Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані 📚 - Українською

Читати книгу - "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР" автора Вахтанг Теймуразович Кіпіані. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 197 198 199 ... 214
Перейти на сторінку:

Це божевілля пориву, ця рвань

всеперелетів — з пекла і до раю,

це надвисання в смерть, оця жага

розтлінного весь білий світ розтлити

і все товкти, товкти зболілу жертву,

щоб вирвати прощення за свої

жахливі окрутенства — то занадто

позначене по душах і хребтах.

Тота сльоза тебе іспопелить

і лютий зойк завруниться стожало

ланами й луками. І ти збагнеш

обнавіснілу всенищівність роду.

Володарю своєї смерти, доля —

всепам’ятна, всечула, всевидюща —

нічого не забуде, ні простить.

Василь Овсієнко,

філолог, член Української Гельсінської групи, колишній політв’язень

4 «З таборового зошита», запис 6 // Стус В. Твори в 6 т. 9 кн. — Том 4. — Львів: Просвіта, 1994. — С. 493.

5 Там само, запис 4, с. 491.

6 Стус В. Твори в 6 т. 9 кн. — Т. 6, кн. 1. — С. 444, 449.

7 Там само, с. 483.

8 Там само, с. 479, лист від листопада-грудня 1984 року.

9 Там само, лист від 12 вересня 1983 року.

10 Там само, т. 1, с. 28.

11 Не дам загинуть Україні! — К.: Вид. «Софія», 1994. — С. 327–343.

Свідок уходу. Останні дні Василя Стуса

Відомий російський письменник Леонід Бородін — останній, хто бачив Василя Стуса живим. Щоб записати його спогади, наприкінці 2002 року я поїхав до Москви, де на легендарному пішоходному Арбаті була редакція журналу «Москва». Працював колишній політичний ув’язнений головним редактором популярного у націонал-патріотичних колах часопису.

Варто додати, що за поглядами Бородін був російським монархістом і прихильником «единой и неделимой». Можна тільки уявити, які були очікування кагебістів, досвідчених «конфліктологів», коли вони звели у маленькій камері дільниці особливого режиму «виправної установи» ВС-389/36 (це Чусовський район Пермської області) двох повних антиподів. Але, вибачте за те, що забігаю наперед, у них нічого не вийшло.

У кінці серпня перебудовного 1985-го Стус і Бородін волею табірного начальства опиняються разом. І ці спогади через кілька десятиліть потрапляють у ще не написану, на момент нашої зустрічі, книжку. Як казав сам Леонід Іванович — «наиважнейшую, автобиографическую». Назви тоді і неї ще не було.

Бородін погодився начитати на диктофон фрагмент спогадів, де йшлося про його товариша Василя Стуса.

…Всякая добросовестная додуманная мысль о жизни способна причинить боль. Не мне принадлежит сие грустное суждение. Его высказал как-то Василь Стус — дивный украинский поэт, погибший в лагере. Год был 85-й, в стране уже началось непредвиденное, но мы, заключенные лагеря особого режима, так называемые «политические рецидивисты», то есть «неисправимые», то есть обреченные на вымирание сроками изоляции, не знали, не верили и не надеялись. Нам было некогда верить и надеяться, мы были озабочены выживанием.

Когда в конце лета 83-го, после месячного мотания по пересылочным тюрьмам, я прибыл на знаменитый 36-й, «особый», там было всего тридцать человек. Всем за сорок и за пятьдесят. У всех один и тот же срок — десять плюс пять [це максимальний термін, на який, згідно з тодішнім Кримінальним кодексом, могли бути засуджені особи, звинувачені у проведенні «антисоветской агитации и пропаганды».

У всех — хронические болезни и хроническое упрямство, никто не соглашался на свободу в обмен на компромисс. Путь на свободу был до смешного прост: нужно было пообещать больше никогда не высовываться. Только и всего. Из политических я был единственный русский, остальные — украинцы, прибалты, армяне. Несколько человек сидели «за войну», один ГРУшник [Анатолій Філатов], перебежавший к американцам, затем добровольно вернувшийся и получивший свой «червонец» вместо высшей меры наказания.

Ныне усилиями энтузиастов наша зона превращена в музей. Посетителям рассказывают, что это была самая суровая зона с жесточайшим режимом. И правда, и неправда. Режим приемлемый, питание намного лучше, чем в мордовских лагерях, где все мы пересидели в разное время. Работа не тяжелая, нормы выполняли, обращение нормальное. Тем не менее это была зона на умирание.

Умирать начали в начале 80-х [тут Бородін зупинився, вибачився і виправив у рукопису тавтологію — «начали в начале»].

Сначала Олекса Тихий, потом Валерий Марченко, потом — один за другим — двое тех, кто сидел «за войну» [так у політзонах називали громадян СРСР — німецьких колабораціоністів та учасників збройних антирадянських рухів опору — литовських «лісових братів», вояків УПА], потом Юрий Литвин покончил с собой, Василь Стус. Каждый раз за несколько дней или за неделю до чьей-то смерти всю ночь выла сторожевая собака…

За исключением Юрка Литвина и Василя Стуса, у каждой смерти была своя конкретная причина — болезнь. У каждого своя. Но была и общая причина — наипервейшая. Звали ее безысходность.

Что ожидало каждого из нас, приговоренного формально будто бы только к сроку заключения? Если переживешь «червонец» в клетке — ссылка в «медвежий угол» необъятной родины в окружении уголовников. Тяжелая физическая работа, на которую мы уже были не способны. Положим, и это переживем. Далее — нищета, безработица, бесправие, постоянный надзор, как правило, потеря семьи. Прежде прочего, чтобы жить, нужно было научиться не думать о будущем. И не знаю ничего более трудного для души, для воли, для ума — это вообще невозможно пресекать, переключаться, отключаться.

Зато под контролем другое: взаимоотношения с сокамерниками. Когда уже не новички, когда в возрасте, когда выяснены и запрещены к возбуждению все возможные разногласия, когда взаимоуважение построено на крепчайшем фундаменте каждой судьбой проверенной стойкости. Она, стойкость, и есть основа тюремного товарищества. И вторично то, за что стоим.

1 ... 197 198 199 ... 214
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"