Читати книгу - "Материк Гесиона, Східняк Марко"

Але все ж чекайте ще на онуків.

Бажаю здоров'я і тиші у державі.

Всеволод — молодший

(ЦНАУУ Гесиони. Ф.16. – Оп.44. – Спр.28. – Арк.14-16.)

Автор досить швидко розібрався у нащадках Всеволода другого. По-перше — ще була жива Дарина – реінкарнація старослов'янської богині Цици. Часто, не маючі ніяких власних глобальних ідей, вона в своїй сфері просто виконувала людські бажання. Треба Єлизаветі Олексіївни шестірку – будь ласка, треба Марії Павлівні пару хлопчаків – маєте. То Софія Христина народила трійню, а через одинадцять місяців – двійню і тому, буквально через пару років, мала дійсно пристойне сімейство.

Але не варто зображати богиню зовсім беззубою. Вона чітко бачила ворожість всьому українському з боку Гелі. Тому допустила народження тою лише двох дівчаток. На тлі жорсткої прочоловічої регламентації наслідування престолу з боку Всеволода, це виглядало як пряма неможливість для нащадків тюрингської принцеси законно коронуватись

Як це не дивно, але Гелену це влаштовувало. Вона збиралась захопити владу, добряче покалічивши, але лишивши живим царя Данила, тримати у полоні і потім завести від нього хлопців (отаке кохання, трясця її матери), звабивши, із зв'язаним чи якось інакше. Тільки не відразу, десь у віці, коли Марія Павлівна завагітніла від Костя. Це треба було, щоб не мішав дорослий принц управляти до старості. Геля мала надію, що поганська богиня, ровесниця Єлизавети, до того часу помре. Виконати все накручене до кінця їй не вдалося, бо не мала, здається, і божого попущення чи, тим більш, благословення.

1735. Глава уряду заявила про параліч транспортної системи держави. В центрах воєводств накопичились сотні тонн вантажів, а у Порт-Січеславі взагалі тисячі тон. Особливо погані справи були у західних та південних воєводствах.

Молодий корабельний майстер, Степан Хмельниченко на нараді спитав імператора:

– Нам казали по світовій історії, що Петро Московський сам будував кораблі. Можна б взяти з нього приклад?

– Корабельний тесля гарний, а дипломат ніякий, – подумав імператор. – Не в батька.

– Так, будемо брати приклад. Як не треба робити. Жодного корабля, побудованого за кресленнями цього "великого корабельного майстра" уже давно нема на ходу, вони прослужили трохи більше п'яти років. Погнили. Так що я у тебе хліб відбирати не збираюся, Степане Тимофійовичу, напрацьовуй свої секрети. І підключай Академію наук. Хай передивляться всі наявні кораблі закордонної будови і вияснять, чим іноземці просочували деревину кораблів. Бо вони ровесники петрових гнилушок, а ще бігають. Після всіх обговорень було вирішено:

– зняти гарматне озброєння з більшості кораблів Океанічного імперського флоту Гесиони і пристосувати їх для дальніх транспортних перевезень;

– замовити січовим майстрам значну кількість парусних чаєк. Адміралтейству організувати випуск однощоглових вітрильних кораблів та використовувати для дальніх річкових перевезень або ближнього каботажу;

– за рік-два створити у Західному воєводстві Адміралтейство легких вітрильників, це 2-1 мачти;

– розширити Адміралтейство у Січеславі з націленістю на виготовлення багатомачтових кораблів.

– покласти достатню кількість корабельної деревини в обох Адміралтействах на довготривалу просушку.

– дозволити використовувати сушену деревину з чотирьох старих складів на будівництво одномачтових вітрильників для каботажу.

Здається, наладити технологію національного кораблебудування допоміг промисловий шпіонаж. Є натяки, що інформацію здобували у Голландії та Гамбурзі через німецькі підприємства по випуску ткацьких та прядильних верстатів, у Бостоні через оточення Олени і на Мисисіпі через двір королеви Елжбієти (це Лізу-молодшу так перехрестили у католичку).

Втім, це можуть бути пусті домисли автора, який перечитав більше, ніж потрібно, архівних документів Гесиони.

1737. Залізо знайшов на Надпроливному пісочному плато джура, молодий козачок, взятий у експедицію як рисувальник. Більше того, коли недолугий начальник експедиції не зволив навіть глянути на дитячі забавки хлопця, той, користуючись ім'ям покійного батька, прорвався на прийом до імператора. Впевнившись, що це бурий залізняк, який, судячи з слів Петра, можна видобувати відкритим способом, імператор негайно назначив того начальником копальні.

У копальні іде робити достатньо крутий, пропитий і програний, народ, але два сердюки з Січі, влаштувавшись охоронцями, з квадратними плечима і залізними кулаками пояснили, що треба безвідмовно слухатись повного сирітку, їх хресника. Те, що кума Марія тихо переставилась уві сні рік тому, лишивши хлопців сиротами, не означає їх беззахисності. Дві ставні козачки, дочки одного з сердюків, налагодили побут директора. А враховуючі міцну фігуру самого хлопця, яка на очах наливалась неабиякою силою, та його розсудливість, проблема керованості була вирішена і об'єкт почав давати руду у промислових об'ємах.

1739. Джура Андрійко Обідовський в дитинстві дуже любив казки своєї бабусі, Кочубей. У теплу пору року, загнавши гуси та качки у пташник, біг побитись на дерев'яних шаблях з хлопцями, а коли стемніє мчав до бабусі – за казками. Слухали вдвох з меншим на рік Миколкою і десь між казкою про Івасика-телесика, козу-дерезу та про Котигорошка, почули вони легенди про Атландиду, Фарану та про Гесиону, що ходили по Украйні. Легенди були сприйняті, як міфи, тобто як казки про спеціальний вирій для малоросів. Особливо дивним малому Андрійкові те, що у Гесионі влітку зима, а зимою — літо.

– Та як же це, бабуню, – дивувався він. – Нащо це?

Ганна, яка і собі смутно уявляла цю ситуацію, відказувала:

– Та мабуть це Господь зробив, щоб не так нудно було на Землі.

У 1731— 1734 роках Обідовський вчився у Чернігівському колегіумі. Одного разу, коли він намагався щось пояснити замість латини звичайною малороскою говіркою, вчитель вибухнув:

– Це тобі не Гесиона, відповідай вченою мовою.

Завжди обережний, Андрійко зрозумів, що питати наставника про Гесиону, яку той вже вилаяв, тут не потрібно. То побачивши перфекта колегіуму, він спитав:

– Пане префекте, у мене є питання не зовсім про навчання. Поясніть, будь ласка, а якщо це зовсім непотріб, то вибачте великодушно.

– Кажи.

– Що таке Гесиона?

– Хлопче, це дуже необережне запитання. Але ти з такого роду, що я повинен тобі пояснити.

Андрійко не знав, що таємний прибічник Мазепи, перфект зібрав і мав найбільш повні дані, як для України, про Гесиону. Найбільш запали у пам'ять слова вчителя:

– Схопили по жадібності там малороси величезний шматок землі, не вправляться, відберуть. – Він і повідав їх серед іншого уважному слухачеві.

Тому Андрійко вирішив, що набере хлопців та поїде допомагати відстоювати далеку малоросійську землю, де нема ні ляхів, ні московітів.

Поділився таємницею з старою Ганною. Та вже бачила до якої зневаги всього русинського привела політика її батька. То вона всерйоз сприйняла бажання онука. Поїхала у колегіум, розпитала. Невістці втулила, що острів Гесиона так далеко, що ні з ким і ніколи не воює, то бути Андрійкові там просто хуторянином. Батька у Андрійка не було, згинув, як і дід у московських походах. Батьків менший брат, Іван Іванович Обідовський всерйоз вирішив допомогти далекій країні. Обговорюючи експедицію, у розмовах всі ніколи і ніяк не згадували ні Росію, ні Річ Посполиту, тому мабуть обійшлося без доносів. Офіційно Андрій поїхав з Ніжинського полку у Вроцлав повчитися.

Осінню у імперію прибули своєкоштні нежонаті шляхтичі Артем Терещенко, Федір Чернявський, Леонід Волянський, Микита Дмитренко, Ілля Жеребко, Анатолій Кішко, Андрій Обідовський, Григорій Рашевський із селянами. Кожний привіз за свої кошти по сім молодих сімей, хоча половина молодиць явно доходжувала останні дні перед пологами. Привезли вівці, ярочки — молодняк, яких явно взяли від вівці, як тільки ті навчились самостійно їсти. Єлизавета спеціально послала на карантинний острів вчителя, аби адаптувати їх швидше. Здивовані, вони всі отримали підйомні та компенсацію за те, що вони приїхали вільною волею і їх не треба ні викуповувати, ні везти. Як вияснилось, у Речи Посполитій з ними ще й попрацював один з Всеволодових вербувальних агентів, та і взяв за інформацію гроші.

По Південній Америці вони йшли "дорогою життя", від Буенос-Айресу до Вальпараїсо, пилюка, важко, але без смертельної небезпеки приполярного плавання. Абсолютне везіння скінчилося і Гесиона вже втратила там на переходах декілька кораблів.

Вівці й визначили долю прибулих. Якраз була складена більш-менш достовірна карта воєводств, та по карті вони були поділені на сім провінцій кожне. То шляхтичі були відправлені керувати землями у засушливих частинах степів Великих Південно-Західних Рівнин. Вісім викладачок початкової школи, відібрані рямо з педагогічних курсів, поїхали з ними, та й не повернулись до Січеслава. Вчили то одні, то других. Осіли, заміжжя бувших козачок, як "сиромелених", але коханих шляхтянок, діти.

1739. Завантаживши весь торговий флот зерном нового врожаю, Данило, взявши обох дочок, пішов до Порт-Фарани, де до нього приєднався торговий флот графства на чолі з принцом Володимиром, теж навантажений пшеницею. Фарана як була так і лишалась скотарсько – землеробською з вкрапленням промислових підприємств. То кораблі в основному були зафрахтовані у Атлантиді. Але вже було загружено і три власних флейта. Коли на початку травня вони увійшли в атлантичні порти Франції, у державі панував так званий "зелений голод", коли поля засіяні, все росте, а їсти нема чого. Кораблі, завантажені, мало не під клотик, розпродали зернові по нечуваним цінам, завантажили дві тисячі переселенців – чистих українок і українців, обладнання для підприємств, товари та пішли додому. Дорогою втратили у штормах два кораблі з товаром, але один, пошкоджений, прийшов потім.

Оборудка різко підняла значення воєводства, де генерал-губернатором був Данило, бо ж це на Великій Північно-Західній рівнині росла та експортна пшениця. Поки менджували у Європі, побачили, що і новий врожай Франції буде поганеньким, то по приходу замовили фермерам посіяти ще більше зернових. Друга флотилія з зерном пішла вчасно і повернулась благополучно. Це мало не тільки значний вплив на економічну історію Західного краю, де поступово почала розгортатися індустріалізація, а й на геополітичне становище імперії.