Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Це не має ніякого значення, - процідив крізь зуби Гаррі, - бо ми все одно не знаємо, як туди потрапити.

- А я думала, що ми це вже вирішили, - здивувалася Луна. - Ми ж летимо!

- Слухай, - ледве стримував роздратування Рон, - можливо, ти й умієш літати без мітли, але ми крила собі не відростимо...

- Літають не тільки на мітлі, - незворушно заперечила Луна.

- Що, полетимо на спині того задриганого хрипача, чи як там його? - скривився Рон.

- Зім'яторогий хропач не літає, - відповіла Луна з погордою, - а ось вони літають, і до того ж, казав Геґрід, дуже легко знаходять дорогу туди, куди прагнуть потрапити їхні вершники.

Гаррі миттю озирнувся. Між деревами стояли, моторошно поблискуючи очима, два тестрали. Здавалося, вони розуміють кожнісіньке слово їхньої розмови.

- Справді! - прошепотів він, підходячи до них. Тестрали кивали своїми рептилячими головами, відкидаючи назад довгі чорні гриви, і Гаррі хвацько поплескав блискучу шию найближчого з них. Невже він колись вважав, що вони бридкі?

- Це ті ненормальні коні? - непевно запитав Рон, дивлячись кудись убік від тестрала, якого погладжував Гаррі. - Ті, яких не видно, доки не бачив чиєїсь смерті?

- Так, - підтвердив Гаррі.

- І скільки їх?

- Лише двоє.

- А нам треба трьох, - приголомшено, але рішуче сказала Герміона.

- Чотирьох, Герміоно, - насупилася Джіні.

- Здається, нас тут шестеро, - спокійно полічила всіх Луна.

- Не мели дурниць, ми не всі летимо! - розсердився Гаррі. - Послухайте, ви... - показав він на Невіла, Джіні й Луну, - ви тут ні до чого, вам не...

Ті бурхливо запротестували. Шрам заболів ще дужче. Не можна було гаяти жодної миті. Часу на суперечки не було.

- Добре, як собі хочете, - кинув він, - але якщо ми не знайдемо ще тестралів, ви все одно не зможете...

- Ой, та вони ще прийдуть, - впевнено сказала Джіні, дивлячись, як і Рон, у зовсім протилежний бік і, очевидно, вважаючи, що дивиться саме на коней.

- Чого ти так гадаєш?

- Може, це для вас новина, але ви з Герміоною заляпані кров'ю, - незворушно пояснила Джіні, - а ми знаємо, що Геґрід заманює тестралів сирим м'ясом. Саме тому, мабуть, і ці тут з'явилися.

Тієї миті Гаррі відчув, як його щось легенько смикнуло за мантію, і побачив, що тестрал облизує його вогкий від Ґропової крові рукав.

- Ну що ж, - сказав Гаррі, а в голові його сяйнула цікава думка, - ми з Роном вилітаємо на цих двох, а Герміона побуде з вами, щоб заманити інших тестралів...

- Я тут не залишуся! - розсердилася Герміона.

- То й не треба, - усміхнулася Луна. - Дивіться, їх уже більше... мабуть, запах від вас таки нічогенький...

Гаррі обернувся. Між деревами, притискаючи до боків великі шкірясті крила й світячи в темряві очима, до них продиралося ще шестеро-семеро тестралів. І що було робити?

- Гаразд, - сердито буркнув він, - тоді - на коні.

- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ -

Відділ таємниць

Гаррі міцно вхопився за гриву найближчого тестрала, поставив ногу на пеньок і незграбно виліз на шовковисту кінську спину. Тестрал не пручався, тільки крутив головою, шкірив ікла і намагався ще раз лизнути мантію.

Щоб почуватися безпечніше, Гаррі притиснувся колінами там, де крила з'єднувалися з тілом, і озирнувся. Невіл тим часом перехилився через спину іншого тестрала й намагався тепер закинути на нього свою коротку ногу. Луна всілася на свого коня боком і буденно розправляла мантію, ніби їздила так щодня. А Рон, Герміона й Джіні завмерли з роззявленими ротами й витріщеними очима.

- Що таке? - запитав Гаррі.

- А як ми маємо сідати? - слабким голосом промовив Рон. - Ми ж їх не бачимо.

- Ой, та це легко, - Луна зісковзнула зі свого тестрала й підійшла до Рона, Джіні й Герміони. - Йдіть сюди...

Вона потягла їх до інших тестралів і допомогла по черзі повилазити на спини. Усі троє страшенно нервувалися. Луна поклала їхні руки на гриви, наказала триматися міцно й повернулася до свого тестрала.

- Якесь божевілля, - пробелькотів Рон, боязко проводячи рукою по шиї коня. - Завал... Якби я його хоч бачив...

- Нехай краще залишається невидимим, - несхвально буркнув Гаррі. - Ну що, всі готові?

Вони ствердно кивнули, і Гаррі побачив, як напружилися під мантіями їхні коліна.

- Добре...

Він глянув на чорний лискучий загривок свого тестрала й ковтнув слину.

- Міністерство магії, вхід для відвідувачів, Лондон, - невпевнено промовив він. - Е-е... якщо ви знаєте... як туди добиратися...

Якусь мить тестрал навіть не ворушився. А тоді розгорнув свої крила, ледь не змівши Гаррі, зігнув ноги - і так швидко й стрімко рвонув угору, що Гаррі мусив руками й ногами міцно вчепитися в його кістлявий круп, щоб не впасти. Заплющив очі й притис обличчя до шовковистої гриви. Продершись крізь найвищі гілки дерев, вони вилетіли в криваво-червоний захід сонця.

Гаррі, мабуть, ще ніколи так швидко не літав. Тестрал промчав над замком, майже не махаючи своїми широченними крильми. Прохолодне повітря било по обличчю. Примружившись від вітру, Гаррі озирнувся й побачив п'ятьох товаришів, що летіли за ним. припавши до ший своїх тестралів. щоб їх не здуло.

Пролетіли над територією Гоґвортсу, проминули Гоґсмід. Внизу пропливали гори й виярки. Уже сутеніло, і Гаррі бачив скупчення вогників, коли вони проминали села, і звивисту дорогу, якою піднімалася самотня машина...

- Повний прикол! - ледве розчув Гаррі за спиною Ронів крик і уявив собі, що можна відчувати, якщо кулею мчати на такій висоті, не бачачи навіть, на чому летиш.

Сутеніло. Темно-фіолетове небо всіяли крихітні срібні зорі, і незабаром лише за вогнями маґлівських містечок можна було зорієнтуватися, як високо та з якою швидкістю вони летять. Гаррі міцно обхопив руками кінську шию, прагнучи летіти ще швидше. Скільки вже часу минуло відтоді, як він побачив Сіріуса, що лежав на підлозі відділу таємниць? Як довго він ще зможе чинити опір Волдемортові? Гаррі був упевнений лише в тому, що його хрещений батько не виконав Волдемортового бажання, і не помер, бо тоді Гаррі відчув би Волдемортів тріумф або