Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

— Ейбе…

— Може, боятися його, може зробити…

Він почав відходити, і Джек вдарив його в груди:

— Кажи вже щось, мудило!

Тайтелбаум забурмотів щось і потягнувся до зірки Давида у себе на шиї.

— Та кажи ж, сволото!

Рука Пархача безсило чіпляється за золоту зірку Давида на шиї.

— Mitzvah[34]. Джонні хоче влаштувати хлопцям втечу. Потяг до Сан-Квентіна. Дот передала зброю.

— Потяг, а не автобус, — з божевільними очима закричав Джек, — вони збираються втекти. Дейві знав про це, він щось там бурмотів, коли я з ним спілкувався. Екслі, Мікі ж казав нам, що тих трьох зараз перевозять до Сан-Квентіна.

— Бігом дзвони, — наказав йому Ед.

Сміттє-Джек вибіг на вулицю у пошуках телефона. Ед стояв і дихав повітрям, насиченим хаосом: копи, бите скло, швидка біля вікна приймала в себе тіла. Бад Вайт викрикує якісь накази, маленька дівчинка у платті, залитому кров’ю, їла пундик.

Сміттє-Джек повернувся — погляд у нього зробився іще божевільніший.

— Потяг вирушив із Лос-Анджелеса десять хвилин тому. Тридцять двоє осіб у вагоні, іхній телефон не відповідає. Я подзвонив Клекнеру й наказав йому знайти Дот Ротштейн. Це була підстава, капітане. Клекнер не писав записку Вайтові — це зробив Дадлі.

Ед заплющив очі.

— Екслі…

— Гаразд. Ви з Вайтом — за поїздом. А я зателефоную шерифу і в дорожній патруль, можливо, нам вдасться запобігти диверсії.

Вайт пройшов повз нього, підморгнувши.

— Дякую, що штовхнув, — сказав він, став ногою на обличчя Тайтелбаума і не сходив, поки той не перестав дихати.

Розділ 75

На перехресті до них приєднався мотоциклетний ескорт, і вони помчали на шосе Помона. Половину дороги був підйом: можна було побачити колії Центрального вокзалу Каліфорнії і далі — самотній поїзд, який мчав на північ, товарняк, який у третьому вагоні, оздобленому ґратами на вікнах і важкими сталевими дверима, перевозив ув’язнених. На околиці Фонтани, на пагорбах, що височіли уздовж колій, на поїзд чекала маленька армія.

Дев’ять поліцейських машин, шістнадцятеро осіб у протигазах і з короткоствольними помповиками. У пагорбах засіли снайпери, двоє автоматників, троє гранатометників з димовими гранатами. У місці, де рейки різко повертали, на колію викинули труп величезного оленя.

Їм видали зброю і протигази.

— Ваш приятель Клекнер дзвонив на командний пост і передав, що цю жінку на прізвище Ротштейн знайшли мертвою у власній квартирі. Або сама повісилася, або хтось їй допоміг. Так чи інакше, вона могла встигнути пронести у вагон зброю. У потязі також перебуває шестеро осіб залізничників та четверо охоронців. Ми влаштуємо тут димову завісу і запитаємо пароль — у кожного тюремного потяга є свій пароль. Якщо назвуть — попередимо їх і будемо чекати. Якщо не назвуть — ідемо на штурм.

Почувся гудок потяга.

— Приготуватися! — закричав хтось.

Снайпери залягли. Гранатометники також сховалися неподалік. Стрільці побігли займати вигідні позиції за найближчими соснами — Бад також сховався за одним із дерев. Позаду нього став Сміттє-Джек.

Поїзд пішов на поворот і раптом почувся різкий скрегіт гальм, з-під колес посипалися іскри. Двигун затих — і потяг зупинився просто перед оленем на колії.

— Служба шерифа, — заговорив мегафон. — Назвіть пароль!

Мовчання — а потім фальшивий пташиний свист.

Гранатометники дали залп по вікнах — гранати вибили скло, прослизнули між ґратів. Автоматники підбігли до потрібного вагона й розстріляли двері.

Дим, крики.

— Давай! — крикнув хтось.

Із дверей повалив дим, з нього вибігли люди у формі кольору хакі; снайпер миттєво зняв одного із них.

— Ні, це наші! — знову пролунав крик

Копи розбіглися по вагону — у протигазах, зі зброєю напоготові.

— Вони в іншому вагоні! — крикнув Джек, схопивши Бада за плече.

Бад застрибнув у сусідній вагон. Відчинив двері і побачив на порозі мертвого охоронця — зеки кинулися навсібіч.

Він вистріляв усю обойму, перезарядився, знову вистріляв. Завалив трьох, іще один взяв його на мушку. Бад перезарядився, вистрілив, не влучив, але ящик позаду в’язня розлетівся в друзки. На підніжку, поспішаючи на