Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

Гіркота в його тоні була занадто явною, щоб я промовчала:

– Чому саме айвія? Хіба ці квіти не нагадують вам про давню втрату?

Ендер різким рухом відкинув волосся з чола і зрушив з місця, даючи мені дорогу.

– Нагадують, – відповів коротко. – У тому й суть, моя дика кішечко. У всьому і завжди є прихований сенс.

– Вам подобається себе мучити?!

– Біль показує, що я живу. Не забивай свою гарненьку голівку філософією, кицюне. Що, надумала прогулятися сходами? Марна трата сил.

Ми спустилися на перший поверх, до кабінету дізнавача. Шаєрон посміхався, однак я бачила: випад зачепив його за живе.

– Чи не час її відпустити? – Знаю, моралізаторство – не мій коник, але хотілося закрити цю тему раз і назавжди хоча б для себе. – Ви не винні у смерті тієї дівчини.

– Винен. – Ендер не зупинився біля дверей Кано, а попрямував на задній двір.

– Ви збиралися з нею одружитися! Вона це знала!

Його кроки стали ширшими і швидшими, я ледь за ним встигала.

– Саме так, – сказав шаєрон, опинившись зовні. – Я полюбив служницю і вирішив з нею одружитися. Це погубило б моє майбутнє, і вона пішла заради мене. Не вчини так із шаєром, крихітко. Повір найзакоренілішому циніку Долінеї: влада не варта сліз. Чесно.

– Сказав той, хто заради трону ледь не угробив брата, – відрізала я, зачеплена наставницьким тоном.

Ендер анітрохи не образився.

– Абсолютно точно, – заявив, виблискуючи зубами. – Тому я напевне знаю, про що кажу.