Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

У цю мить увійшла Баочай і розмова припинилась. Але дівчина, начебто нічого не помітивши, вирушила до пані Ван, посиділа трохи й пішла до матінки Цзя. Баоюй був уже там.

Баочай згадала, як її мати одного разу розповідала пані Ван, що свого часу якийсь чернець подарував їй золотий замок і пророчив, що її дочка вийде заміж за власника яшми. Тому Баочай і уникала Баоюя. А тут іще Юаньчунь прислала їй і Баоюю однакові подарунки. Зовсім незручно. Добре, що Баоюй захоплений Дайюй і не надав цьому ніякого значення. Побачивши сестру, Баоюй попросив:

— Сестро, дай-но мені подивитися твої чотки!

Чотки висіли на лівій руці Баочай. Рука була пухкою, і зняти їх одразу Баочай не змогла. Дивлячись на її повні білі руки з лискучою шкірою, Баоюй мимоволі подумав:

«Жаль, що в Дайюй не такі руки, як приємно було б їх погладити!»

І тут у голові його майнула думка про «золото і яшму». Він глянув на Баочай, на її ніжне, наче срібне обличчя, очі, що нагадували абрикос, червоні губи, густі брови-стріли, і вона здалася йому гарнішою за Дайюй. Це збентежило його.

Баочай уже зняла з руки чотки, але він забув про них і стояв приголомшений.

Баочай помітила розгубленість Баоюя, і їй стало ніяково. Вона кинула чотки й зібралася піти, але в цю мить побачила на порозі Дайюй, та, покусуючи хусточку, пильно дивилася на них.

— Ти ж боїшся вітру, — мовила Баочай. — Чого ж стоїш на протязі?

— Я тільки зараз вийшла, — відповіла Дайюй. — Мені здалося, що кричить дикий гусак, і я вирішила подивитися.

— Де гусак? — вигукнула Баочай. — Піду-но і я подивлюся!

— А він уже полетів, — мовила Дайюй.

Вона змахнула хусточкою й зачепила Баоюя по обличчю.

— Ай-я! — скрикнув Баоюй. — Що це?

Якщо хочете дізнатися, що сталося далі, прочитайте наступний розділ.

Отже, коли Дайюй змахнула хусточкою й зачепила Баоюя по обличчю, той вигукнув:

— Що це?

— Це я, ненавмисно, — відповіла Дайюй, винувато похитала головою й усміхнулася. — Сестра Баочай хотіла подивитися, де летів дикий гусак, я показала хусточкою й от попала тобі по обличчю.

Баоюй потер очі, хотів щось сказати, але промовчав.

Незабаром прийшла Фенцзє, сказала, що першого числа в монастирі Найчистішої порожнечі будуть служити подячний молебень, після якого відбудеться вистава, і запропонувала всім поїхати туди.

— Я, мабуть, залишуся вдома, — сказала Баочай. — Дуже спекотно, та й усі ці п’єси я бачила.

— Там є дві вежі, у них досить прохолодно, — мовила Фенцзє. — Захочете поїхати, я заздалегідь пошлю людей, аби гарненько прибрали, переселили звідтіля ченців, розвісили фіранки, і не велю нікого зі сторонніх туди пускати. Ми з пані вже домовилися про це. Якщо ж ви не хочете, я поїду сама. Дуже вже нудно останніми днями! А домашні вистави мені набридли!

— Я поїду з тобою, — заявила матінка Цзя.

— Це добре, бабусю, тільки мені не зовсім зручно, — зауважила Фенцзе.

— Пусте, — відповіла матінка Цзя, — я розташуюся на головній вежі, а ти на бічній, так що тобі не доведеться про людське око стояти біля мене. Згодна?

— Це ще один доказ вашої любові до мене! — вигукнула Фенцзе.

— І тобі варто було б поїхати, — звернулася матінка Цзя до Баочай, — адже твоя мати іде. Вдома буде так нудно, що мимохіть доведеться спати.

Довелося Баочай погодитися.

Матінка Цзя послала служниць по тітоньку Сюе, звелівши їм також попередити пані Ван, аби взяла з собою дівчат. Пані Ван відмовилась їхати, вона нездужала, до того ж вона чекала звісток від Юаньчунь. Але, довідавшись, що сама матінка Цзя збирається їхати, сказала:

— Мабуть, там буде весело. Нехай усі, хто бажає розважитися, поїдуть разом зі старою пані.

Заледве про це стало відомо в саду, як не стільки панянки, скільки їхні служниці, яким, до речі сказати, не так уже часто вдавалося бувати за межами палацу Жунго, запалали бажанням будь-що-будь з’їздити повеселитися й ужили всіх засобів, аби умовити своїх