Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

законодавцем у ч. 10 статті, що коментується, словосполучення «жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покаран­ня» передбачає настання такого стану від будь-якої особи, з якою засуджена мала зв’язок (у шлюбі, позашлюбно і т. ін.). У даному разі йдеться про охорону прав дитини незалежно від різноманітних життєвих обставин. Як зазначено у ч. 1 ст. 52 Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від похо­дження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Охорона дитинства й материнства є конституційним обов’язком держави (ч. 3 ст. 51 Кон­ституції України).

20. Сім’я — це група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та ін­ших близьких родичів, які живуть разом; родина. Сімейні відносини регулю­ються Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

21. До родичів, про які йдеться у ч. 10 статті, що коментується, слід відно­сити не тільки близьких родичів, коло яких визначене у ст. 110 КВК Украї­ни, а й інших осіб, які мають родинні стосунки із засудженими (див. коментар до ст. 110 КВК). Родич (буквально) — це той, хто перебуває у спорідненості з ким-небудь (зокрема, двоюрідні та троюрідні сестри і брати, куми, свати та ін.).

22. Згода на спільне проживання засудженого у сім’ї чи з родичами — це письмова заява одного з членів сім’ї чи родичів, що погоджена з усіма інши­ми членами сім’ї чи родичами, які проживатимуть із засудженим в одному по­мешканні (окремому будинку, квартирі тощо). При цьому заява може бути подана як на ім’я начальника УВП, так і в суд, в якому розглядатиметься пи­тання про звільнення особи від відбування покарання, але це звернення має бути підтверджене в судовому засіданні (див. п. 13 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звіль­нення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким»).

23. Висновок про належні умови для виховання дитини мають дати ком­петентні державні органи (служби у справах неповнолітніх, органи опіки і пік­лування). Цей документ має бути долучений до подання про звільнення від відбування покарання.

24. Відповідно до ч. 3 ст. 179 КЗпПУ, за бажанням жінки їй надається від­пустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за цей період допомоги відповідно до законодавства. Саме на вказаний термін може бути звільнена засуджена особа від відбування покарання при наявності її письмової заяви з цих питань, яка додається до матеріалів, які направляють­ся в суд для застосування ст. 83 КК України (ст. 4071 КПК).

25. За наявності підстав, передбачених частинами 4, 5 ст. 83 КК України, суддя районного (міського) суду за поданням кримінально-виконавчої інспек­ції (див. коментар до ст. 13 КВК) за місцем проживання засудженої розглядає питання про скасування звільнення її від відбування покарання або заміну йо­го більш м’яким покаранням чи направлення засудженої для відбування пока­рання, призначеного за вироком (ч. 1 ст. 4083 КПК). При цьому на постанову суду з цих питань протягом семи діб з дня її оголошення прокурор або засу­джена вправі подати апеляцію до апеляційного суду. рішення суду в такому разі вступає в законну силу в терміни, зазначені в ст. 402 КПК України.

Стаття 155. Правовий статус осіб, які відбули покарання

Особи, які відбули покарання, несуть обов’язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом.

1. Поняття «правовий статус особи» розкрите в коментарі до ст. 7 КПК України.

2. Громадянин України — особа, яка має українське громадянство.

Громадянство — правова належність особи до держави; постійний пра­вовий зв’язок особи з державою, що виявляється у їх взаємних правах і обо­в’язках.

Правовий статус громадян України визначений у Конституції України (статті 4, 9, розділ ІІ) та інших нормативно-правових актах, включаючи між­народні, згоду на які дала Верховна Рада України.

3. Обмеження — це встановлення певних меж чого-небудь; недопущення поширення чого-небудь (у даному разі — виключення поширення окремих прав і обов’язків громадян на раніше судимих осіб).

4. Судимість — правовий стан особи, який виникає у зв’язку із засуджен­ням її судом до конкретної міри покарання за вчинений нею злочин і тягне, за умов, зазначених у законі, настання для неї певних негативних наслідків. Як зазначено у зв’язку з цим у ч. 1 ст. 88 КК, особа визнається такою, що має су­димість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашен­ня або зняття судимості.

Порядок набрання вироком законної сили визначений у ст. 401 КПК Украї­ни (див. коментар до ст. 4 КВК).

Строки погашення та зняття судимості встановлені у статтях 89—91 КК України. При цьому, як зазначено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами Украї­ни законодавства про погашення і зняття судимості», положення закону про судимість поширюються на весь строк відбування як основного, так і додатково­го покарання, а у випадках, передбачених пунктами 5—9 ст. 89, пунктами 2—4 ч. 2 ст. 108 КК України, — і на певний строк після відбуття покарання.

5. Правообмеження щодо осіб, які мають судимість, можуть бути передбачені тільки законом. При цьому при визначенні змісту терміна «закон» слід врахо­вувати рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»), який тлумачить його у ши­рокому значенні слова. До законодавства України, зокрема, належать: Кон­ституція України, закони України, постанови Верховної Ради України, поста­нови і декрети Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, між­народно-правові акти, згоду на які дала Верховна Рада України.

У теорії і на практиці розрізняють: