Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він наказав, щоб його спускали, і швидко поплив униз, ще розглядаючись по морській і небесній синяві.
Незабаром човни спустили на воду; та вже стоячи на кормі свого вельбота, Ахав махнув рукою Старбакові, що держав у руках кінець линви талів: зажди, мовляв.
- Старбак!
- Слухаю, сер!
- Утретє корабель душі моєї вирушає в це плавання, Старбак.
- Так, сер, це була ваша воля.
- Часом кораблі відпливають, але не вертаються, Старбак!
- Правда, сер, сумна правда.
- Дехто вмирає в час відпливу, дехто - на тихій воді, а дехто - у приплив. А я зараз почуваю себе так, наче я - пінявий гребінь хвилі, Старбак. Я вже старий… Потисни мені руку, друже.
Їхні руки зустрілися, погляди злилися. В Старбакових очах стояли сльози.
- Ох, капітане, мій капітане! Благородне серце! Не пливіть! Гляньте, я плачу, а я ж не легкодух! Невже навіть сльози мужньої людини не переконають вас?
- Спускай! - крикнув Ахав, відштовхуючи помічникову руку.- Команда, за весла!
За мить вельбот уже проплив попід кормою.
- Акули! Акули! - раптом пролунав голос із низького ілюмінатора каюти.- Хазяїне, о хазяїне, верніться!
Та Ахав не почув нічого, бо сам у ту мить кричав на всю горлянку. І човен рвонувся вперед.
Але голос з ілюмінатора казав правду. Тільки-но вельботи відпливли від судна, як сила-силенна акул, що виринули неначе з темної води під кораблем, почали злобно хапати зубами за лопаті весел щоразу, як ті лопаті опускалися в воду. Отак, у їхньому супроводі, вельботи й пливли далі. В тих морях, що кишать акулами, таке трапляється з китобоями нерідко: акули інколи пливуть слідом за китобійним судном, як на Сході стерв’ятники летять услід за військом. Та це були перші акули, яких побачили з «Пеквода», відколи вистежили Білого Кита. Чи то, може, через те, що плоть тигрово-жовтих варварів, які були веслярами на Ахавовому човні, пахне для акул смачніше, чи ще з якої причини, вони пливли тільки за цим одним вельботом, не докучаючи двом іншим.
- О серце з гартованої сталі! - прошепотів Старбак сам до себе, проводжаючи вельботи поглядом.- Невже ти ще можеш сміливо дзвеніти перед таким видовищем? Твій човен пливе серед розлючених акул, вони женуться за тобою, пороззявлявши пащі, і це у вирішальний, третій день! Адже коли три дні минули в одній безперервній погоні, то перший день - це тільки ранок, другий - полудень, а третій - вечір і кінець усього, який би не був той кінець. Ох, боже мій! Що це пронизує мене й зоставляє по собі такий мертвотний спокій, та ще очікування - на самій вершині жаху! Майбутнє пропливає переді мною якимись мертвими обрисами й кістяками, а все минуле розпливається в тумані. Мері, кохана! Ти розтанула в блідому сяйві позад мене. Сину! Я, здається, бачу тільки твої очі. Які вони чудесно сині! Найскладніші загадки життя якось простішають, прояснюються, та набігають хмари й заслоняють їх. Чи це надходить кінець мого шляху? Ноги піді мною мліють, наче я йшов пішки цілий день. Прикладу до серця руку - чи воно ще б’ється? Ворушися, Старбак! Віджени ці примари! Не стій на місці! Говори вголос! Гей, на марсі! Ти не бачиш, як мій син махає ручкою з пагорка? Чи я збожеволів?.. Гей, нагорі! Не спускай очей з човнів! І стеж пильно за китом!.. О! Знов! Віджени того яструба! Дивись, клює! Зриває флюгер! - заволав він, показуючи на червоне полотнище, що маяло на грот-щоглі.- Ха! Зірвав і поніс геть!.. Де ж тепер капітан? Ти не бачив цього, Ахаве? Тремти ж! Тремти!
Вельботи ще не відпливли дуже далеко, коли за знаком зі щогли - опущеною рукою марсового - Ахав зрозумів, що кит пірнув. Але, сподіваючись опинитися ближче від нього, коли він вирине, капітан і далі вів човен тим самим курсом, трохи збоку від судна. Заворожена команда зберігала глибоку мовчанку, а зустрічні хвилі били й били в ніс вельбота.
- Забивайте, забивайте свої цвяхи, о хвилі! Забивайте по самі головки! Ви забиваєте їх у те, що не має віка. А мені не судилися труна й мари! Мене може вбити тільки конопля! Ха! Ха!
І раптом вода навколо човна повільно здулась широкими колами, а потім швидко опала, ніби скочуючись по схилах айсберга, який зринає на поверхню. Почувся глухий гуркіт, якесь підводне гудіння, і всі затамували дух, коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік, Герман Мелвілл», після закриття браузера.