступна, ми ніби вирівняли б цілу поверхню планети. Люди викохали безпідставну певність, що коли акціонерні товариства й лопати зроблять своє, то з часом усі зможуть швидко й за безцінь доїхати будь-куди; аж ось натовп затоплює вокзал, провідник кричить: «Займаємо місця!» — а коли дим розвіюється, а курява осідає, виявляється, що потяг із кількома щасливцями поїхав, а решту переїхав. Це цілком слушно назвуть «трагічним нещасним випадком». Безперечно, той, хто заробив на квиток, зможе врешті вирушити в дорогу, якщо, звичайно, до того доживе і не втратить гнучкості й бажання подорожувати. Цей звичай витрачати найкращу частину життя на те, щоб заробити грошей, аби потім насолоджуватися сумнівною свободою під час найменш цінного відрізка існування, нагадує мені історію англійця, який спершу рушив до Індії, щоб заробити статки, аби після повернення до Англії зажити життям поета. Краще одразу оселився б у мансарді. «Та ти що! — вигукне мільйон ірландців із хиж по цілій країні. — Чим тобі погана залізниця, яку ми збудували?» Непогана, відповім я, бодай у порівнянні, адже могло бути й гірше, але яко побратимам своїм я побажав◦би вам знайти краще заняття, ніж копирсатися в багнюці.
*
Ще до того, як добудував свій дім, я висадив різну городину — переважно боби, а також трохи картоплі, кукурудзи, гороху та редьки — на двох із половиною акрах легкої піщаної землі, бажаючи заробити доларів десять-дванадцять чесною і приємною працею. Моя ділянка завбільшки одинадцять акрів, але значна її частина поросла соснами й ліщиною; минулого року її продали по вісім доларів вісім центів за акр. Один фермер сказав, що вона «тільки для того й годиться, щоб вирощувати писклявих білок». Я не став удобрювати землю чи сапати цілу ділянку, оскільки я не власник, а тільки тимчасовий поселенець і не збираюся робити з землеробства фах. Зоравши землю, я викорчував кілька пеньків, якими ще довго топив піч, а кільця розпушеної цілини, де вони стояли, було видно до кінця літа — так пишно там розрослися боби. Решту дров забезпечив сухостій з-за дому, що не годився на продаж, і колоди, які я витягував зі ставка.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.