Читати книгу - "Учта для гайвороння"

Хайме не чекав нападу ворога. Але в Шепітній Пущі він теж його не чекав.

— То мені скликати тхорів на раду? — запитав Давен.

— Доки не побалакаю з Чорностругом — не треба.

Хайме махнув до Безбородого Джона Бумбака.

— Розгорни-но наш прапор миру, хай протруситься. Поїдь з ним до замку і перекажи панові Бріндену Таллі, що я бажаю з ним говорити завтра на світанку. Я приїду до краю рову і зустріну його на перекидному мості.

Пек виглядав переляканим.

— Мосьпане, але раптом лучники…

— Цього не буде, — відрізав Хайме, злізаючи з сідла. — Поставте мій намет і підніміть над ним мої прапори.

«А тоді побачимо, хто прибіжить і як швидко.»

Довго чекати не довелося. Пія клопоталася коло жарівниці, намагаючись розпалити вугілля. Пек рушив їй на поміч. Останнім часом Хайме часто засинав під звуки їхніх любощів у кутку намету. Поки Гарет розстібав на Хайме поножі, запона шатра відлетіла убік.

— Ось нарешті й ти! — загула тітка, заповнюючи собою двері. Її чоловік Фрей визирав з-за плеча. — Давно вже час. Невже не обіймеш свою стару гладку тітоньку, любчику?

Вона простягла руки уперед і не лишила Хайме вибору, крім відповісти на обійми.

Замолоду Генна Ланістер була молодицею звабливих обрисів, яким так і кортіло вивалитися з сукні. Тепер усі обриси перетворилися на одну велику брилу. Тітчине обличчя було широке і гладке, шия скидалася на товстий рожевий стовбур, груди вражали уяву. Плоті на ній було стільки, що стало б зробити їй ще одного чоловіка. Хайме покірно обійняв старшу родичку і почекав, доки вона вщипне його за вухо — так тітка робила стільки років, скільки він її пам’ятав. Але цього разу пані Генна чомусь утрималася, зате поклала йому на обидві щоки два м’які та вологі поцілунки.

— Співчуваю твоїй втраті.

— Я маю нову правицю, зроблену з золота, — показав Хайме тітці.

— Гарненька. Золотого батька тобі теж зробили? — Голос пані Генни став різкіший і холодніший. — Я казала про Тайвина!

— Така людина, як Тайвин Ланістер, з’являється на світ раз на тисячу років! — оголосив тітчин чоловік.

Емон Фрей був дратівливий чоловічок з тремтливими руками. Важив він, напевне, пуди зо чотири… але хіба що в мокрій вовні та кольчузі. Статурою він нагадував остюк, підборіддя не мав зовсім, зате надолужував його сміховинно велетенським яблуком борлака на горлі. Половина волосся вилізла, коли йому ще й тридцяти не було. Зараз років Емонові було шістдесят, а з волосся на голові лишилося кілька рідесеньких пасем.

— Останнім часом нас обсідають моторошні чутки, — мовила пані Генна, коли Хайме відпустив Пію та зброєносців. — Не знаєш, у що бідній жінці й вірити. Невже правда, що Тиріон убив Тайвина? Чи це якийсь дурний наклеп, навіщось розповсюджений твоєю сестрою?

— Таки правда.

Вага золотої правиці почала йому набридати. Хайме поперебирав ремінці припони до зап’ястка.

— Синові підняти руку на батька! — проголосив пан Емон. — Жахливо і мерзенно! Темні дні настали на Вестеросі. Тепер, коли князя Тайвина нема, я боюся за нас усіх.

— Ти за нас усіх боявся, ще коли Тайвин був живий! — Генна умостила своє чимале підкрижжя на табірному ослоні, який загрозливо зарипів під її вагою. — Розкажи-но нам, небоже, про нашого сина Клеоса та його смерть.

Хайме відчепив останню застібку і відклав правицю вбік.

— На нас напосілися розбійники з лісу. Пан Клеос розігнав ту наволоч, але на жаль, за ціну власного життя.

Брехня далася йому легко; він бачив, як вона втішає Клеосових батьків.

— Малий мав мужність, я завжди казав. Це в нього у крові.

Коли пан Емон говорив, на вустах його пінилася рожева слина — дяка кислолистові, що він полюбляв жувати.

— Його кістки мають знайти спокій під Скелею, в Палаті Звитяжців! — оголосила пані Генна. — Де його поклали спочивати?

«Ніде. Кровоблазні роздягли його труп і покинули на учту гайворонню.»

— Коло струмка, — збрехав Хайме. — Коли війна скінчиться, я знайду те місце і перевезу його додому.

Кістки — то кістки; немає нічого легшого цими днями, ніж знайти трохи мертвих кісток.

— Війна… — Пан Емон прочистив горлянку; яблуко на шиї застрибало вгору і вниз. — До речі про війну. Тут навколо повно обложних пристроїв. Таранів, метавок, гуляй-городів. Так не годиться, Хайме. Давен хоче поламати мої мури, розтрощити мою браму! Говорить про палаючу смолу, заміряється підпалити замок. Мій замок!

Він сунув руку в рукав, видобув сувій пергамену і тицьнув ним Хайме в обличчя.

— Ось, я маю привілей! Підписаний королем Томеном, осьо печатка нашого пана: олень та лев. Я законний князь на Водоплині, я не дозволю робити з нього спалену руїну!

— Та годі вже дурниці патякати! — визвірилася його дружина. — Поки у Водоплині сидить Чорноструг, твій папірець годиться лише дупу підтирати!

Пробувши пані Фрей п’ятдесят років, тітка Генна все ж не забула, що походить з Ланістерів. «І чимало від них зберегла.»

— Хайме віддасть тобі замок, май належну дяку!

— Не сумніваюся і маю, — запевнив князь Емон. — Пане Хайме, довіра вашого панотця до мене була зовсім не марна, я доведу, ось побачите. Я збираюся поводитися з моїми новими підданими твердо, але чесно. Чорноліс і Бракен, Язон Малістер, Ванс і Дудар… усі вони дізнаються, що в Емоні Фреї матимуть суворого і справедливого зверхника. І мій батько теж. Хай батечко є князем на Переїзді, але ж я — князь на Водоплині! Так, син має обов’язок коритися батькові, але значковий пан має коритися зверхникові!

«О боги святії, що він верзе…»

— Ви не його зверхник, пане. Перечитайте ваш привілей, перш ніж ним вимахувати. Вам віддали Водоплин з землями і доходами, та й по тому. Коронним намісником на Тризубі є Петир Баеліш. Водоплин коритиметься владі Гаренголу.

Князеві Емону це не сподобалося.

— Гаренгол — руїна, зурочена і заселена привидами! — заверещав він. — А Баеліш… він лихвар, а не державець, йому не з княжого столу правити, а мідяки лічити, з його хамським родоводом…

— Якщо ви невдоволені станом речей, їдьте до Король-Берега і викладіть свої скарги перед моєю милою сестрою.

Хайме не сумнівався, що Серсея зжере Емона Фрея живцем і поколупається в зубах його кістками. «Певна річ, якщо не надто зайнята своїми справами під Озмундом Кіптюгом.»

Пані Генна насмішкувато пирхнула.