Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— Як він пояснював, він раптом відчув мій запах і зрозумів, що не зможе жити, якщо негайно не знайде мене, — відповіла Марго байдужим голосом, що здалося мені дивним.

— Він відчув вас, бо ви були близько від печери? — влізла Тася, дуже зацікавлено дивлячись на неї.

— За п'ятдесят кілометрів. Тож ні, зі звичайним нюхом він би не відчув мене.

— А як тоді...? — не договорила Тася вражено.

— Михайло, як лікар, вважає, що вся справа в алкоголі. Від нього вовкам зносить голову, виробляється надто багато тестостерону, і вони стають ще сильнішими, а ще й небезпечнішими, майже не контролюють себе, — ми з Місис Тактовність скосили погляди на притихле вовченя, те вирішило не виникати на цю тему. — Але, особисто я думаю, що справа ще й у тому, що Білий Вовк для вовків — щось на кшталт всемогутнього божества, що допомагає всім вовкам на цій території. І, якщо знати, як і коли його попросити, він точно допоможе.

Перевела погляд з Марго на Тасю, ті обмінялися незрозумілими поглядами, а потім жінка їй підозріло підморгнула. Ці їхні таємниці якось не дуже мене вразили, і я не знайшла нічого кращого, ніж пожартувати:

— І що далі? Кохання з першого погляду?

Марго тут же якось стухла і, закрившись у собі, продовжила байдужим тоном:

— Той день мав стати найщасливішим у моєму житті, мені зробили пропозицію руки та серця. Його звали Сергій, хлопець із хірургічного факультету, високий, гарний. Ми зустрічалися вже рік, і я дуже чекала, коли він уже запропонує вийти за нього. Він і запропонував, укрив снігову галявину трояндами, така рідкість тоді, і я не сказала "так", я голосно закричала, що згодна. Ми були так щасливі, так недовго щасливі.

По її щоках скотилося кілька сльозинок, які в мене від переживання за неї перетворилися на потік гарячих сліз. Марго ж вирішила не помічати моїх прорваних шлюзів, продовжила говорити.

— Він прийшов уночі, ми тоді співали й водили хоровод навколо вогню. Пам'ятаю, Сергій мене поцілував, — вона посміхнулася, не помічаючи власних сліз. — А потім з'явився він, усе трапилося так швидко, я навіть до пуття не змогла нічого зрозуміти.

— Як людина, чи як вовк? — ляпнула я не до ладу, дещо зіпсувавши момент.

Марго сумно посміхнулася і, шмигнувши носом, відповіла:

— Вовк, звісно, він прийшов і забрав мене із собою.

Моя буйна фантазія показала мені картину, на якій великий чорний вовк вривається в натовп і волочить бідну Марго геть від коханого, від свого звичного життя.

— А куди забрав? — знову запитала я, хоча інші слухачі мовчали.

— Сюди, у цей замок. Знаєш, я навіть кілька місяців жила тут як принцеса з тієї казки, Белль, здається, пліч-о-пліч із чудовиськом, — Марго ледь помітно усміхнулася.

Моя фантазія також намалювала картину, як Марго трудиться в цьому холодильнику, безглуздо названому замком, як бідна служниця. Монстр же у вовчій подобі вказує волохатою лапою, де вона пропустила бруд. Майже засміялася, а потім вирішила, що це все ж таки не казка, а життя. І те, що Марго просто взяла і закохалася у вовка, наплювавши на нареченого мало імовірно.

— А як же Сергій? Він не намагався тебе звільнити? — запитала, схвильовано перебираючи можливі сценарії. Трохи відвернула увагу рука Тасі на плечі, яку я, нетерпляче чекаючи відповіді, скинула, смикнувши нею.

Марго повернулася до мене і ласкаво посміхнулася, провела рукою по волоссю і ніжно зашепотіла:

— Яка ж усе-таки ти ще дитина, Даринко.

Трохи здивувалася від цієї фрази, щойно в мами стався зрив, усі якось забули, що я була всього лише восьмирічною дитиною. А тут, коли мені стукнуло вісімнадцять — дитиною називають.

— А чому... — образилася я трохи, але договорити не встигла, оскільки Тася знову дала про себе знати, схопивши мене за руку. — Та що таке?!

Вовченя втупилася на мене, як на цілковиту дурепу, і я трохи знітилася, не очікуючи від неї такого.

— Вовки не терплять суперників, особливо тих, хто претендує на їхню самку, — почула за дверима прохолодний голос Кирила.

Трохи насупилася, не розуміючи, до чого це він вставив цю фразу і, вкрай знахабнівши, спитала навпростець у Марго:

— Він щось зробив Сергію, так?

Настала незручна тиша, спиною відчула докірливий погляд вовчиці.

— У нашу останню ніч, ми спали всі разом, не тільки Сергій, а й інші. Вони всі пропахли мною і, коли вовк прийшов по мене... — почала спокійно відповідати Марго, але потім збилася і, закривши руками обличчя, тихо заплакала.

— Вони всі... — за інерцією, не вірячи в реальність того, що сталося, захотіла уточнити, але не змогла.

— Сергійка ховали в закритій труні, — дали мені тиху відповідь.

— Але... як? За що?! — я не повірила, що таке взагалі можливо.

Марго раптово перестала плакати та схопила мене за плечі, струснула так, що голова запаморочилася.

— Ти що, не розумієш, куди ти потрапила? Вовки не питають, вовки беруть те, що хочуть і забирають! — зі злістю прокричала вона мені в обличчя, від чого я злякалася і сама розревілася. — Це тобі, дурненькій, пощастило, що Кай вирішив щось собі довести, поводячись, як повний придурок! Але він не буде довго маятись цією дурнею, та хочеш чи не хочеш, так само прийде і забере тебе. Усе, чого я хочу, це щоб ти зрозуміла це раніше і змирилася, інакше постраждають невинні люди, такі, як Сергій.