Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 264
Перейти на сторінку:
щонайменше двічі, а йому хоч би що!

— Не хочеться вбивати його звіра, — зауважив я, — але, мабуть, таки доведеться...

— Стріляв я вже у нього, кілька разів, — сказав Рендом, кинув під ноги пістолет без патронів і дістав інший. — Або я не такий добрий стрілець, як вважав, або люди праві: щоб порішити Морґенштерна, треба мати срібну кулю.

Патронів вистачило, щоб укласти шістьох псів, однак ще зо дві дюжини собак залишалися живими й неушкодженими.

Я передав йому один зі своїх пістолетів, і він уклав ще п'ятьох гончаків.

— А останню кулю прибережу для Джуліанової голови, — сказав Рендом. — Ось нехай тільки наблизиться.

Зараз від них до нас було з пів сотні футів, і щомиті ця відстань скорочувалась. Я різко натиснув на гальма. Кілька собак не встигли вчасно зупинитись, а Джуліан раптом зник — і над нами промайнула темна тінь.

Кінь пролетів над машиною. Торкнувшись землі, він крутнувся на місці, й коли Морґенштерн разом із вершником стояли передом до нас, я до краю натиснув на «газ» — і авто рвонуло вперед.

Велично відскочивши вбік, Морґенштерн ухилився від зіткнення. У дзеркало заднього виду я бачив, як двоє псів облишили відірваний бампер і знову кинулися в погоню. Кілька собак лежали на дорозі, однак зо п'ятнадцять-шістнадцять псів усе ще бігли за нами.

— Клас! — вигукнув Рендом. — Твоє щастя, що їх не зацікавили колеса. Мабуть, уперше в житті полюють на машину.

Я дав йому останній пістолет.

— А зараз повернімося до наших песиків.

Він добре цілився, перш ніж вистрілити, й уклав ще шістьох.

Джуліан їхав нарівні з машиною, в руці поблискував меч.

Я посигналив, сподіваючись наполохати Морґенштерна, та кінь і вухом не повів. Тоді я різко вильнув у їхній бік, однак кінь ефектно вивернувся. Рендом, збоку від мене, зігнувшись, узяв пістолет у праву руку й, підперши її лівою, через моє вікно почав цілитись у вершника.

— Ще не стріляй, — зупинив я. — Зараз дещо спробую...

— Ти ненормальний! — вигукнув Рендом, коли я знову натиснув на гальма.

Та пістолет він опустив.

Щойно ми зупинились, я розчахнув дверцята і як був, босоніж, вискочив із машини!

Ухилившись від удару клинка Джуліана, схопив його за руку та скинув із сідла. Він угатив мені в голову затягнутим у металеву луску лівим кулаком, і від дикого болю в моїх очах затанцювали феєрверки.

Джуліан як гепнув, так і лежав, оговтуючись від падіння. Біля мене колували, клацаючи зубами, пси, а Рендом відбивав їх ногами. Я підібрав із землі клинок Джуліана й вістрям упер йому в горло.

— Забери псів! — вигукнув я. — Бо так і пришпилю тебе до землі!

Він щось крикнув собакам, і ті відійшли. Рендом, схопивши Морґенштерна за повід, намагався втримати коня.

— Ну, любий брате, що хочеш сказати на своє виправдання? — запитав я.

Очі Джуліана спалахнули синім холодним вогнем, однак обличчя не виказувало жодних почуттів.

— Якщо хочеш мене вбити, то не тягни, — прохрипів він.

— Коли буде треба — вб'ю, — запевнив я його і відчув дивну радість, побачивши на бездоганно білих обладунках сліди бруду. — А тим часом краще скажи: що ти ладен віддати за своє життя?

— Дивне запитання! Звичайно, все, що маю!

Я ступив крок назад.

— Вставай, — наказав йому. — Лізь на заднє сидіння.

Джуліан слухняно підвівсь, і перш ніж він пірнув у машину, я забрав у нього кинджал. Рендом сів на своє місце спереду, тримаючи пістолет з останнім патроном навпроти голови Джуліана.

— Чому просто не вбити його? — поцікавився Рендом.

— Думаю, він може бути нам корисним, — пояснив я. — Мені ще стільки всього треба з'ясувати... Крім того, нам їхати і їхати.

Ми вирушили далі. Я бачив, як собаки зірвалися з місця та побігли слідом за машиною. Морґенштерн ішов легким галопом і теж не відставав від нас.

— Боюся, що в ролі заручника я мало чим вам допоможу, — озвався Джуліан. — Навіть якщо ви почнете мене катувати, зможу сказати не більше, ніж знаю, а це небагато.

— От і почни з цього, — запропонував я.

— Відколи крутилася ця карусель, — почав Джуліан, — позиція, в якій перебуває Ерік, — найсильніша. Він сидить в Амбері, а це вже чимало. Принаймні мені так здалося, тож я запропонував йому підтримку. Якби замість Еріка був хтось із вас, я, напевне, зробив би те саме. Ерік довірив мені сторожувати Арденни, бо тут пролягає один із головних шляхів. Джерард — на півдні, тримає підходи з моря, а Каїн робить те саме на північному узбережжі.

— А що Бенедикт? — поцікавився Рендом.

— Не знаю. Я нічого не чув. Він, мабуть, із Блейзом. А може, десь іще у Тінях і навіть нічого не знає про цю круговерть. Чи, може, його вже нема серед живих. Стільки років минуло, а від нього — жодної звістки.

— Скільки у тебе людей в Ардені? — запитав Рендом.

— Тисяча з гаком, — відповів Джуліан. — Цілком можливо, що хтось із них дивиться зараз на нас.

— І якщо вони хочуть, щоб ти й далі залишався живим та здоровим, то нехай більше нічого не роблять, — застеріг його Рендом.

— Ти правий, як ніхто інший, — сказав Джуліан. — Знаєш, Корвіне, мушу визнати, ти вчинив дуже мудро, коли не вбив мене, а саме взяв у полон. Так тобі буде простіше проїхати через ліс.

— Ти це кажеш тільки тому, що хочеш жити, — докинув Рендом.

— А хто ж не хоче! Ну то як?

— Що — як?

— В обмін на те, що я вам розповів, ви залишите мені життя.

Рендом засміявся.

— Ти розповів нам сущий мізер, я певен, що з тебе можна витягнути трохи більше. Коли у нас буде змога зупинитися, ми неодмінно спробуємо. Що скажеш, Корвіне?

— Побачимо, — відповів я. — А де Фіона?

— Гадаю, вона десь на півдні, — сказав Джуліан.

— Що знаєш про Дейдру?

— Нічого.

— Левелла?

— Левелла в Ребмі.

— Чудово, — підсумував я. — Схоже, ти сказав мені все, що тобі відомо.

— Саме так.

Далі ми їхали мовчки, й нарешті ліс почав рідішати. Я вже давненько втратив з виду Морґенштерна, зате інколи бачив Джуліанового яструба,

1 ... 18 19 20 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"