Читати книгу - "Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів"

Колишній престижний напій «старого режиму» розчинився в дитячій і жіночій культурі. Те, що колись уособлювало владу і блиск, в буржуазному суспільстві перетворилося на щось вилучене зі сфери влади та відповідальності. Міщанське суспільство як історичний переможець старого суспільства тим самим просто-таки кепкує із символів престижу і статусу, що були вельми важливі для аристократії. В історії ми знову й знову спостерігаємо, як у такий спосіб нищиться самоусвідомлення підлеглого класу.

Долю шоколаду поділяють й інші символи престижу «старого режиму», скажімо, одяг. Для аристократа до 1789 року строкате, барвисте вбрання є виразом соціального престижу. Він прагне якомога більше уподібнитися до павича, тоді як для скромно вбраного міщанина немає нічого огиднішого, ніж асоціація з цим птахом. У буржуазному суспільстві строкатий одяг стає знову-таки прерогативою жінок і дітей.

Ласун у сфері смаку є тим самим, чим павич для вбрання. Ласун — на відміну від гурмана — одержимий солодощами. Міщанський смак — до того ж і в суто фізіологічному, і в переносному естетичному сенсі — цурається всього барвистого та солодкого настільки ж, як і цінує все безбарвно-чорне та гірке. У цьому сенсі кава, гірка та чорна, просто-таки антипод до ясно-солодкавого шоколаду шляхти — достеменно так само, як скромно зодягнений у чорне Третій стан у Версалі 1789 року був і політичним, і колористичним антиподом строкатої аристократії.

Шоколад як дитячий напій (французький рекламний плакат, початок ХХ століття)

По століттях, коли шоколад був напоєм шляхетного стану, він — у ХІХ віці — стає ситним ранковим напоєм для дітей

4. Сухе сп’яніння від тютюну

Року 1627 курпфальцський посол Йоган Йоахім фон Русдорф доносить про нову моду в Нідерландах: «Не можу оминути нагоди, щоб бодай кількома словами не описати ту нову, дивовижну, запозичену кілька років тому з Америки до Європи моду, яку можна було б назвати жлуктанням туману і яка перевершує всі старі та нові пиятики. Безпутні люди завели собі манеру з неймовірною пожадливістю і невгасимим завзяттям пити і цмулити дим такої собі рослини, яку звуть нікотіаною, чи табакою». Із-поміж усіх приємностей, що на початку Нового часу ввійшли в сферу європейської культури, тютюн, безсумнівно, найхимерніший. Він приносить цілком нові форми споживання. Під цим оглядом такі напої, як кава, чай, шоколад, є навіть не такими революційними. Бо вже сама проста обставина, що їх п’ють, є точкою дотику до досі відомих в Європі засобів приємності. Хоч який чужий їх смак, форма споживання все одно знайома.

Натомість те, що роблять із тютюном, довгий час навіть не має назви. Слово «куріння» утверджується в ужитку загалу лише протягом ХVІІ століття. Доти європейці послуговуються аналогіями пиття, вживаючи назви «пиття диму» чи «пиття тютюну». Ще 1658 року проповідник-єзуїт і письменник Якоб Бальде публікує сатиру проти куріння під назвою «Сухе сп’яніння».

Індіанець із люлькою стоїть біля куща тютюну (кольоровий мідьорит, мабуть, ХVІ століття)

Отож аналогія до пиття попервах є допоміжною конструкцією, через яку намагалися окреслити цю незбагненну новацію. Крім того, вона має реальну підставу в типі фармакологічної дії тютюну. Його-бо основний складник, нікотин (названий так за іменем французького посла при португальському дворі, Жана Ніко, який у середині ХVІ сторіччя привозить тютюн до Франції), за впливом можна порівняти радше з алкоголем, аніж із кофеїном. Нікотин не збуджує, а гальмує нервову систему. Із токсикологічного погляду він є нервовою отрутою. Зужита нараз кількість нікотину, яку пересічний курець споживає протягом дня, була би смертельною. Порівняння тютюну з алкоголем напрошується ще й тому, що на початківця він справляє геть неприємне враження. Запаморочення, нудота, потовиділення супроводжують перші спроби куріння. І щойно зі звиканням — як це відбувається і з алкоголем — настає насолода.

Сценки куріння часів Тридцятилітньої війни (с. 119)

Цю серію зображень знаходимо на численних листівках XVIІ століття. Супровідний текст, однак, часто змінювали. Ті самі сценки куріння слугують раз свідченням помічної його дії, раз навпаки. Курців, що блюють (внизу праворуч), скажімо, подають то як жертв тютюну, то лише як вияв зловживання ним

І якщо в ХVІІ столітті куріння розуміють як сухе пиття, то це означає щось більше, ніж просте засвоєння химерної форми споживання за допомогою аналогії з питтям. Властивість «сухості» має несподіваний зв’язок із іншим новим засобом утіхи — з кавою. Як ми побачили, медицина ХVІІ—ХVІІІ століть описує каву як суху речовину, чиєю основною властивістю є висушення тілесних соків людини. Це переконання, як ми пересвідчилися згодом, спирається на античну медичну схему чотирьох тілесних соків і темпераментів.

Карикатура на надмірне «пиття тютюну», близько 1630 року

Тут полеміку скеровують уже не проти самої суті справи, а лише проти ексцесу. Трійця при столі попахкує собі на втіху, і лише постать осторонь — «оздоблена» блазенським ковпаком і велетенською люлькою — демонструє злі наслідки надмірного куріння: блювотиння складається з алегорій глупоти, віслючих і заячих голів, цвіркунів...

Фронтиспіс «Сухого сп’яніння» Якоба Бальде (с. 121)

Куріння як фатальна, руйнівна для здоров’я насолода втілена тут за допомогою алегорій, що наче провіщають пізніші Гоґартові зображення горілчаного лиха (с. 172-173). Смерть, занепад, руйнація панують на цьому образку. Віконні шибки потрощені, дверцята пристінної шафки перехняблено звисають, чоловік-костомаха на передньому плані, з його порожніх очиць лізе дим і (біблійна) змія — все аж надто недвозначно сповіщає, куди, на переконання автора трактату, веде куріння. Асоціацію між курінням і питтям, що, власне, за панівним тоді уявленням і визначає заголовок, увиразнює постать, яка блює на задньому плані. Бачимо, як тут знаходить пряме продовження іконографія пияцтва XVI сторіччя

Тогочасна медицина напрочуд подібно трактує і дію тютюну. Ці подібності простежуються навіть у формулюваннях. Тютюн, як і кава, начебто особливо висушує один тілесний сік — слиз. Саме це стверджує одна листівка, що пропагує куріння, тобто «пиття табаки»: «Це пиття табаки [...] виводить слиз і флегму; воно добре від водянки, що засвідчує та обставина, що цей дим виводить вологу і робить тіло тонким і худим. Споживання цього диму через тютюнову люльку — це надійний і влучний лік від хрипіння в грудях і дихавиці, помічний на ядуху і застарілий кашель, а також на всі в’язкі, густі, флегматичні рідини та вологи». Антиеротичний