Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

і притому вкрали годинника. Спочатку він узагалі нічого не говорив, лише мовчки витяг з кишені пляшку рому, хильнув, подав мені й сказав: «Пий!» І так ми з ним нічого не говорили, аж поки не видудлили всю пляшку. Тоді він раптом каже: «Друже, зроби, будь ласка, мені послугу. Відчини вікно на вулицю. Я сяду на підвіконня, а ти мене схопиш за ноги і скинеш із четвертого поверху вниз. Мені вже від життя нічого не потрібно. Моя остання розрада, що знайшовся вірний приятель, який мене спровадить зі світу. Далі жити я не можу. Я чесна людина, а на мене подали в суд, немов на якогось найпослідущого сутенера з єврейського кварталу. Таж наш готель першокласний, усі три покоївки й моя жінка мають жовті книжечки й за огляди не винні панові докторові ні крейцера. Якщо ти мене хоч трохи любиш, скинь мене з четвертого поверху, не відмов мені в цій розраді». Я сказав, що, як йому вже так кортить, хай вилізе на вікно, і я його скину на вулицю. Не жахайтеся, пане фельдкурате!

Швейк виліз на нари і витяг туди фельдкурата.

— Погляньте, пане фельдкурате, я його ось так ухопив і… шелеп униз.

Швейк підняв фельдкурата і опустив його на підлогу. Поки переляканий фельдкурат підводився, Швейк говорив далі:

— Як бачите, пане фельдкурате, вам нічогісінько не сталося. Так і йому, панові Фаустинові, бо це було тільки втричі вище. Цей пан Фаустин, треба вам знати, був п’яний як чіп і забув, що я мешкаю на Опатовицькій вулиці на першому, а не на четвертому поверсі, як рік тому, коли я мешкав на Кршеменцовій вулиці, куди він теж ходив у гості.

Фельдкурат з підлоги перелякано дивився на Швейка, як той, стоячи над ним на нарах, розмахує руками.

Фельдкурат вирішив, що має справу з божевільним, і, заникуючись, промовив:

— Так, любий сину, це навіть менш ніж утричі. — Він поволі посунувся назад до дверей і почав у них гатити щосили й так страшно волати, що йому зараз же відчинили.

Швейк крізь загратоване вікно бачив, як фельдкурат швиденько йде через подвір’я в супроводі варти й схвильовано розмахує руками.

«Тепер його напевно відведуть до божевільні», — подумав Швейк. Він сплигнув з нар і, походжаючи солдатським кроком, заспівав:

Твій перстеник не для мене,

А чому? Негарний він.

Як прийду до свого полку,

Заряджу ним карабін.

За кілька хвилин генералові Фінку доповіли, що прийшов фельдкурат.

* * *

У генерала знову зібралося багато гостей, головну роль там грали приємні дами, вино і лікери.

Офіцери, що засідали в польовому суді, були тут у повному складі, не було лише того рядового піхотинця, який уранці всім запалював сигарети.

Фельдкурат вплив до компанії, як мара. Він був блідий, схвильований і тримався з гідністю людини, свято переконаної, що її незаслужено набили по фізіономії.

Генерал Фінк, що останнім часом дуже фамільярно ставився до фельдкурата, затяг його до себе на канапу і п’яненьким голосом спитав:

— Що з тобою, моя духовна розрадо? А одна з веселих дам кинула в фельдкурата сигареткою «Мемфіс».

— Пийте, духовна розрадо, — запропонував генерал Фінк, наливаючи фельдкуратові вина до великого зеленого келиха. Той не випив одразу, і тому генерал почав його власноручно поїти, і коли б фельдкурат не ковтав на все горло, був би обляпав його всього вином.

Лише тепер почалися розпитування, як поводився засуджений під час церемонії духовного напучування. Фельдкурат підвівся й сказав трагічним голосом:

— Збожеволів.

— Це, очевидно, мусила бути неабияка духовна потіха, — засміявся генерал. І все товариство почало страшенно реготати, а обидві дами заходилися знову кидати у фельдкурата сигаретами.

На кінці стола у фотелі куняв майор, який уже трохи перебрав. Він раптом очуняв, швидко налив у дві склянки якогось лікеру, проклав собі через крісло дорогу до фельдкурата і примусив ошелешеного божого слугу випити з ним на брудершафт. Потім знову гепнувся на своє місце і куняв далі.

Лікер, випитий на брудершафт, кинув фельдкурата в тенета диявола, який простягав до нього свої обійми з усіх пляшок на столі, з поглядів та усмішок веселих дам, що, сидячи навпроти нього, поклали ноги на стіл, так що з мережив виглядав сам Вельзевул.

До останньої хвилини фельдкурат був певен, що йдеться про спасіння його душі і що він мученик.

Цю думку він не забув висловити двом генеральським денщикам, які його перенесли до сусіднього покою на канапу.

— Якщо ви з чистою і неупередженою думкою пригадаєте собі, скільки прославлених страдників, які пожертвували собою за віру й приєднані до мучеників, — перед вашими очима відкриється хоч і смутне, але достойне видовище. На мені ви бачите, як людина підноситься понад усі страждання, коли в її серці живе правда і чеснота і вони озброюють її на боротьбу за славну перемогу над найстрашнішими муками.

Божого слугу обернули обличчям до стіни, і він зараз же заснув.

Сон його був неспокійний.

Йому снилося, ніби вдень він виконує функцію фельдкурата, а ввечері — швейцара готелю замість Фаустина, якого Швейк скинув з четвертого поверху.

З усіх боків на нього скаржилися генералові, бо замість блондинки він привів клієнтові брюнетку, а замість розведеної інтелігентної пані приставив комусь неосвічену вдову.

Він прокинувся вранці спітнілий, як миша, шлунок у нього розладнався, а з голови не виходила думка, що моравський плебан порівняно з ним ангел.

3. ШВЕЙК ЗНОВ У СВОЇЙ МАРШОВІЙ РОТІ

Майор, який учора зранку на Швейковому процесі виконував обов’язки аудитора, був той самий майор, що ввечері в генерала пив з фельдкуратом на брудершафт і куняв.

Жодна душа не бачила, коли і як майор уночі вийшов з дому генерала. Всі були в такому стані, що ніхто не помітив його відсутності. Генерал навіть не міг уторопати, хто взагалі що говорить. Майора в товаристві небуло вже понад дві години, але генерал, незважаючи на це, підкручував вуса і, придуркувато всміхаючись, вигукував: «Ви це добре сказали, пане майоре!»

Вранці майора ніде не змогли знайти. Його шинеля висіла в передпокої, шабля теж, не було тільки офіцерського кашкета. Всі думали, що, можливо, він заснув десь у клозеті. Оглянули всі клозети, але майора ніде не знайшли. Замість нього у вбиральні на другому поверсі наткнулись на поручника з генеральського товариства. Він спав навколішки, поклавши голову на унітаз, так, як його здолав сон, коли він блював.

А майор зник, як камінь у воду.

Та коли б хто заглянув у загратоване вікно камери, де був замкнений