Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"

372
0
07.01.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бар "На перехресті"" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 90
Перейти на сторінку:

Пам'ять, чи то генетична, чи то магічна, сколихнулася і перед очима замість кукурудзяного поля з'явився білий пісок. В обличчя вдарив сухий вітер. Дженні заплющила очі, а коли розплющила, перед нею стояв дивний, але чомусь знайомим, чоловік — гарний, як картинка, патлатий і одягнений у несусвітній костюм. Штани у нього були смугасті, сіро-чорні, заправлені в чоботи з широкими холявами та хвацько загнутими вгору носами. Сорочка біла, з вишитими червоними квіточками. Поверх сорочки хутряний жилет з потертостями, судячи з запаху, зшитий зі здохлого від старості пса.

— Привіт, — сказала Дженні, запідозривши, що зустрілася з маніяком.

А хто ще так дивно одягатиметься в цій глушині?

Чоловік щось пробурмотів незрозумілою мовою і простяг руку.

Дженні похитала головою, намагаючись пояснити, що не розуміє і відступила, притискаючи до грудей саксофон.

Чоловік знову щось сказав, рубанув рукою повітря і подивився вгору.

Дженні навіщось теж подивилася і саме в цей момент саксофон зник із її рук.

— Гей! — заволала дівчина.

Чоловік обернувся, образливо засміявся, а потім закономірно спіткнувся і впав на землю. Але замість того, щоб залишитися лежати або хоча б почати вставати, він перетворився на птаха, закогтив саксофон і, жваво махаючи крилами, полетів високо-високо в небо. Ще й прокричав звідти щось своєю пташиною мовою. Напевно, щось образливе. Дурепою, наприклад, обізвав.

— Кретин! — закричала у відповідь Дженні і сіла, де стояла.

Чоловіка вона нарешті згадала. Фотографії цього красеня вона бачила того дня, коли дізналася, що якщо трохи почаклувати, Інтернет перетворюється з міжнародної мережі на міжсвітову. Від радості вона тоді клікала за посиланнями та банерами без жодної системи, от і потрапила на фотографії з весілля знаменитої своїм розумом Василини Премудрої і не менш знаменитого своєю дурістю нащадка якогось Ясного Сокола. Під фотографіями красувалася стаття, в якій цей шлюб називали самим нерівним за останнє століття і пророкували швидке розлучення.

Ось тільки пам'ять, що опритомніла, так і не змогла допомогти зрозуміти, навіщо цій великовіковій бестолочі знадобився її саксофон. Добре він був би дорогим і колекційним. Але ж він звичайнісінький. Просто улюблений. І інший Дженні був не потрібен.

— Общипаю, і голову скручу, — похмуро пообіцяла дівчина і повільно почимчикувала додому.

У тому, що саксофон вдасться повернути, Дженні анітрохи не сумнівалася. Ось тільки ідей, як це зробити, чомусь не було.

***

А Фініст Ясний Сокіл летів додому, сяючи від щастя. Тепер Василина точно не лаятиметься. Сказала йому принести в дім те, що всім потрібне і ось він його несе. А як воно гарно звучить. Сам чув. Ото було б воно ще трохи меншим, бо нести незручно, ціни б йому не було.

Фініст обдумав останню думку і зрозумів, що треба приземлитися десь серед кукурудзи і покласти вкрадену скрипку у міжсвітову сумку. Не дарма ж цю дивину у дружини випрошував. Ось вона, нарешті, і знадобилася.

Те, що скрипку довелося вкрасти у тієї дивної іноземки, Фініста не хвилювало. У всіх казках, які йому в дитинстві розповідала бабуся, різні Івани, то дурні, то царевичі, саме так дива й здобували. Жоден не сподобився щось купити. Правда, вони тут же за свої дії розплачувалися, отримуючи завдання викрасти ще більш незвичайну дивину і знову попадаючись.

Івани взагалі хлопці дурні.

Добре, що його не назвали Іваном.

З цими думками задоволений собою Фініст сів на плече опудала, впустивши саксофон на землю. Помилувавшись кукурудзяним полем і почухавши дзьобом спину, зістрибнув на землю, обернувшися добрим молодцем і сховав саксофон у простору кишеню, створену для чоловіка хазяйновитою Василиною. А то він весь час щось десь забував через неуважність, причому часто щось дуже потрібне і незамінне. Шукай його потім. А так, дістав з кишені, пил обтрусив і користуйся собі.

А потім Фініст продовжив летіти додому. Точніше він летів на схід, пам'ятаючи, що при польоті до скрипки сонце світило ззаду і трохи лівіше. Те, що він перебуває в чужому світі Фініст поки що так і не зрозумів, просто дивувався, що якийсь дурень насаджав стільки кукурудзи. І хто її окаянну їстиме? Хіба курей годувати, щоб жовтки в яйцях були великі та помаранчеві.

Від яєчні Фініс би зараз не відмовився. Але дружина, напевно, знову приготувала якусь заморську страву. Вона намагалася прищепити йому добрий смак у всьому, у тому числі й у їжі.

Знати б ще навіщо.

— Жінки, — пробурчав Ясний Сокіл, і ворона, що летіла назустріч, так здивувалася, що склала крила і впала. Прямо на голову чоловіку на коні та в дивній шапці.

Люди в цій місцевості взагалі дивно одягалися, навіть колишня власниця чудеснозвучної скрипки носила сині штани та сорочку у клітинку. Суцільний сором. Особливо штани, що обтягують все, що пристойні дівки під спідницями ховають. Якби Василина таке вдягла, Фініст замкнув би її в хаті з прядкою.

Ну, спробував би... умовити. День вона б точно посиділа. Василина жінка добра і відхідлива. Якби ще менше говорила загадками, ціни їй не було б.

Зітхнувши про жіночу недосконалість, Фініст продовжив шлях. А потім побачив таку дивасію, що мало не впав на чиюсь голову слідом за вороною. По небу летів величезний залізний птах, загадково гудів, а крилами не махав. Зачарував його хтось, мабуть.

— Погані це місця, — зрозумів Фініст і піддав ходу, згадавши, що казковим добрим молодцям до різних дивовиж теж доводилося добиратися по різних неприємних землях.

Добре, хоч у нього крила були. А то на коні Фініст їздив не дуже добре. А верхи на сірому вовку взагалі себе не уявляв.

 

1 2 3 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"