Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

— Я слабка жінка, я вірю тобі! — заговорила вона сріблястим голосом, спочатку повільно, потім швидше. — Страшний буде день для тебе і для мене, коли доля покаже мені, що повірила брехливій людині! Тепер вислухай мене, чоловіче, який приїхав здалеку, щоб украсти моє серце і зробити мене своєю власністю! Ось тобі моя рука! Мої губи, які ніколи не цілували чоловіка, торкнуться твого чола. Присягаюся тобі своєю рукою, цим першим поцілунком, благоденством свого народу, своїм троном, ім’ям своєї династії, священним каменем і вічною величчю сонця, — присягаюся, що для тебе одного житиму і з тобою хочу померти. Присягаюся, що кохатиму тебе, тебе одного до самої смерті! Твої слова будуть законом для мене, твоя воля — моєю волею, твоя справа — моєю справою! О, мій пане! Ти бачиш, яка покірна моя любов! Я, королева, схиляюся перед тобою, до твоїх ніг, я приношу данину свого кохання, свою віру в тебе, свою пошану!

Пристрасне, любляче створіння кинулося на коліна перед своїм коханим, на холодний мармур підлоги. Я не знаю, що сталося далі, тому що не слухав більше, а відійшов до старого зулуса і залишив їх удвох.

Я знайшов старого воїна в кутку. Він спирався на свою сокиру і спостерігав усю сцену з похмурою усмішкою.

— Ох, Макумазане! — сказав він. — Я стаю старим, але не думаю, щоб хто-небудь навчився розуміти вас, білих людей! Подивися на них! Прекрасна пара голуб’ят. Але навіщо все це? Йому потрібна дружина, їй потрібен чоловік, чому він не хоче заплатити викуп за неї і покінчити справу? Було б менше клопотів, а ми б спали тепер. Вони все говорять, говорять і цілуються, цілуються, цілуються, немов божевільні!

За три чверті години “пара голуб’ят” приєдналася до нас. Куртіс мав блаженний вигляд, а Нілепта була на дивно спокійною. Граціозним жестом вона взяла мою руку і сказала, що я найкращий друг її “пана” і найдорожчий для неї. Потім вона взяла сокиру Умслопогаса і з цікавістю розглядала її, зазначивши, що він може бути дуже корисним захисником. Потім вона кокетливо хитнула нам головою і, кинувши ніжний погляд на сера Генрі, ковзнула в темряву і зникла, як прекрасне видіння.

Щасливо, без жодних пригод дісталися ми до своїх кімнат. Куртіс запитав мене жартівливо, що я думаю про все це.

— Дивуюся, — відповів я, — яким чином деякі люди знаходять прекрасних королев і закохуються в них, тоді як інші зовсім не знаходять нікого або ще гірше! Думаю також, скільки людських життів урветься через сьогоднішню ніч!

Це було негарно з мого боку, я знаю, на жаль, не всі відчуття завмерли в мене з часом, та я не зміг подолати заздрощів до свого давнього друга. Марнота, діти мої, марнота марнот!

Наступного ранку Гуду розказали про щасливу подію, і він увесь засяяв усмішкою. Починаючи з рота, ця усмішка розповзлася по всьому його обличчі до скельця в оці. Річ у тім, що Гуд дуже зрадів звістці, але зі своїх особистих інтересів. Він обожнював Зорайю так само, як сер Генрі Нілепту. Але мені здавалося, що клеопатроподібній королеві Куртіс подобався більше, ніж Гуд. Усе-таки Гудо-ві було дуже приємно зізнатися, що його мимовільний суперник захоплений іншою. Цього ранку ми знову стояли в тронній залі. Я мимоволі посміхнувся, порівнюючи наш візит з останніми відвідинами, і думав, що якби стіни говорили, скільки дивних речей могли б вони розповісти! Жінки — дивовижні актриси! Високо на своєму золотому троні в білосніжному царському вбранні сиділа прекрасна Нілепта. Коли сер Генрі увійшов до зали, дещо запізнившись, одягнений у форму начальника королівської варти, і покірно вклонився їй, вона відповіла йому недбалим рухом голови і відвернулася. Двір був у повному складі. Не тільки церемонія прийняття законів привернула безліч сановних людей, а головне, чутка, що Наста публічно проситиме руки королеви. Зала була переповнена. Тут зібралися жерці з Егоном на чолі, який дивився на нас злими очима, багато вельможних людей з діамантовими прикрасами на одязі, і серед них Наста, задумливо погладжуючи свою чорну бороду.

Це було величне видовище! Коли офіцер читав уголос новий закон, за знаком, поданим королевами, голосно співали труби, і королівська варта салютувала, дзвенячи списами об підлогу. Вся процедура тяглася довго, та, нарешті, закінчилася. Останній закон був про “деяких вельможних чужоземців” і т. ін. та дарування їм чинів “сановників” країни, разом із військовими почестями і величезними правами і перевагами, наданими нам королевами. Коли цей закон прочитали, знову загриміли труби, списи задзвеніли об мармурову підлогу, і я бачив, що деякі сановники відвернулися і почали шепотітися, а Наста зціпив зуби. Їм, очевидно, не подобалися пільги, надані нам, які, власне кажучи, сипалися на нас несподівано і були не зовсім природні.

Після короткої паузи Наста виступив уперед і покірно, хоча очі його зовсім не були покірними, попросив руки королеви Нілепти. Вона обернулася до нього, збліднувши, граційно вклонилася і тільки-но хотіла відповісти йому, як великий жрець Егон виступив вперед і красномовно вказав на масу вигод, пов’язаних із цим передбачуваним шлюбом. Цей шлюб зміцнить королівство, мовив Егон, оскільки володіння Насти, в яких він був справжнім королем, щодо Цу-венді, були тим же, що Шотландія щодо Англії. Як приємно виконати бажання горців, бути популярною королевою серед солдатів, оскільки Наста був заслуженим генералом! Як міцно утвердиться династія на троні і приверне благословення сонця в особі його покірного служителя Егона!

Деякі з аргументів жерця були, поза сумнівом, справедливі, і з погляду політики багато що свідчило на користь цього шлюбу. Але, на біду, важко вести політичну гру з молодими і вродливими королевами, навіть якщо вони і