Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

Хех, словниковий запас у мене поганий. Бо ніхто мене не вчив риторики. Все їм ніколи, батькам. А я тепер не можу описати, що бачу і відчуваю. 

- Заміж не хочете? А як же ви…? - він зам’явся.

- А я диплом  отримаю і роботу десь знайду.

Ой. Він зараз про щось здогадається.

- Ви що, нетутешня? А як ви тоді сюди потрапили?

- Тутешня я. Мене ж перевіряли. У мене предки до якого хочете коліна тутешні.

Головне не брехати. По ньому видно, що брехню зразу відчує. І сам він не дуже на тутешнього схожий. Очі іноді показують вертикальну зіницю. А драконів тут уже при татові давно не було. І це понаїхало ще буде мені щось казати про нетутешніх.

- Не хвилюйтеся, адептко. Мені просто здалося. Місцеві баришні всі виходять заміж. І магію використовують у своїх домашніх потребах. Чоловікові помагають королівством управляти чи хто вже як влаштується. Наші випускниці мають великий  попит, ви не думайте. Диплом - то практично квиток до забезпеченого життя мінімум в невеликому баронаті.

- Пане ректоре. Можна питання? А ви самі тутешній? 

Він ще раз на мене подивився, гостро так. І чомусь ображено.

Теж мені, зірка знайшлася. Що, про нього всім все треба знати? Ректор, він і в провінції ректор. Чувак, що зарився в папери по хазяйству і розподіляє не дуже великі благА, щоб усім факультетам дісталося. І через цю писарську посаду треба було долати бар'єр? За оті копійки, що йому тут платять? 

Не дайте боги так голодувати.

- Ти й цього не знаєш? - вражено  спитав той Нарцис, наче я не знала таблицю множення. - Всі це знають, адептко. Не тутешній я. Просто так вийшло. 

- Я не знаю.- спішу замести сліди. - Я тут ні про кого не знаю, бо я здалеку. З північних боліт. Доріг у нас нема, звістки доходять погано. От дійшла, що тут академія відкрилася. І дівчат беруть без титулів. Просто у кого магія є. І я от… Тут я словом. Тільки про попит не зовсім ясно. Ви що, нас продаєте потім?

Він схилив голову на ліве плече. І зміряв мене насмішкуватим поглядом. Рептилія єхидна.

- Ну а ви як думали, адептко. Кому платити за навчання нічим, за тих платять наречені. А наречені вибирають тих, у кого успіхи в магії кращі. Бо це потім окупиться.  Тобто вони не дивляться на зовнішність…

 Він запнувся. Та пізно. Ось у мене і є особистий ворог. На зовнішність вони не дивляться. Ага. Красень.  Як мама і казала.

Краса і гроші не мають значення, коли вони в тебе є.

- Ще був жарт пане Ректоре?

- Що саме? - серйозно перепитав мене мій власний ворог.

- Ну про те, що мене продадуть після закінчення.

- Звісно ні. Тобто звісно так. Ви мене заплутали, адептко. Це був жарт, але розрахуватись прийдеться.

- Тобто? Чому про це не попереджають?

-Т о хтось чомусь побіг на смугу перешкод, не дізнавшись правил. Але  все не так трагічно. Ви можете відробляти в процесі навчання, а можете потім, але якщо потім, за вас має поручитися чоловік або батьки. Або опікуни.

- Ясно. Я хочу в процесі.  Де підписати? Побутова магія, відшкодування в процесі навчання.

- Мені подобається ваше завзяття, адептко.  І у мене є для вас робота. А тепер покажіть мені, будь ласка, свій рівень. Що ви можете, не дуже складне. Якщо ваша магія родова, ви ж можете щось і без навчання. І я сам заміряю рівень. Мені для цього магометр не потрібний.

Ще б він був йому потрібний. Дракон - то власне жива магія. Він її відчуває. Не питайте, як. Або самі в нього запитайте. Звідки мені знати, я не дракон.

- Я зрозуміла вас з першого разу, пане ректоре. Чи ви з аристократів, і треба вас називати з титулом?

- Я вражений, адептко. І навіть не тим, що ви маєте уявлення про існування аристократії. Виходить і на болотах є розшарування суспільства. 

Упс. Чогось я на розслабоні. Ах, як невчасно.

- Так. У нас теж є аристократи, і буває дуже неприємно, коли пропустиш титул.  І навіть боляче.

- Он воно як. Але вражений я  скоріше тим, що ви не знаєте про мене навіть цього. Не треба так лякатися. Я приємно вражений. І якщо ваш рівень побутової магії хоч трохи вище плінтуса, у мене уже є для вас вакансія. Покажіть ваші вміння. Не хвилюйтеся. Це не іспит. Насправді просто наш статут забороняє брати на цю посаду осіб необдарованих. Але розмір дару не вказаний. Тобто це формальність, розумієте?

- Розмір не має значення. Он воно як. - кажу здивовано. І вражено замовкаю, бо ректор червоніє, як не червоніла матінка, коли тато на якусь їх дату подарував їй опудало якогось трактирника. 

Це , гм.. мило? 

У кожного свої тригери. І все одно не розумію, чого червоніти, коли за тобою лише повторили те, що ти сказав?

Але мені не до того. Тут треба ювелірна робота. Мій захист ставили батьки. І він дуже гарний. Але все одно ніхто не повірить, що здібності мої мінімальні, якщо я себе не контролюватиму. Роблю кілька глибоких вдихів і довгих видихів. 

І не треба туди так скептично дивитися.  Які мої роки. Ще виросте.  Не хотілося б зараз згадувати відому приказку про жабу і цицьки. Та що робити, раз наш болотний край знаменитий в основному народною творчістю. 

Він нарешті згадує, про що його питали. Такий молодий, а уже склероз. Чи це знаменита розсіяність науковців?

- У нас до всіх звертаються однаково, адептко. На час навчання в академії скасовуються титули й привілеї. Щоб не заважали навчальному процесу. До викладачів ви звертатиметеся здебільшого  пан або пані. Бо панн у нас небагато. Це кладовщиця, головна кухарка і викладачка магоетикету, вона ж декан факультету побутової магії.  Адепти звертаються один до одного на ім’я.  До речі, як вас звати?

От  же ж. 

- Не знаю, чи ви мене зрозумієте…

- Адептко, я здався вам розумово відсталим? - о, тепер побілів. Псих якийсь.

- Ні, ви здались мені дуже розумово розвиненим, пане ректоре. Це просто наш місцевий вираз, з північних боліт. Якщо життя й розсудок дорогі вам, краще не вдумуватись в його сенс. Він означає, що я не можу логічно пояснити дещо для мене очевидне. Я не можу називати своє ім’я. А чому - не можу сказати.