Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

Міс Сото перебувала в романтичних стосунках із сином Престона Екслі — Едмундом — і останнім часом почувалася пригніченою через спекуляції в пресі, спричинені початком перегляду справи «Нічної сови». Реймонд Дітерлінґ був у жалобі за нещодавно убитим сином Вільямом. Однак Престон Екслі перебував у зеніті успіху, закінчивши будівництво в Південній Каліфорнії мережі шосе й висунувши свою кандидатуру на виборах губернатора. Соціологічне опитування, проведене незадовго до його самогубства, продемонструвало, що Екслі впевнено випереджає будь-якого претендента із Республіканської партії. Отже, здається, логічних мотивів зводити рахунки з життям у нього не було. Найближчі люди Престона Екслі — Артур Де Спейн та син Едмунд — коментувати ситуацію відмовилися.

Листи зі співчуттями і жалобні вінки заповнили Дрімленд і будинок Престона Екслі у Генкок-парку. По всьому штату Каліфорнія приспущено прапори. Голлівуд оплакує смерть колоса кінематографу. Усіх цікавить одне-єдине питання: чому?

Престон Екслі і Рей Дітерлінґ були гігантами. Інес Сото була простою дівчиною із важкою долею, що зуміла стати їхньою помічницею та довіреною особою. Перед смертю всі троє доповнили свої заповіти, попросивши піддати кремації їхні тіла й розвіяти прах над океаном. Церемонія відбулася вчора, без відвідувачів та якихось релігійних обрядів. Начальник служби безпеки Дрімленду, відповідальний за церемонію, відмовився вказати точне місце, де упокоївся прах загиблих. Із мільйонів вуст досі не сходить питання: чому?

Не знає на нього відповіді й мер Норріс Поулсон. Але його прощальні слова запам’ятаються нам надовго: «Простіше кажучи, ці двоє чоловіків були символами двох різних подоб Лос-Анджелеса — міста, яке зачаровує, та міста, яке пропонує високі стандарти повсякденного життя. Реймонд Дітерлінґ та Престон Екслі більше, ніж будь-хто інший, символізують велич і силу думки, що і зробили це місто таким, яким воно є». 

Частина п’ята

Коли тебе не стане

Розділ 78

Ед стояв у синій уніформі.

Паркер, не ховаючи усмішки, приколов до його плечей золоті зірочки.

— Заступник шефа Едмунд Екслі. Шеф детективів Управління поліції Лос-Анджелеса.

Оплески, блискавки спалахів. Ед потиснув Паркеру руку і оглянув натовп. Там стояли різні політикани, Тад Ґрін, Дадлі Сміт. У кінці зали він помітив Лінн.

Оплески посилилися, він потиснув руки меру Поулсону, Ґаллодету, Дадлі.

— Чудово попрацював, приятелю. З нетерпінням чекаю можливості попрацювати під твоїм керівництвом.

— Дякую, капітане. Не сумніваюся, на нас чекають великі справи.

Дадлі підморгнув йому.

Актова зала муніципалітету була сповнена людьми; Паркер повів натовп до столу з наїдками. Лінн так і залишилася стояти у дверях.

Ед підійшов до неї.

— Повірити не можу, — сказала вона. — Проміняла красунчика із сімнадцятьма мільйонами на інваліда-пенсіонера. Вирушаємо з ним до Арізони. Там повітря корисне для пенсіонерів, та й до того ж я там усе й усіх знаю.

За минулий місяць вона помітно постарішала і стала із неймовірно красивої просто красивою.

— Коли вирушаєте?

— Просто зараз, як тільки я звідси вийду.

— Відкрий сумку.

— Що?

— Просто відкрий.

Лінн слухняно відкрила — Ед вкинув всередину неї обмотаний поліетиленом пакунок.

— Це брудні гроші, так що просадіть їх швидше.

— Скільки там?

— Достатньо, аби скупити всю Арізону. Де Вайт?

— Чекає в машині.

— Я тебе проведу.

Вони непомітно залишили вечірку й вийшли чорним ходом. Біля входу стояв «пакард» Лінн з фіранками на вікнах. Ед підняв їх і зазирнув на заднє сидіння.

Бад Вайт. Гіпс на ногах, поголена і вкрита швами голова. Руки не ушкоджені — такі ж сильні, як колись. Через дротяні фіксатори щелепи Бад мав трохи придуркуватий вигляд.

Лінн стала за кілька метрів від них. Вайт спробував посміхнутися, але вийшла якась страшна гримаса.

— Присягаюся, я прищучу Дадлі, — сказав Ед. — Клянуся тобі.