Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Чаклун та сфера. Темна вежа IV 📚 - Українською

Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чаклун та сфера. Темна вежа IV" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 192 193 194 ... 223
Перейти на сторінку:
розчахнула двері. Сюзен відразу вийшла і несміливо всміхнулася. Від вигляду набряклого обличчя й кірки засохлої крові біля носа своєї господині Марія зойнула.

Покоївка простягнула руку, щоб торкнутися її обличчя, але Сюзен узяла її пальці і легенько стисла.

— Як гадаєш, Торін захотів би мене такою? — спитала вона і лише тоді помітила свою другу рятівницю. — Олів… сей Торін… пробачте. Я не хотіла бути жорстокою. Але ви маєте повірити, що Роланд, якого ви знаєте як Вілла Деаборна, ніколи в житті не…

— Я чудово це знаю, — перебила її Олів, — проте не гаймо часу на розмови. Тікаймо.

Вони з Марією вивели Сюзен з кухні, але не сходами, що вели нагору в будинок. Натомість вони рушили нижнім поверхом до дальнього краю північного крила будинку, де розташовувалися різні комори. У коморі для бакалії Олів наказала їм зачекати й кудись пішла. Її не було близько п’яти хвилин, але Сюзен і Марії цей час здався вічністю.

Повернулася Олів, вдягнена в пістряве пончо, в якому вона потопала. Накидка могла належати її чоловікові, проте Сюзен подумала, що й для покійного мера вона б теж виявилася занадто великою. Нижній край Олів запхала в джинси, щоб не наступити на нього і не впасти. На руці, наче ковдри, вона несла ще дві накидки, менші й легші.

— Вдягніть це, — сказала Олів. — Надворі буде зимно.

Вийшовши з комори, вони рушили вузьким коридором для слуг на заднє подвір’я. Там, якщо пощастить (і якщо Міґель досі у відключці), на них має чекати Шимі з кіньми. Олів усією душею сподівалася, що не виникне ніяких перешкод. Вона хотіла, щоб до заходу сонця Сюзен уже була далеко від Гембрі.

І до сходу місяця.

10

— Вони схопили Сюзен, — розповів Роланд друзям дорогою до Скелі Вішальників. — Це перше, що я побачив у кулі.

Це було сказано таким байдужим тоном, що Катберт мало не осадив коня. Від палкого закоханого, яким Роланд був останні кілька місяців, не лишилося й сліду. Скидалося на те, що стрілець знайшов у рожевому повітрі всередині кулі свою мрію і якась частина його «я» досі перебувала всередині, переслідуючи її. «Чи це мрія переслідує його?» — подумав Катберт.

— Що? — не повірив своїм вухам Алан. — Сюзен схопили? Як? Хто? З нею все гаразд?

— Джонас. Він бив її, але завдав не надто великої шкоди. Вона одужає… і житиме. Якби я вважав, що їй щось загрожує, то тієї ж миті розвернув би коня.

Попереду, то з’являючись, то зникаючи в куряві, неначе міраж, видніла Скеля Вішальників. Катберт помітив тьмяні сонячні відблиски на цистернах і людей. Багато людей. І коней. Він погладив свого коня по шиї й глянув на Алана, щоб переконатися, що автомат Ленґіла у нього. Все було гаразд. Катберт сягнув рукою собі за спину, перевіряючи, чи рогатка на поясі. На місці. А ще в його шкіряній сумці для набоїв, на додачу до сталевих кульок, тепер було повно великих бахкалок, які вкрав Шимі.

«Він щосили стримує себе, аби не повернути», — подумав Катберт, і ця думка трохи його заспокоїла. Часом Роланд його лякав. У ньому було щось таке, що не назвеш сталевою волею, бо це щось більше за неї. Якесь божевілля. Коли воно затьмарювало йому розум, ти радів, що воно на твоєму боці… але досить часто тобі хотілося, щоб його взагалі не існувало. На будь-чиєму боці.

— Де вона? — спитав Алан.

— Рейнолдз відвіз її до Будинку-на-набережній. Її замкнено в коморі… чи було замкнено. Сказати точніше не можу, бо… — Роланд замислився. — Куля бачить далеко, але часом в ній можна побачити більше. Часом вона показує майбутнє, яке вже відбувається.

— Як може майбутнє вже відбуватися? — не зрозумів Алан.

— Не знаю і не думаю, що так було завше. Гадаю, це радше пов’язано зі світом, ніж із Мерліновою веселкою. Час став якийсь дивний. Ми ж це знаємо, правда? Іноді все просто кудись… зникає. Так, наче скрізь є тонкоходи, що порушують плин подій. Але Сюзен у безпеці. Мені це достеменно відомо, і цього досить. Шимі їй допоможе. Чи вже допомагає. Джонас чомусь недогледів Шимі, і той пішов слідом за Сюзен.

— Пощастило Шимі! — зрадів Алан і викинув у повітря кулак. — Ура! — Потім: — А що буде з нами? Ти бачив нас у майбутньому?

— Ні. Ця частина промайнула якось занадто швидко — я ледве встиг оком скинути, як куля потягла мене далі. Точніше, помчала. Але… я бачив на обрії дим. Це я пригадую. То міг бути дим від цистерн, що горіли, чи купи гілля перед входом до каньйону, чи від того й того разом. Гадаю, ми прорвемося.

Катберт якось дивно поглядав на свого давнього друга. Молодий чоловік, по вуха закоханий, настільки закоханий, що Бертові довелося зацідити йому в обличчя, щоб повернути до реальності… куди подівся той молодий чоловік? Що спричинило такі разючі зміни й появу тих сивих пасм?

— Якщо, здійснивши заплановане, ми виживемо, — сказав Катберт, не зводячи прискіпливого погляду зі стрільцевого обличчя, — вона чекатиме нас на шляху. Правда, Роланде?

Він побачив, як обличчя Роланда спотворила гримаса болю. І відразу все збагнув. Закоханий нікуди не подівся, проте куля відібрала в нього всю радість кохання, натомість лишивши тільки сум. А ще в нього з’явилася нова мета (це Катберт теж відчував дуже добре), про яку він незабаром їх повідомить.

— Я не знаю, — відповів Роланд. — Мені здається, я навіть сподіваюся, що ми її не зустрінемо. Бо нас колишніх вже нема і ніколи більше не буде.

— Що? — Цього разу Катберт все-таки натягнув поводи, щоб осадити коня.

Роланд дивився на нього досить спокійно, проте в його очах стояли сльози.

— Ми дурники ка, — сказав стрілець. — Сюзен каже, що ка — як вихор. — 3 Катберта ліворуч він перевів погляд на Алана, котрий супроводжував його праворуч. — Наше ка — це Вежа. А надто моє. Але в Сюзен інше ка, і вона не належить до мого ка. Та й Джон Фарсон теж. Ми виступимо проти його людей не для того, щоб його перемогти, а лише тому, що вони стоять на нашому шляху. — Він підняв руки, потім знову опустив їх, наче промовляючи: «Що ще ви хочете від мене почути?»

— Вежі не існує, Роланде, — терпляче сказав Катберт. — Не знаю, що ти там побачив у тій кулі, проте Вежі не існує. Це просто символ — як Келих Артура чи Хрест Людини-Ісуса — але насправді, як реальної споруди, її нема…

— Ні, — заперечив Роланд. — Вона існує.

Вони недовірливо на нього

1 ... 192 193 194 ... 223
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чаклун та сфера. Темна вежа IV», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"