Читати книгу - "Спокуса для звіра, Ольга Островська"

− Стулися, Тіль, − тихо гарчить мій ведмідь, піднявши голову і кинувши злий погляд через плече. А потім дивиться на мене. Похмуро і винувато. – Ягідко, так ми з тобою вже… З першої ночі.

− Що «вже»? – зображую святу простоту.

− Одружені, кохана. За законами перевертнів.

Десь хвилину я просто мовчу. І буравлю його суворим поглядом. Дуже суворим поглядом. Даючи змогу повною мірою перейнятися своєю провиною. І це працює. Мій ведмідь стає дедалі похмурішим, повною мірою усвідомлюючи, як сильно накосячив.

− Поясни, як це, − вимагаю нарешті твердо, показуючи, що не тільки він тут уміє бути владним. − І чому ти мені досі нічого не сказав?

− «Вибач. Я думав, ти сама про все здогадалася» вважається? – морщиться він страждально.

− Ні.

− Але я так думав, − схиляє голову, дивлячись на мене тим самим своїм обеззброювальним поглядом, від якого в мене в голові замість думок утворюється цукрова вата, а в іншому місці справжній потоп.

Але я кремінь. І лише сильніше стискаю губи, сердито видихаючи. І нехай носом своїм всечуючим не водить.

− На коліно ставай, бовдуре. У них на Землі так заведено, − чується допомога із залу.

− Не треба ніяких колін, − гаркаю роздратовано. − Уся ця показуха нічого не варта, якщо йде не від щирого серця.

− Манюнь, − починає Сігард, притягуючи мене до своїх грудей. – Ну, не злися. Вибач дурню. Справді, не подумав. У нас всі змалку знають, що мітку перевертень ставить лише тій, кого вибрав своєю супутницею життя. А ти ще сама про це говорила там у печері, що у вас на Землі про нас такі самі повір'я ходять.

Так, казала. Але я навіть не зрозуміла тієї ночі, що це була мітка.

− Ага. І тому пропонував мені спробувати бути разом? Коли все за двох вирішив? − ображено соплю я.

− Я за себе вирішив, Ксюш. Ти ж людина. Для тебе наші закони діють інакше. Ви не так сильно схильні до інстинктів. Коли зустрічаються двоє перевертнів і впізнають одне в одному істинну пару, коли сходяться і ставлять мітки одне одному, це вже нерозривний союз. Тому що обидва не зможуть одне без одного. Раніше, якщо хтось один гинув у парі, то йшов і другий. Зараз ми щосили намагаємося рятувати хоча б жінок. Їх і так мало серед нас. Вони, на відміну від чоловіків, ще можуть зустріти свою пару вдруге. Моя мама після загибелі батька впоралася лише тому, що хотіла поставити на ноги нас із Тілем. А потім їй зустрівся Біргар, і я дякую богам, що вони дали їй другий шанс покохати й бути щасливою. У нашому з тобою випадку, нерозривно прив'язаний лише я. Якщо ти захочеш піти… Якщо не зможеш покохати… Я все зроблю, щоб цього не сталося. Весь світ покладу до твоїх ніг, тільки скажи. Я вже не можу без тебе. Не через парність. А тому, що кохаю тебе, Ягідко. Більше за життя кохаю. Будь моєю завжди.

− І я тебе кохаю, − шморгаю носом, зворушена до сліз його словами. Вже якось і соромно за все те, що наговорила йому раніше. Піти погрожувала. Але звідки мені було знати, як із цією їхньою парністю все серйозно?

Сіг сам мені не розповів. А решта, як я вже зрозуміла сьогодні зі слів Лури, побачили мітку, порахували, що між нами все вирішено, прийняли мене за дружину свого вожака, і все. А я ще дивувалася тій шанобливості, з якою до мене всі поставилися. Ну крім парочки молодих ведмедиць. Які, втім, ніяких неприємностей мені не завдали, так, тільки поглядали похмуро спочатку.

Зате якою круглою ідіоткою я себе сьогодні відчула. Неймовірне почуття. І образу, на того, кому вже звикла всім серцем довіряти.

От і піддалася емоціям.

Задоволено забурчавши й розплившись у щасливій усмішці, Сігард підхоплює мене на руки й несе геть із трапезної. Напевно, в спальню, щоб у всій красі продемонструвати глибину своїх почуттів. А може, й до спальні не донесе. Знаю, було вже не раз.

− А весілля, хоча б маленьке для найближчого кола, я все одно хочу, − бурчу вже просто для годиться. − І медовий місяць. Аби тільки ти і я. А то потім із малюком це буде проблематично. І світ до ніг мені не потрібен, але от якщо ти допоможеш мені домовитися з твоїми клановцями, щоб разом налагодити торгівлю медом з усілякими смачними добавками, буду тобі дуже вдячна. Знаєш, скільки там є варіантів. І з фундуком, і з кедровими горішками, і з іншими, м-м-м… І в гарних пузатих баночках. Щось мені так горішків захотілося. З яблуками.

− Все буде, Ягідко, − вдоволено усміхається в бороду мій ведмідь, рішуче прямуючи до сходів на другий поверх. − Для тебе все що завгодно. А можеш ще раз сказати?

− Що саме? – дивлюся на нього здивовано.

− Що кохаєш.

− Дзуськи. Я сьогоднішню норму виконала, – показую ведмедеві язика. – Якщо ти не кажеш, то і я не буду.

− Я сьогодні неодноразово сказав. Але можу і ще збільшити рахунок, − хмикає мій хитрий-хитрий чоловік. − Я кохаю тебе, Ксюшенько. Кохаю тебе, моя солоденька. Кохаю, моя Ягідка ненаглядна…

Я зупиняю потік цих зізнань, притиснувши палець до його губ.

− Я кохаю тебе, Сігарде. І готова тебе всього покусати на підтвердження своїх почуттів.

От такий солодкий подаруночок для вас, любі читачі. Це оповідання є частиною ще одного циклу, котрий я планую викласти до нового року. А поки що вирішила порадувати вас пустощами цього звабливого, хитрого ведмедя))) Буду вдячна, якщо підтримаєте історію вподобайками. Підписуйтеся на мою авторську сторінку, щоб не пропускати новини та новинки. 

Ну і якщо вам подобаються такі брутальні нахаби, як ведмідь Сігард, запрошую в новинку, яка зараз активно пишеться й публікується для вас: 

"Варвар у моєму ліжку"

Анотація:

Лідія вже звикла, що спадок, який дістався їй від чоловіка, ласий шматок для багатьох. Надто для родичів чоловічої статі, яким муляє, що такими статками одноосібно володіє й розпоряджається жінка. Та досі молодій вдові вдавалося відстояти себе. Аж доки їй не прийшов лист від короля з запрошенням на аудієнцію.
Яке ж було обурення красуні герцогині, коли монарх звелів їй знову вийти заміж. Та ще й за кого? За свого воєначальника, грубого солдафона, справжнісінького варвара, який заслужив монаршу милість, врятувавши життя королю.
Бути платою за чиюсь звитягу Лідії зовсім не до вподоби, та вибору немає. Доведеться миритися з новим чоловіком й відстоювати себе уже в законному шлюбі з цим варваром.
Та чи такий він насправді, яким видається?

Кінець