Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Після смерті тіло покійного відносять у храм, де проводять важливі ритуали: омивання відварами з різного священного зілля під час того, як послушниці оспівують життя після смерті; кремація разом із гілками яблуні, що з давніх давен вважалось деревом життя.

Поминальний сніданок – одна з найважливіших ритуальних традицій. Тут збираються лише найближчі люди покійного, після того, як на світанку із появою перших променів розвіюють прах в якомусь важливому для нього місці, як от скеля, де одружились батьки Ессі ‒ Незар Семілі та Джані Етте.

На жаль, Джані покинула їх родину надто рано, тому батько Незара, тоді ще граф Ерстефський, змусив його одружитись на молодій вдові барона ‒ Оліс Ландраґ, що вже мала дев’ятирічного сина і стала хорошою матір’ю й для крихітки Естеси, якій тільки-но виповнився рік. Але потім їх родина поповнилась ще однією дівчинкою. Незар мав надто добре серце, він просто не міг допустити того, що дев’ятилітню дитину, яка явно належала до народу півдня Дане, вирізняючись кучерявим темним волоссям, темною шкірою та великими бурштиновими очима, хотіли продати або домам розваг, або морякам, що причалили тоді до порту міста Бартур і де він знайшов цю нещасну – одну з багатьох викрадених з рідного дому сирітку. З восьми років Ессі вважала Мар’єн за рідну сестру.

І от вони всі зібрались за одним столом, снідали та кожен по черзі казали якісь теплі слова про графа, перед тим, як зробити ковток священного напою з яблук. Навіть Рендар, син графині, зміг сказати кілька добрих слів про свого вітчима, хоч і не любив його, як той не старався поладнати з юнаком всі ці чотирнадцять років.

Після сніданку всі розійшлись і кожен по-своєму переживав цю втрату: Оліс зачинилась у себе в кімнаті і виплакувала весь той біль, адже вона хоч і не покохала графа, але дуже прив’язалась за час їх спільного життя і тому їй було важко пережити смерть другого чоловіка, який був їй дорогим; Естеса засіла у батьковому кабінеті і перечитувала хроніку, у якій він записував усі важливі події свого життя; Мар’єн хотіла б якось розрадити свою сестру, але вирішила дати їй час, аби біль трохи вщух і тому їй нічого не лишалось, як наслідувати приклад Оліс, адже як би вона не хотіла допомогти іншим пережити це, їй теж болить – Незар був їй як рідний батько. А от Рендар зробив так, як робить майже кожного дня ‒ пішов у паб грати в карти, випивати та забавлятись із не надто цнотливими дівками, одягненими в не надто пристойні сукні.

Так пройшов цілий тиждень. Цілий тиждень Ессі всіх уникала, вважала – їй болить більше, але сьогодні нарешті за своїм болем почула відголоски совісті, відкинула егоїзм і вирішила навідати Оліс та Мар’єн. Вони обидві знайшлись у вітальні: перша стояла і дивилась у вікно порожнім поглядом, а друга сиділа в кріслі та дивилась на вогонь, що танцював у каміні. Поява білявки їх вивела з трансу. Першою підбігла Мар’єн та обійняла сестру, а потім до них приєдналась і графиня. Коли схлипи стихли і дівчата відпустили одна одну, вони знайшли в собі сили усміхнутись.

‒ Як почуваєшся? ‒ запитала леді Оліс та стривожено глянула в обличчя падчерки.

‒ Саме в цей момент ‒ добре, як же мені вас обох не вистачало всі ці дні…

Мить розчулення та знову обійми.

День пройшов спокійно. Дівча розповідало різні цікаві або веселі моменти, що вичитала в хроніці, яку вона пізніше передала графині, як головній у цьому домі. Вони плакали та сміялися, а ввечері за традицією слухали, як леді Оліс читала ту саму стару книжку, що і раніше. Так пройшло ще кілька тижнів, як раптом прийшов лист для Ессі.

Коли граф помер, Оліс написала двійко листів: один королю, інший старшому брату Незара Аліксену. Як же так вийшло, що графство унаслідував не первісток? Він сам відмовився на користь брата, бо завжди мріяв бути військовим, що дослужився аж до генерала. Зараз він більшість часу проводить або на фронті, або в столиці, але з наступного тижня і аж до грудня він буде в Бартурі, де живуть його син Остіс та дружина Хельма. Він там має якісь справи і хоче, аби Ессі теж приїхала до них.

Дівчина негайно почала збиратись у дорогу, яка займе майже півтора тижні. З нею поїде й Мар’єн, аби познайомитись з родиною особисто, бо їм відомо про неї лише з листів Незара та Ессі.

Наступного дня вони вже були в дорозі до міста багряного неба.

Мар'єн

Оліс

Рендар