Читати книгу - "Лабіринт"

— Гарний готель, якраз біля стін середньовічного Сіте, менше ніж п’ять хвилин від вулиці Гаффе. Вас підвезти туди?

Чергова за стійкою реєстрації дуже нервувала, коли її допитували два офіцери поліції. Дівчина була не надто хорошим свідком, майже завжди ладна розплакатися. Ситуація чимраз більше дратувала Нубеля, поки не втрутився Муро. Його добрий і делікатніший підхід дав кращі результати.

— Отже, Сильвіє, — м’яко промовив Муро, — доктор Таннер покинула готель учора рано-вранці, правда ж? — Дівчина закивала. — І вона сказала, що повернеться сьогодні? Я просто хочу, щоб усе було зрозуміло.

— Так.

— А ви не чули, щоб вона якось змінила плани? Вона не телефонувала, абощо?

Чергова заперечно похитала головою.

— Добре. Тепер скажіть, чи є ще щось таке, що ви могли б нам розказати? Наприклад, чи були у пані Таннер якісь відвідувачі, коли вона тут мешкала?

Дівчина трохи вагалася.

— Вчора зранку приходила жінка з якимось повідомленням.

Нубель не міг утриматися й аж підскочив:

— О котрій годині це було?

Проте Муро одразу ж примусив його заспокоїтися.

— Сильвіє, як рано вона з’явилася?

— Я заступаю на свою зміну о шостій, а пані прийшла невдовзі.

— Доктор Таннер знала цю жінку? То була її подруга?

— Я не знаю. Ні, гадаю, що ні. Пані Таннер виглядала здивованою.

— Ви нам дуже допомогли, Сильвіє, а чи не скажете, чому саме ви так вирішили?

— Жінка попросила доктора Таннер зустрітися з кимось на цвинтарі. Мені здалося, що це дивне місце для зустрічей.

— Із ким? — усе ж таки перепитав Нубель. — Ви часом не чули імені?

Виглядаючи тепер ще дужче заляканою, Сильвія потрусила головою.

— Я навіть не впевнена, чи воно загалом тоді прозвучало.

— Гаразд. Ви все робите правильно. А тепер скажіть, чи було щось іще?

— Їй надійшов лист.

— Поштою чи приніс кур’єр?

— Тоді стався цей прикрий випадок з обміном кімнати, — почувся десь позаду голос. Сильвія різко обернулася і подивилась на хлопця, що ховався з-за картонними коробками.

— Ти постійно всіх лякаєш.

— Який ще випадок, — перебив її Нубель.

— Мене тоді не було, — вперто сказала Сильвія.

— Але, закладаюся, ви про нього знаєте. Доктор Таннер сказала, що до її кімнати хтось проник. У середу ввечері. Вона наполягала, щоб її переселили в інший номер, — не вгавав хлопчина.

Нубель аж закляк, але одразу ж попрямував у бік голосу.

— Звичайно ж, вона додала усім чималих клопотів, — сказав Муро, щоб якось зайняти чергову.

Нубель пішов на запах кухні й одразу ж знайшов хлопця.

— Ти був тут у середу ввечері? — спитав він.

Хлопець самовпевнено посміхнувся.

— Так. На своїй зміні у барі.

— Бачив щось?

— Я бачив, як жінка прожогом вибігла із дверей, переслідуючи якогось кретина. Тоді я ще не знав, що то була доктор Таннер.

— А ти бачив чоловіка?

— Не зовсім. Я звернув більшу увагу на жінку.

Нубель витяг з кишені кілька фото і показав їх хлопцеві.

— Когось упізнаєш?

— Цього я бачив раніше. Гарний костюм. Він точно не турист. Він тут трохи затримався. Озирався навколо. У вівторок чи то в середу — не можу сказати напевно.

Коли Нубель повернувся у хол, Муро уже змусив Сильвію посміхатися.

— Малий упізнав Домінго, — промовив інспектор, — сказав, що той овивався навколо готелю.

— Це ще не робить із нього лиходія, що пробрався до кімнати Таннер, — пробурмотів Муро.