Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Лєра, що стояла за поворотом, почала б дивуватися  вголос, але Коля прикрив їй рот долонею, уникнувши потоку жартів і знущань. Дивлячись на таке, Коля дістав телефон і зробив кілька фотографій. Довелося наближати, тож якість знизилася, але видно їх було непогано.

Вони повернулися в актову залу, передумавши йти за кавою, бо іншого шляху немає, і довелося б зіткнутися з цими голубками - чого зовсім не хотілося. Якби про їхні стосунки сказав хтось зі сторони, вони б у житті не повірили, враховуючи, скільки сварилися Аня з Владом на публіку, а виявляється, це просто цирк. Коля вже давно помітив у Влада засос на шиї, але тоді не став приділяти цьому увагу - голова була іншим заповнена. Зараз знову сплив цей образ, якому тепер було пояснення.

- Саме час поміняти аватарку в бесіді, - підступно засміявся Коля.

Справедливість взяла гору, коли однією вдалою фотографією можна помститися на всі підколи Влада. Скільки разів він ставив на заставку фотографію Лєри й Колі, що сплять в обіймах, тепер настала його черга. У цьому разі вистачить однієї, зате якої.

- Красиво, - із захопленням вимовила Лєра. - Але жах... Вони вдвох... Навіть не розповів нічого.

- Влад уникав твоїх жартів, - припустив Коля. - Коли ти почала жартувати про Лоліту, він став ховатися. Зазвичай у нього виходило не так довго, тут він усі рекорди побив.

Вони стояли в коридорі недалеко від актового залу і не поспішали заходити. Чулася тиха музика і спів, які вже не викликали жодних емоцій. Після побаченого Лєрі було не до цього. Влад хотів, щоб вона довіряла йому та ділилася всім, але при цьому сам приховував, що сплутався з її найкращою подругою.

До них підійшли Влад з Анею. З серйозними обличчями, дотримуючись дистанції в пару метрів.

- О, ми вас якраз загубили, - видав Влад, щоб не слухати те саме від них.

- Це ми вас загубили, - з палаючими очима заявив Коля.

Така поведінка не залишилася непоміченою, і Влад почав щось підозрювати.

- Ви чого? - він потягнувся до телефону.

Відповіді не прозвучало - та й не треба; усе, що він запитував, знайшов у телефоні. Відкрилася їхня бесіда і повідомлення про нову аватарку, де Влад затискає Аню на підвіконні. Занадто гаряча фотографія. Він і сам зніяковів, але виду не подав.

Аня мигцем заглянула в його телефон і зрозуміла причину дивних поглядів. Хотілося провалитися крізь землю, немов її спалили за чимось страшним і незаконним. Поки вона згорала від сорому, Владу, здавалося, взагалі було начхати.

- Оу, - з легкою посмішкою він вимкнув телефон. - Колян, ти мені так мстиш?

- Ага. Не весь же час нам із Лєрою там бути.

Говорили вони таким тоном, немов новий злочин обговорюють, потім і зовсім змінили тему.

- Коротше, - сказав Коля. - Мій батя з мужиками знайшли Марка, він уже у відділку.

- Ну, круто, - монотонно промовив Влад. - Давно вже час. Ми це святкуємо?

- Звичайно, - погодилася Лєра. - Приводів багато. Одна закрита сесія чого варта.

- Як зазвичай? - засяяв Коля. - Скупимо відділ з напоями та закриємося в кімнаті?

- Так, - додала Аня. - Концерт закінчується, можна збиратися.

За вікнами пролітав сніг, засипаючи світ білим покривалом, ніби обіцяючи, що завтрашній день буде новою сторінкою, вільною від старих драм. Вони йшли разом, крок за кроком залишаючи всі незгоди позаду. Тепло ліхтарів осяювало їхні фігури, розчиняючись у нічній темряві. І хто знає, які пригоди чекатимуть на них завтра - але вони знали точно, що впораються з усім.

До речі, у мене є ще книжки. Тож, якщо шукаєте щось подібне, заходьте на мою сторінку:)

Кінець