Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я танкіст, — відповів Ел. — А оцей товариш знімає кіно. Тобі не траплялася Сто сорок п'ята?
— Ні,— сказав я.
— Вони десь на Естремадурській дорозі,— пояснив старий. — Мій хлопець — комісар кулеметної роти. Це мій найменший. Йому двадцять років.
— В якій ви партії, товаришу? — спитав його Ел.
— Ні в якій, — відповів офіціант. — А мій хлопець -1- комуніст.
— І я комуніст, — сказав Ел. — Наступ, товаришу, ще не набрав розмаху. Це важке діло. У фашистів дуже міцні позиції. Ви тут, у тилу, повинні бути такі ж стійкі, як і ми на фронті. Можливо, ми тепер ще не зрушимо їх з тих позицій, але ми довели, що вже маємо армію, яка може наступати, і ви побачите, на що вона здатна.
— А як на тій Естремадурській дорозі? — спитав старий, і далі тримаючи двері.— Там дуже небезпечно?
— Ні,— відказав Ел. — Там усе гаразд. Вам нема чого за нього тривожитись.
— Хай вас бог благословить, — промовив офіціант. — Хай він боронить вас і береже.
Ми рушили темною вулицею, і Ел сказав:
— Е, в політиці він слабак, хіба ні?
— Він добрий чоловік, — озвався я. — Я вже давно його знаю.
— Чоловік він начебто добрий, — сказав Ел, — але йому треба дозріти політично.
У моїй кімнаті в готелі «Флоріда» було повно людей. Грав патефон, у повітрі плавав тютюновий дим, просто на підлозі точилася гра в кості. Раз у раз хтось із товаришів приходив помитися, і кімната пропахла тютюном, милом, брудною обмундировкою та парою з ванної.
На ліжку сиділа Маноліта — дівчина-іспанка з близько по садженими холодними очима, дуже охайна, підкреслено скромно вдягнена, як того вимагав фальшивий французький шик, — і весело, хоча й з гідністю, розмовляла з англійським газетярем. Якщо не брати до уваги патефона, в кімнаті було не так уже й гамірно.
— Це ваша кімната, так? — спитав мене англійський газетяр.
— Записана вона на мене, — відказав я. — Часом я тут ночую.
— А віскі чиє? — спитав він.
— Моє,— озвалася Маноліта. — Ту пляшку вони випили, і я принесла ще одну.
— Молодець, доню, — сказав я. — 3 мене три пляшки.
— Дві,— сказала вона. — Та була дарована.
На столі, поруч з моєю друкарською машинкою, стояла розкрита до половини велика бляшанка консервованої шинки, рожевої, з білим окрайком, і час від часу котрийсь із гравців підводився, відрізав складеним ножиком шматок і знову повертався до гри. Я теж урізав собі скибку.
— Ти перший на черзі до ванни, — сказав я Елові.
Він розглядався по кімнаті.
— Гарно тут, — мовив він. — А звідки шинка?
— Ми купили її в інтенданта однієї бригади, — пояснила Маноліта. — Смакота, правда ж?
. — Хто це «ми»?
— Ось він і я, — сказала вона, киваючи головою на англійського кореспондента. — Правда ж, він симпатичний?
— Маноліта надто добра до мене, — озвався англієць. — Сподіваюсь, ми не дуже вам заважаємо?
— Аж ніяк, — відповів я. — Потім мені, можливо, знадобиться ліжко, але це буде ще не скоро.
— Ми можемо перейти до моєї кімнати, — сказала Маноліта. — Ви справді не сердитеся, Генрі?
— Анітрохи. А хто ці товариші, що грають у кості?
— Не знаю, — відповіла Маноліта. — Вони прийшли помитись, а потім лишилися грати. Усі вони дуже милі. А ви чули, яка в мене біда?
— Ні.
— Страшна біда. Ви ж знали мого нареченого, що служив у поліції і поїхав до Барселони?
— Ну звісно.
Ел пішов до ванної.
— Так от, його вбили в якійсь сутичці, і тепер я не маю нікого, хто б замовив за мене слово у поліції. А він так і не встиг виклопотати мені документи, як обіцяв, і сьогодні я дізналася, що мене хочуть заарештувати.
— За що?
— Бо я не маю документів, і вони кажуть, що я весь час отираюся тут між вас та між військових, отож я не інакше як шпигунка. Коли б мій наречений не знайшов там свою смерть, усе було б гаразд. А ви мені не допоможете?
— Та чого ж, — сказав я. — Якщо у вас усе чисто, нічого вам не буде.
— Я б хотіла для певності пожити тут, у вас.
— А якщо у вас не все чисто, я теж вскочу в халепу, еге?
— То не можна залишитися тут?
— Ні. Але якщо будуть якісь неприємності, подзвоніть мені. Я ніколи не чув, щоб ви розпитували когось про військові справи. Думаю, що у вас усе чисто.
— У мене справді все чисто, — сказала вона і, відсунувшись від англійця, нахилилась до мене. — А може, мені пожити в нього, як ви гадаєте? У нього все чисто?
— Звідки мені знати? — відказав я. — Я його вперше бачу.
.— Ви сердитесь, — мовила вона. — Не будемо поки що про
це думати, хай усім буде весело, і ходім вечеряти.
Я спинився біля гравців.
— Підете з нами вечеряти?
— Ні, товаришу, — не підводячи голови, відказав той, що мав кидати кості.— А до нас не хочете пристати?
— Я хочу їсти.
— Ми ще будемо тут, коли ви повернетесь, — обізвався інший. — Ну ж бо, кидай, я тримаю.
— Якщо знайдете по дорозі якісь гроші, несіть сюди, розіграємо.
Крім Маноліти, я побачив у кімнаті ще одного знайомого. То був угорець із Дванадцятої бригади, він і грав на патефоні. Угорець був сумний, не схожий на інших, веселих угорців.
— Salud, camarada, — мовив він. — Дякую вам за гостинність.
— А в кості ви не граєте? — спитав я.
— Я не маю таких грошей, — відказав він. — Вони льотчики, законтрактовані. Найманці… Отримують по тисячі доларів на місяць. Були під Теруелем, а тепер їх перекинули сюди.
— А як вони опинились у мене?
— Один з них знає вас. Але він мусив повернутися на свій аеродром. По нього прислали машину, а гра тоді вже почалася.
— Я радий вас бачити, — сказав я. — Приходьте коли завгодно і почувайте себе як удома.
— Я прийшов послухати нові платівки, — сказав він. — Вам це не заважає?
— Ні. Дуже добре. Ви б випили.
— Краще візьму трохи шинки.
Один з гравців підвівся і відрізав собі шматок шинки.
— Ви не бачили десь тут того Генрі, що мешкає в цій кімнаті? — спитав він мене.
— Це я.
— О, пробачте, — мовив він. — Пограти не хочете?
— Потім, — відказав я.
— г Гаразд, — сказав він. А тоді з повним ротом шинки: — Слухай ти, паршивцю. Кидай так, щоб вони від стіни відлітали.
— Тобі від цього легше не буде, товаришу, — озвався той, що мав кидати кості.
З ванної вийшов Ел. Він був увесь чистий,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.