Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

ШІСТНАДЦЯТЬ

Тіан узяв з собою арбалет. Та коли Едді наказав залишити його на панотцевому ґанку, фермер подивився на нього нещасним і недовірливим поглядом.

— Він не здивується, коли побачить у мене «пушку». А от ця штука викличе в нього питання, — пояснив Едді. То був початок, справжній початок їхнього протистояння. І щойно він настав, Едді відчув дивовижний спокій. Його серце билося рівно і повільно. Зір прояснився: він бачив кожну тінь кожної травинки на моріжку перед клебанією. — Я чув, він дуже сильний. А коли потрібно, ще й спритний. Я розберуся з ним сам.

— Тоді нащо тобі я?

«Бо навіть розумний робот нічого не запідозрить, якщо поряд зі мною буде такий сільський ґевал, як ти» — такою була справжня відповідь, але озвучувати її було б не надто дипломатично з боку Едді.

— Про всяк випадок, — сказав Едді. — Ходімо.

Вони пройшлися до вбиральні. За останні кілька тижнів Едді часто нею користувався, і щоразу — з величезним задоволенням. Там були жмути м’яких трав для підтирання, і не доводилося зайвий раз турбуватися через отруйний плющ. Але тільки зараз він добре роздивився туалет зовні. То була дерев’яна споруда, висока і міцна, але за бажання Енді розтрощив би її вмить. Якщо вони дозволять йому це зробити.

На ґанок свого будиночка, затуляючи очі рукою від сонця, вийшла Роза.

— Як справи, Едді?

— Поки що добре, Розі. Але краще повертайся в дім. Тут буде колотнеча.

— Правду кажеш? У мене є стосик тарілок…

— Не думаю, що тарілки тут допоможуть, — сказав Едді. — Хоча можеш постояти поряд, я не проти.

Вона кивнула і зайшла в будинок. Чоловіки повсідалися коло відчинених дверей з новою клямкою. Тіан спробував зліпити цигарку, але спершу вона ніяк не хотіла слухатися його дрижачих пальців, і довелося скручувати знову.

— Не вмію я такого, — зізнався він, і Едді зрозумів, що йдеться йому геть не про тонке мистецтво створення самокруток.

— Це нормально.

Тіан зиркнув на нього з надією.

— Ти справді так кажеш?

— Кажу, і най буде так.

Рівно о шостій годині («Мабуть, у сучого сина внутрішній годинник показує час із точністю до мільйонної долі секунди», — подумав Едді) з-за рогу клебанії вигулькнув Енді. Його довга й схожа на павука тінь пливла перед ним на траві. Він помітив двох чоловіків. Сині очі спалахнули. Він привітно здійняв руку. Призахідне сонце осяяло її й обагрило барвою крові. Едді підняв руку у відповідь і, всміхаючись, підвівся, думаючи про те, чи всі розумні машини з тих, що досі працювали в цьому зачучверілому світі, повстали проти своїх господарів. І чому так сталося.

— Не смикайся, говоритиму я, — наказав Едді Тіанові крізь зуби.

— Добре.

— Едді! — вигукнув Енді. — Тіан Джефордс! Як я радий вас обох бачити! І зброю проти Вовків! Де вона?!

— Лежить штабелями у сральнику, — сказав Едді. — Коли повитягаємо, підженемо віз. Але зброя важка… а тут нема де розвернутися…

Він відступив убік. Енді підійшов ближче. Його очі блимали, але вже не від сміху. Вони горіли так яскраво, що Едді замружився — дивитися на них було так само нестерпно, як на електричні лампочки.

— Я повиношу її, — сказав Енді. — Як приємно допомагати! Скільки разів я шкодував про те, що моє програмування не дозволяє…

Він уже стояв у дверях вбиральні, трохи зігнувши стегна, щоб пірнути металевою головою під надвірок. Едді витяг Роландів револьвер. Руків’я з сандаловою оздобою, як завжди, приємно пестило долоню.

— Даруй, Едді з Нью-Йорка, але я не бачу тут зброї.

— Авжеж, — погодився Едді. — Я теж. Усе, що я бачу, — це мерзенний зрадник, який розучує з дітьми пісеньки, а тоді віддає їх на…

Енді розвернувся блискавично швидко. Гудіння серводвигунів у шиї робота здалося Едді дуже гучним. Відстань між ними становила менше трьох футів — то була віддаль прямого пострілу.

— На тобі, сталевий виродку, — сказав Едді й вистрілив двічі. Вечірньою тишею прокотилися оглушливі відлуння. Очі Енді вибухнули й згасли. Поряд скрикнув Тіан.

— НІ! — закричав Енді. Його голос, пропущений через підсилювач, став такий гучний, що порівняно з ним револьверні постріли видалися невинним звуком, з яким корок вилітає з пляшки. — НІ, МОЇ ОЧІ, Я НІЧОГО НЕ БАЧУ, О НІ, НУЛЬОВИЙ ОГЛЯД, МОЇ ОЧІ, МОЇ ОЧІ…

Тонка сталева рука злетіла до розтрощених очниць, де хаотично стрибали тепер сині іскри. Енді випростав ноги й пробив головою надвірок. В усі боки полетіли тріски.

— НІ, НІ, НІ, Я НІЧОГО НЕ БАЧУ, НУЛЬОВИЙ ОГЛЯД, ЩО ВИ ЗРОБИЛИ ЗІ МНОЮ, ЗАСІДКА, АТАКА, Я СЛІПИЙ, КОД СІМ, КОД СІМ, КОД СІМ!

— Тіане, допоможи його заштовхнути! — прокричав Едді, вкидаючи пістолет у кобуру. Але Тіан застиг і тільки німо витріщався на робота (чия голова вже зникла в дверях). Едді не мав часу чекати. Він рвонув уперед і щосили вперся долонями в табличку на грудях робота, де було вказано ім’я, функцію й серійний номер Енді. Робот був навдивовижу важкий (першою Едді спала думка про те, що з таким самим успіхом він міг би штовхати багаторівневу автостоянку), але разом з тим сліпий, розгублений і дезорієнтований. Він заточився назад, і зненацька гучна мова урвалася, а натомість завила така страшна сирена, що Едді перелякався, як би від цього звуку не луснули барабанні перетинки. Він ухопився за двері й захряснув їх. Угорі зяяла величезна діра, але двері, брязнувши, зачинилися, й Едді замкнув їх на нову клямку, надійну, завтовшки з його зап’ясток.

Усередині стогнала й завивала сирена.

З тарілками в руках і широко розплющеними очима прибігла Розаліта.

— Що там таке? Що, в ім’я Бога й Людини-Ісуса, тут відбувається?

Не встиг Едді відповісти, як вбиральню аж до самого фундаменту струсонуло від страхітливого удару. Вона вся перехнябилася вправо, знизу показався край дірки, вирізаної в дошках.

— Там Енді, — пояснив Едді. — Здається, він щойно прочитав свій гороскоп, і йому не дуже спо…

— ВИРОДКИ! — Цей голос був геть не схожий на звиклого Енді: підлесливого, самовдоволеного, оманливо послужливого. — МЕРЗЕННІ ГАДИ! Я ВАС УБ’Ю! Я СЛІПИЙ, О, Я СЛІПИЙ, КОД СІМ! КОД СІМ! — Слова обірвалися, й знову ввімкнулася сирена. Роза кинула тарілки на землю й затулила вуха руками.

Стіну вбиральні знову потряс удар, і цього разу дві міцних дошки