Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 190 191 192 ... 248
Перейти на сторінку:
гроші, але частина пішла начальнику поліції, а частина бандитам, ось це я знаю точно.

— Та не може такого бути!

— Може. Ще віскі! — кричить він офіціанту. — Або ось заворушення на свердловині. Чергові провокатори підбурюють людей. Щоб викликати сотню козаків, треба платити по червінцю за кожну шаблю начальнику Грозненської команди. Великі гроші, то краще я заплачу бандитам.

— За що?

— А щоб убили агітаторів. Вихопили з натовпу кількох головних і вбили. Інші притихнуть і завтра вже працюватимуть. Бандити всім потрібні. І спочатку здається, що з ними краще, аніж без них. Але це маячня, бо настає час, і бандити виходять з-під контролю, починають тягнути гроші з тебе ні за що! І ніхто не допоможе!

— Може, до армії треба звернутися?

— Армія у зносинах із бандитами, так само, як і поліція.

— Та ви що! Не може бути!

— Офіцери збувають зброю, продають заручників. Солдати раді підказати, кого б можна викрасти. Я спочатку був дурний і найняв кількох солдат в охорону, а вони здали мене бандитам Довелося платити викуп, я ледь не збанкрутував у перший же свій рік тут. А я ж не якийсь дурень. Я робив бізнес у Мексиці! Сучій країні, як я думав, найгіршій у світі! Там я втратив дружину! Бандити напали на концесію, три десятки зарізяк, з кременевими рушницями! Я пристрелив чотирьох, інші втекли. А потім вичекали, поки я поїду в місто, і знову напали. Вбили мою дружину! Ви знаєте, що таке втратити дружину? — питає Стерлінг і навряд чи очікує на відповідь. А потім дивується, бо я плачу. Щиросердно і багатослізно.

— Що?

— Мою жінку теж убили. Теж бандити. Я знаю, що це таке, — я ледь промовляю це тремтячим голосом і ридаю, бо згадав Ізабеллу.

— Два віскі! — кричить Стерлінг. Він уже добряче п’яний, а ще ж день. — У тебе вбили дружину?

Я лише киваю. І плачу. Якесь розслаблення тралилося, що плакав би і плакав.

— А діти у вас були?

— Донька, Моніка, — кажу я.

— В мене теж донька! Джесіка! Я ж поїхав сюди тільки заради неї! Я міг би залишитися в Англії, але я вмів тільки добувати нафту. Треба було заробляти, не докером же мені найматися. До Мексики я не міг повертатися, я її зненавидів. Почув про нафту в Росії. В Баку щоб почати справу, треба було мати багато грошей, а у Грозному все було дешево. І я осів тут! Розбагатів, відсилав їй гроші, вона жила в хорошому пансіоні біля Портсмута, а потім я не витримав і перевіз її сюди. Це ж моє дитя, я не міг без неї, розумієш?

— Розумію. Теж хочу покинути колись усі справи, щоб бути постійно з Монікою.

— А я мусив усе продати та поїхати до Англії, а не тягнути Джесі в ці кляті краї. Але я бачив, що нафта дорожчає, її необхідно все більше. Мої свердловини додавали в ціні щомісяця! І я вирішив почекати! Жадібний дурень!

— І що сталося? — питаю я, бо голос його аж бринить від болю та відчаю.

— Нічого. Нічого, — він наче схаменувся і зупинився. — Тепер я забираюся звідси, від цих дикунів, від бандитів і хабарів. І ти їдь звідси, тут ніколи не буде нормального бізнесу, ніколи! Давай! — він цокає мій келих своїм і п’є. Великі ковтки. Дістає сигару, запалює. Коли я бачу, що до готелю зайшов той козак-тлумач, якого я зустрічав на посту перед містом. Козак когось видивляється. Потім бачить Стерлінга і біжить до нього. Помічає і мене, зупиняється, підозріло дивиться. Я махаю йому рукою, він тупцює, але таки наважується підійти.

— Пане Стерлінгу, мені треба поговорити.

— Це ти? — англієць аж підхоплюється, хапає козака за руку й відводить у куток. Козак щось говорить, Стерлінг крутить головою, розводить руками. Козак проводить великим пальцем по шиї, Стерлінг хапає його за шию і ледь не придушує. Козак вихоплює якийсь папірець і пхає англійцю. Той умить забуває про співрозмовника, хапає папірець так ніжно, наче катеринку, розгортає і читає. Потім притискає до серця, наче щось найдорожче на світі. Хапає козака за барки. Щось каже і киває головою. Відпускає. Козак біжить геть. А Стерлінг поспішає до сходів. Я за ним. Як я й думав, він стукає у двері Івановою номера.

— Це Стерлінг, відчиніть!

— Що сталося?

— Поїхали, я покажу вам завод!

— Для чого?

— Щоб ви погодилися на мою ціну!

— Ні за що!

— Ну, добре, просто подивіться і скажете тоді своє останнє слово! — кричить Стерлінг.

— Я вже сказав його.

А цей Іван уміє торгуватися, мабуть, у батька пішов.

— Поїхали на завод і там закінчимо з цим!

— Може, тоді краще до нотаріуса?.

— Ні, спочатку на завод, я хочу, щоб ви оцінили масштаб будівництва!

— Що ж, на завод, так на завод. Зараз ми спустимося.

— Чекаю на вході! — Стерлінг побіг так швидко, що я ледве встиг сховатися. Пропустив його, а потім побіг до Івановою номера. Постукав.

— Що ще? — спитав молодший Харитоненко.

— Треба поговорити, — сказав я.

— Що? — заверещав він, упізнавши мій голос, відчинив двері. — Ви тут? Я ж сказав батькові, щоб він відіслав вас!

— Іване Павловичу, будь ласка, не їдьте зараз зі Стерлінгом.

— Ти мені вказувати будеш, смерде!

— Це небезпечно, в нього якісь темні справи з бандитами.

— Не вчи мене!

— Я відповідаю перед вашим батьком за вашу безпеку.

— Холоп! — він дає мені замашного ляпаса! — Не лізь не в свою справу! Я сам собі дам раду! Зрозумів? Клоун дешевий! Ти думаєш, що як побрехеньки про тебе друкують у копійчаних журналах, то ти і справді герой? Тільки ти ніхто! Дурнувата вигадка голозадого графа, який створив тебе! То знай своє місце, клоуне! Пішов звідси!

Він кричить, а я стою скам’янілий. Бо ось так ляпаса давно вже мені не давали. Відчуваю холод у серці. Холод гніву, лід помсти. Скрутити, голову цьому дурнику, наче курчаті. Я стискую кулаки. Не треба підкорятися гніву. І я обіцяв Павлу Івановичу.

— Я прошу, не їдьте, це небезпечно... — бубоню я.

— Не тобі мені вказувати, смерде!

— Бандити...

— Я не боюся бандитів! І я не дозволю якомусь

1 ... 190 191 192 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"