Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

   Розстібаю та приспускаю штани разом з боксерами та починаю погладжувати член.

- Моя черга, - обертаюся до білявки та сідаю на диван. Вона підповзає на колінах ближче, нахиляється та обхоплює голівку вологими губами, поки я все ще стискаю довжину в кулаці. Від першого дотику хребтом пробігаються колючі мурашки, які спрямовуються в пах. Гарячий язик здійснює кругові рухи, чергуючи облизування та посмоктування. Забираю руку і даю їй можливість взяти ініціативу у свої руки. Повільно рухаючи головою, вона всмоктує член лише на половину довжини. Мені цього мало. Стискаю волосся, аби взяти процес під свій контроль.

- Візьми глибше, - натискаю на голову, поки не впираюся у мигдалини. Очевидно, глибокий мінет не її компетенція. Впирається руками в моє стегно та починає закашлюватися. Що ж, я добра душа - навчу для наступного. – Розслаб горло і дихай носом, - член входить глибше, а голівка впирається в стінку горла. - Розумниця.

   Не випускаючи її волосся з кулака, контролюю ритм. Вгору-вниз. Трахаю її рот, поки не відчуваю знайоме поколювання в паху. Пришвидшую рухи, прикриваю очі та, не питаючи, кінчаю в її горло. Але не відчуваю очікуваного задоволення. Відсторонююсь лише тоді, коли член починає м’якнути. Усе не так... Набридло.

- Козел, - шипить, витираючи рот рукою та відсовується подалі на дивані. По обличчі розтеклася косметика, волосся скуйовджене.

- Мені казали, - підіймаюся, натягую боксери та штани. – Не хвилюйся, я компенсую свою козлячість.

   Виймаю з кишені кілька зелених купюр та кидаю на стіл. Вона підривається на ноги, поправляє одяг, бере гроші та несеться до виходу. Біля дверей розвертається і підходить до столу.

- Це теж заберу! – хапає пляшку з шампанським та нарешті провалює геть.

   Нічого дивного.

   Наповнюю знову склянку та пишу Владу повідомлення, що я сам. Через декілька хвилин  двері відчиняються і друг сідає поруч.

- Швидко ти сьогодні. Старієш, друже?

- Ага. Остогидли всі ці силіконові ляльки. Переситився мимобіжними шльондрами. Пора зав’язувати. Будемо жити щасливою парою – я і моя рука.

- Тоді заведи собі постійну дівчину, як я, і не потрібно буде витрачати час на пошуки випадкового перепихону та зайві претензії.

- Я пас. Більше ніколи не наступлю на ці граблі.

- Досі не викинув з голови Злату?

- Не вимовляй цього сучого імені! – гарчу, зриваючись на ноги. – Цю істоту навіть жінкою назвати не можна!

- Адаме, минуло три роки…

- Ми не будемо про це говорити! Або кажи, що хотів, або провалюй на хрін!

   Вливаю у себе залишки зі склянки, аби вгамуватися і не почати усе трощити. Це ім’я діє на мене, як тригер. Не для того я стирчав три роки в Данії у свого деспотичного татка, аби зараз знову зірватися.

- Заспокойся, друже, - підіймає руки у примирливому жесті, - мовчу. Сьогодні отримав координати місця наступного бою. Ти у справі?

- Де і коли?

- Завтра опівночі. Закинутий цементний завод.

- З ким бій?

- А ставки на тоталізаторі тебе не цікавлять?

- Абсолютно. З ким?

- Ібліс[1].

   Здається, я навіть відчув, як очі загорілися червоним. Це трапилося у той момент, коли склянка тріснула у моїй руці, розлетілася на дрібні уламки і впилася гострими кутами у долоню. Але болю я не відчуваю. Лише скажену  лють.

- Я буду.

------------------------------------

[1] Ібліс – в ісламі - янгол, який відмовився визнавати створеного Аллахом Адама, через що був скинутий на землю і бродить серед смертних, схиляючи їх до гріха.

Думаю, з такої сторони ми бачимо Адама вперше. Та, якщо бути відвертою, я обожнюю таких героїв. Обіцяю, цей хлопець вас не розчарує!) А також зовсім скоро ми сходимо з ним на весілля до Олега та Олесі) Тому зберігайте книгу у бібліотеці та не пропустіть оновлення, які виходитимуть щодня - надалі опівночі.
Буду рада почути думки у коментарях, критика також вітається))

Мирного вечора!