Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Сьогодні особливо сонячний день, що я практично ніколи не бачила у нашому невеликому містечку Бріндж, де я вже живу зі своєю бабусею протягом 10 років. Коли мені було 12, мої батьки вирішили віддати мене бабусі, оскільки вони часто переїжджали через роботу. Ну, я не дуже сумувала, в будь-якому випадку, з бабусею мені було прекрасно жити. Але сьогодні батьки вирішили зайнятися власним бізнесом і переїхати назад до Лінс-Грод. Звісно, я рада, що знову побачу їх, але мені було сумно залишати бабусю Жанетт. Тут в мене особливо не було друзів, і навіть хлопців, взагалі-то, я майже нічого не втрачаю з цим переїздом. Але, зате, отримаю багато нового в Лінс-Грод, оскільки в Інтернеті я познайомилася з однією дівчиною мого віку, її звуть Ребека. Ми спілкуємося з нею з 13 років, і вона живе саме в Лінс-Грод. Тому я була безмежно рада, що знову побачу її. Звісно, там є ще мистецька академія, на якій я буду складати тести. Дуже хочу вчитися на дизайнера або художника, мистецтво в моєму житті займає велике місце.

Отже, ми вже упакували велику кількість речей, батьки повинні були зустріти мене на місці. Тому як тільки остання сумка влізла в багажник, я взяла свій рюкзачок і сіла в машину. Мене везе знайомий бабусі, сусід дядько Джек, який випадково їхав туди. Поклавши навушники в вуха, я зачепилася в сон. Пройшло десь години 2, коли я прокинулася, і дивилася в вікна. Ми проїжджали багато дерев, садів, і десь уже за годину приїхали на місце. Було дев'ять годин вечора. Як тільки всі речі були вдома, я обрала собі кімнату. Вона була в жовтих і ніжно-рожевих тонах, було велике вікно на всю стіну, і саме біля вікна стояло ліжко з чорними простирадлами. Ммм, боже, я обожнюю чорний колір, поруч шафа, робочий стіл, ноутбук, телевізор, і крісло, а також книжкова полиця. Боже, це кімната моєї мрії... поки я розкладала всі речі, пройшов год-два. Було вже десять годин, перекусивши на кухні, я поговорила з батьками, розповіла, як пройшли мої дні з бабусею, і вирішила піти прогулятися в ліс.

Я не бачу чогось страшного, бабуся в нашому місті випускала мене пізно в ліс, оскільки там нічого особливого не було, і місто більше схоже на село, де кожен знає мене, а я їх. Думаю, тут в місті немає жодних маніаків чи вбивць. Знаю, йти вночі в ліс дуже страшно, безрозсудно і дивно. Але мені завжди важко заснути, якщо я не прогуляюся десь. Одягнувши жовтий светр і джинсові шорти, я вирушила на прогулянку.

Ліс був недалеко, тому я дійшла швидко і увімкнувши ліхтарик на телефоні, почала оглядати навколо. Не знаю чому, але мене завжди тягне в такі місця, як парк, ліс чи щось подібне. Темні стежки лісу привели мене до великого дуба, він наче чарівничий, на вигляд, звісно, звичайне, велике дерево. Але насправді воно було прекрасним. Раптово я почула якісь звуки, наче хтось стояв ззаду...

Обернувшись, я побачила величезного чорного вовка! Чорт! Його очі... це було жахливо... вони були червоними, коли я подивилася в них, ніби електричний струм проходив через мене. І я упустила телефон. Вовк почав підходити до мене, і я не знала, що робити... почати захищатися? Чи втекти? Ймовірно, друге, хоча як сильною лисичкою я не була, моєї сили буде недостатньо для перемоги над цим великим вовком!

Через кілька секунд вовк вже був на кілька сантиметрів від мене, і продовжував підходити все ближче і ближче. - Ну, супер, Алекса, саме час повірити в бога і почати читати молитву. Думала я. Але вовк зупинився на 15 сантиметрах від мене, і застиг. Не знаю, чому, але коли я побачила його зблизька, страх почав відступати. Вовк виглядав таким красивим, і ще й місяць світив.

Мої руки самі рухаються до голови цього великого звіра. Але він лише наближався... маєш, що тут робить вовк? Можливо, він втратив стайку? Я присіла і почала гладити вовка, запитуючи його, що він тут робить. Зрозуміло, звір не відповість мені, але мені завжди подобалося спілкуватися з тваринами.

Через хвилину я припинила гладжувати вовка і вже направлялася ближче до дерева, щоб підняти свій телефон. Але раптом переді мною з'явилася силует чоловіка... сказати, що я в шоці, нічого не сказати. Мої очі стали круглими...

Пізніше мій погляд впав... і о Боже! Він голий... чорт! Алекса! Чому саме твоя жопа завжди потрапляє в пригоди? Швидко відвернулася, і чоловік заговорив:

- Ти можеш не відвертатися, я не соромлюсь своєї самки... хмм, коротше кажучи, можеш повернутися.

- Емм... вибачте, але ні, я не можу.

  Можливо, вам це нормально, але мені якось не зовсім. Позаду розляглося сміх, і через секунду я відчула, як на мою талію лягли великі та теплі руки. Я вже була готова вирватися, але чоловік тісно тримав мене, придушуючи до себе.

- Що... ви собі дозволяєте..? - сказала тремтячим голосом.

- А що, щось не так? - з усмішкою спитав незнайомець.

- Ем, ну, як вам сказати, ви голий, я вас абсолютно не знаю, і, крім того, ви не могли б видалити свої руки з моєї талії?

- Ти ж приїжджаюча, так?

- Т-так... і що, це має яке-то значення?
- Ну, ні, просто хочу переконатися.

Після цих слів чоловік повернув мене до себе, однією рукою все ще тримав за талію, а іншою взяв за підборіддя, почав глядіти мені в очі... і ось тут я й налякалася... коли подивилася йому в очі, вони світилися червоним, це дуже лякало.

- Ти боїшся мене?

- Що? Звідки ви це взяли? Запитала я, хоча він був правий, я боялася його. Але, якщо мене чому-небудь навчили батьки, то це тому, що ніколи не треба показувати свій страх.

- Дівчинко, я відчуваю твій запах, відповідно і емоції, ти вже не знала, що вовки мають чудовий нюх?

- З-знала...

І ось незнайомець почав нахилятися до мене, все ще тримаючи за підборідок і талію. Я, налякавшись, що він хоче поцілувати мене, що, врешті-решт, виявилося правдою, з усієї сили толкнула його і з усього бігу побігла додому.