Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Упродовж кількох останніх тижнів дівчина не раз ловила себе на тому, що думає про нього з таких точок зору, яких краще було б уникати.

— Чи замислювалися ви над тим, — зауважив подвижник, — за яку людину мають вас ті, хто знає про вашу любов до симничного варення?

— Я й гадки не мала, що мій вибір солодощів може набути такої ваги.

— Трапляються фахівці і з такого питання, — відказав Кабсал, густо намазуючи на скибку червоне варення та вручаючи її Шаллан. — Працюючи в Паланеумі, натрапляєш і на дуже дивні книжки. Неважко виснувати, що ким-небудь і коли-небудь вивчалося ледь не все.

— Хм, — хмикнула Шаллан. — А симничне варення?

— Якщо вірити «Смакам як дзеркалу особистості» — не кваптеся заперечувати: я серйозно, книга з такою назвою справді існує, — любов до симничного варення вказує на поривчасту, імпульсивну особистість. А також схильну до…

Подвижник змовк і закліпав очима, коли від його лоба відскочив жмутик зіжмаканого паперу.

— Вибачте, — сказала Шаллан. — Це сталося якось саме собою. Напевно, вся річ у моїй імпульсивності та поривчастості.

Той усміхнувся:

— Ви не згодні з цими висновками?

— Не знаю, — мовила дівчина, стенувши плечима. — Мені зустрічалися ті, хто стверджував, що може описати мою особистість, виcновуючи з часу мого народження, чи розташування Шраму Тална в день мого семиріччя, чи нумерологічних екстраполяцій з десятої ґліфічної парадигми. Проте я гадаю, що ми — складніші істоти.

— Люди складніші, ніж нумерологічні екстраполяції з десятої ґліфічної парадигми? — перепитав Кабсал, намазуючи варенням ще одну скибку — для себе. — Не дивно, що мені так важко зрозуміти жінок.

— Ой, як смішно! Я дійсно вважаю, що нас не можна звести до простого переліку особистісних рис. Чи властива мені поривчастість? Інколи. Так, нею можна пояснити мою гонитву за Джасною аж сюди в пошуках її опіки. Але ж сімнадцять років до того я була абсолютно не схильна до імпульсивності. Якщо мене заохочують, мій язик нерідко буває поривчастим, а от про дії такого не скажеш. Усі ми інколи піддаємось поривам і всі подекуди — сама консервативність.

— Тож виходить, що ви згодні з книгою. Там сказано, що ви імпульсивна, а ви інколи саме така. Висновок: усе правильно.

— Якщо так міркувати, це підтвердиться з кожним.

— На всі сто відсотків!

— Ні, не на сто, — зауважила Шаллан, ковтнувши ще один шматочок солодкого, пухкого хліба. — Бо, як уже зазначалося, Джасна ненавидить будь-яке варення.

— А, так, — погодився Кабсал. — На додачу до всього вона ще й джемретичка. Її душа в більшій небезпеці, ніж я був гадав.

Він усміхнувся й відкусив шматок своєї скибки.

— Це точно, — відказала дівчина. — А що ще стверджується у вашій книжці про мене — а заразом і про половину людства — через нашу любов до їжі з зависоким вмістом цукру?

— Ну, теоретично небайдужість до симниць також вказує на те, що ви любите перебувати на свіжому повітрі.

— Ах, свіже повітря, — проказала Шаллан. — Бувала я колись на цій міфічній субстанції. Але це було так давно, що я вже майже забула. Скажіть, а сонце все ще світить — чи це лише мій примарний спогад?

— Ніколи не повірю, що вам не подобається навчання.

— Джасна просто закохана в пил, — пробурчала дівчина. — Здається, вона аж буяє в ньому. Ласує пилинками, немов чал — скелебруньками.

— А ви, Шаллан? Серед чого буяєте ви?

— Серед деревного вугілля.

Кабсал спочатку виглядав спантеличеним, а тоді глянув на її папку.

— А, зрозуміло. Я був вражений тією швидкістю, з якою слава про вас і ваші малюнки розлетілась по Конклаву.

Шаллан доїла свою скибку й витерла руки вологою серветкою, яку прихопив подвижник.

— Послухати вас, то я — наче якась хвороба, — вона провела пальцем по своєму рудому волоссю, кривляючись. — За кольором начебто схоже на висип, правда?

— Дурниці, — суворо промовив той. — Ви не повинні так говорити, Ваша Світлосте. Це вияв неповаги.

— До себе?

— Ні. До Всемогутнього, який вас створив.

— Але ж він створив і крєм’ячки. Не кажучи вже про висипи й хвороби. Тож таке порівняння насправді є почесним.

— Не бачу в цьому жодної логіки, Ваша Світлосте. Оскільки він створив усе суще, порівняння безглузді.

— Як-от претензії цих ваших «Смаків» — еге ж?

— Очко на вашу користь.

— Можна бути й дечим гіршим за хворобу, — мовила вона в безпричинній задумі. — Щойно підхопиш її, як згадуєш, що живий. Мусиш боротися за те, що маєш. А коли вона минає, життя при доброму здоров’ї за контрастом здається чудовим.

— А чому б вам краще не бути ейфорією? Дарувати приємні відчуття та радість тим, кому випадає її пережити.

— Ейфорія скороминуча. Вона здебільшого триває недовго, і ми проводимо значно більше часу, прагнучи її, ніж насолоджуючись результатом, — Шаллан зітхнула. — Дивіться, що ми накоїли. Тепер я пригнічена. Але принаймні на цьому тлі повернення до занять видаватиметься чимось захопливим.

Кабсал насупився, дивлячись на книги:

— А я було гадав, що вам подобається навчання.

— Я й сама так думала. А тоді по моєму життю потопталася Джасна Холін і довела, що навіть приємні речі можуть стати нудними.

— Ясно. То вона сувора наставниця?

— Не надто, — відказала Шаллан. — Мені просто імпонує гіперболізація.

— А мені — анітрохи. «Імпонує гіперболізація» — звучить наче якась чоловіча хвороба.

— Кабсале!

— Вибачте, — сказав він. Тоді звів очі горі: — Вибач.

— Не сумніваюся, що стеля вибачає тобі. Але щоб привернути увагу Всемогутнього, годилося б натомість палко помолитися.

— Я так і так завинив йому кілька, — парирував подвижник. — То ви говорили…

— Що Її Світлість Джасну не назвеш суворою наставницею. Насправді її можна назвати хіба що так, як називають усі інші: розумницею, красунею, жінкою-загадкою.

Кабсал кивнув:

— Про неї кажуть, що вона — чисте золото в усьому, крім одного.

— Це ви про єресь?

Той ствердно кивнув головою.

— Мені доводиться не так туго, як