Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Що може пензлик? (дитинство Катрусі Білокур), Роздобудько Ірен 📚 - Українською

Читати книгу - "Що може пензлик? (дитинство Катрусі Білокур), Роздобудько Ірен"

120
0
13.01.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що може пензлик? (дитинство Катрусі Білокур)" автора Роздобудько Ірен. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:

І від хвилювання навіть очі заплющила. Невже зараз вона почне малювати, втілить у життя свою мрію?! Глибоко зітхнула і... провела пензликом по фанері...

Тихо-тихо було в садку. Навіть квіти зачаїлися, повернулися до Катрусі своїми найбарвистішими пелюстками — щоб дівчинці краще було малювати їхні портрети. І Катруся малювала й малювала. Навіть не помітила, як сонечко зайшло. Як почали вертатися зі свята сусіди...

— Катре, Катре, куди ти поділась? — загукала з порогу мати. — Чому курей не зачинила? Чому відро порожнє?

Схопилася перелякана Катруся та так швидко, що аж слоїки з фарбами поперевертала.

— Ти що тут робиш? — підозріло поглянули на неї батьки.

А Катруся ховала за спиною фанерку зі своїм малюнком.

— Покажи-но! — попросив тато.

Він узяв з рук дівчинки малюнок і довго дивився на нього. Мати позирала з-за його кремезного плеча.

Довго-довго вони розглядали Катрусину роботу. А дівчинка стояла перед ними ні жива ні мертва і сподівалася, що ось-ось зараз скажуть вони, що пишаються нею, що куплять їй фарби і справжніх пензликів... А ще краще — відправлять на навчання!

Але батьки мовчали. А потім тато тяжко зітхнув:

— Не селянська це праця — малярство... Та й не жіноча справа. Не роби, доню, дурниць. Адже засміють нашу родину в селі. Скажуть люди, що ростимо неробу.

— І ніхто тебе заміж не візьме! — додала мати, відбираючи розфарбовану дощечку і ховаючи її в повітці.

Сумна стояла Катруся посеред садочка, аж доки знову почула лагідний шепіт Волошки: "Гарна була картина, дівчинко! А я на ній буду квітнути вічно!"


ЯК КАТРУСЯ В ОПОЛОНКУ СТРИБНУЛА

З того часу по селу пішла чутка про те, що донька в родині Білокурів якась чудна, не така, як інші дітлахи. Ті вечорами збираються, гомонять, грають в ганчір'яного м'яча, в цура й пека. А Катруся сидить і на вечірню зорю дивиться чи ходить луками, щось шепоче до квіток, бажає їм "на добраніч". Та це ще й нічого! Але помічають дітлахи, що носить вона в кишені огризок олівця й на чому тільки можна вимальовує якісь візерунки. От і почали Катрусю дражнити. Навіть рідною вулицею було важко пройти, аби не почути від сусідів: "Ось іде наша принцеса — Катря-малярка!"

А хлопчаки й підхоплюють, кричать їй вслід:

— Ма-ляр-ка! Ма-ляр-ка!

Батькам соромно за таку доньку. Ну що з неї виросте? Хіба можна бути такою мрійницею, коли стільки роботи довкола? І що вона бачить, коли ось так дивиться на дерева і квіти? З дерев треба врожай знімати — он скільки яблук та слив нині вродило. А квіти... Та яка ж із них користь?

— Чого ти весь час на квіти дивишся? — якось не витримали подружки.

Катруся подивилась на них здивовано й каже:

— Хіба це я на них дивлюся? Це ж вони на всіх нас дивляться! Хіба ви не знаєте, що квіти — то очі Землі? Вона дивиться цими очима і питає, навіщо ми живемо, задля чого?..

Засміялися діти, розповіли батькам. І ще тяжче стало жити маленькій художниці в такому гарному, такому барвистому світі. Адже сховала матуся і той маленький олівець, що був у Катрусі в кишені. А як прийшла зима і в печі почало топитися, то вигрібала всі вуглинки, аби донька і ними не малювала!

День і ніч не спала Катруся. Не спала, крутилася в ліжку, дивилася на місяць і надумала, що не хоче вона жити без малювання! Хіба ж мож на не виконати обіцянку, котру дала вона квітам, — утілити їх на папері?

І вирішила Катруся втопитися! Якщо ніхто її не розуміє, ніхто не допомагає, а лише сміються, то навіщо їй, такій нерозумній, на світі жити?!

Якби вчилася Катруся в школі, знала грамоту й могла читати, то дізналася б про таких самих

людей, котрих завжди вважали і дивними, і не схожими на всіх. І зрозуміла б, що не одна така на світі! Алетієїночі здалося дівчинці, що вона геть самотня й ніхто не може її зрозуміти.

Допіру настав ранок, побігла відчайдушна Катруся до річки, знайшла ополонку і... кинулася в холодну воду!

Добре, що поблизу проходили люди. Побігли до річки, витягли дівчинку, замотали в кожуха та й принесли до хати.

Думала Катруся, що байдужа вона татові та мамі, але як же вони раділи, що донька живою лишилася! Нагріли теплого молока, вкрили ковдрами, викликали сільського лікаря.

— Чого це ти, мала, таке надумала, — запитав лікар, — що тобі не так?

— Я хочу малювати! — тільки й змогла вимовити Катруся.

Побачили батьки, що нікуди їм не подітися від доньчиного захоплення, порадилися й вирішили: нехай віднині Катруся малює. Але за однієї умови — лише увечері по суботах, коли в хаті та на подвір'ї роботи менше! І навіть купили їй на ярмарку в самому Яготині фарби та пензлики.

Це була перша Катрусина перемога!

Щоправда, відтоді все життя боліли у неї ноги, які вона застудила в крижаній воді...


ЯК КАТРУСЯ ХОТІЛА ВЧИТИСЯ

Грамоту Катруся вивчила сама. Вчила по одній літерці абетку, а потім складала літери у слова, котрі вичитувала в книжках. А книжки брала, де тільки могла, — в сусідів, у подружок, які вчилися в сільській церковній школі, у того Незнайомця, що приїхав учителювати в Катрусину Богданівку.

Першою прочитаною книжкою був "Кобзар" Тараса Григоровича Шевченка.

— Ну, от бачиш, — казали батьки, — читати навчилася, то навіщо витрачати час на інші науки? Сідай краще вовну прясти!

Катруся бралася за веретено, а на колінах розкладала книжку. Пряде — і поглядає на сторінки, ворушить губами — читає. І так їй кортіло дізнатися більше про письменника, вірші якого так подобались малій Катрі. Почала вона розпитувати у всіх, хто ж він такий, цей поет — Тарас Шевченко?

І яке ж було її здивування, коли дізналася Катруся, що він не лише поет, а ще й — художник! І чимось навіть схожий на неї, на Катрусю Білокур! Адже виріс у бідній родині, в маленькому селі і малював майже так само, як вона — ховався від усіх, запалював свічку і малював. І ніхто його не вчив! Та ще й був той Тарас Григорович кріпаком, працював у пана! А досяг такої слави, про яку і Катруся мріє у своїх снах.

Отже, вирішила Катруся, може бути й таке! Варто лише не кидати своєї мрії, йти до неї і нікого не слухати! Вчитися треба!

Тим більше, батьки вже не спалювали її малюнків у печі — отже, буде що показати вчителям у художньому училищі. Відібрала Катря два найкращі малюнки й вирішила поїхати до самого Миргорода, до школи, де вчать правильно малювати.

Довга була та дорога... Але таки доїхала Катря до художнього училища. А коли відчиняла двері до високого шкільного начальства, котре називалося "Приймальна комісія", ноги її тремтіли від страху.

Подивився Директор художнього закладу на Кат— русини малюнки і схвально захитав головою, а потім запитав:

— А яка у тебе, дівчино, освіта? Ти закінчила школу?

— Ні... — відповіла Катруся. — Мені нема коли вчитися — треба працювати по господарству. Але читати я вмію!

Насупився Директор і повернув їй малюнки.

— У нашому закладі вчаться лише ті, хто шкоду закінчив! їдь додому і більше нас не турбуй! У нас вчаться лише освічені школярі!

Дуже засмутилася дівчинка. Забрала малюнки. Похнюпилась та пішла зі шкільного подвір'я. А Директор ще й наказав більше її не приймати.

Художнє училище містилося за великим парканом, на воротах стояв суворий дядько у солом'яному брилі. Зачинив він за Катрусею браму.

Ніби двері до мрії зачинив!

"Ні, не може такого бути, щоб не було на світі добрих людей! — подумала Катруся. — Невже не бачить ніхто, як я добре малюю? Невже ніхто не допоможе?!"

Що ж робити? І спало їй на думку таке: а якщо перекинути ці малюнки через паркан училища? А раптом буде там гуляти добрий учитель, помітить їх, підбере, наздожене Катрусю і скаже їй: "Дівчинко, ти дуже талановита! Ти повинна вчитися!" Підстрибнула Катруся і перекинула малюнки через паркан...

Але ніхто не звернув на те уваги.

Пішов дощ, зірвався вітер. Залило Катрусини квіти дощовими сльозами, замело пилюгою...

Де вони, ті квіти? Хто підібрав їх? На якому смітнику лежали Катрусини шедеври, аж поки зотліли?

Хіба міг знати той Директор, що минуть роки і малюнки Катерини Білокур будуть виставлятися в картинних галереях усього світу?

Але не знала того й сама Катруся...


ЯК КАТРУСЯ МОЛИЛАСЯ НА ЧЕРНЕЧІЙ ГОРІ

До кого ж тепер звернутися по допомогу, вирішувала Катруся. Де шукати вчителів? У кого просити поради?

І згадала вона про долю Тараса Григоровича Шевченка. На кожному покуті, в кожній хаті разом з іконою висів його портрет. То хіба не можна до нього молилися? Подумала так і вирішила поїхати до Канева на Чернечу Гору, де з високої кручі дивиться на світ Великий Поет.

Обрала такий день, щоб нікого там не було, — понеділок.

Дісталася до Гори крутими сходами. А коли дійшла, впала на коліна перед пам'ятником Тарасу Григоровичу і сказала так:

-Тарасе Григоровичу, допоможіть мені стати художницею! Ніхто мені не вірить, ніхто не розуміє! Кажуть люди в нашому селі, що ця справа — не для простих людей. Але ж ви, Тарасе Григоровичу, самі знаєте, що воно таке — коли не можеш не малювати, віршів не писати! Вам це також забороняли! Дайте мені сили! Що ж мені зробити, щоб подолати цю стіну, щоб світ побачив мої картини?

Простояла Катруся біля могили Кобзаря до глибокої ночі. І повернулася додому заспокоєна. Бо почула його відповідь, його добре слово.

А сказав він таке: "Шукай не слави, а хороших людей! їх на світі багато! Варто лише знайти їх! І вони тобі допоможуть!"

...Минуло багато років, поки зрозуміла Катруся Тарасову пораду. Тоді вже провели в її селі радіо, і почула вона голос дивовижної співачки — Оксани Петрусенко. І закортіло дівчині зробити подарунок. Написала Кат— ря Білокур листа до столиці, а в лист вклала свій малюнок — з китицею червоної калини. Хоча на відповідь і не сподівалася.

Але співачка відгукнулась! Більше того — розповіла про сільську художницю знаним у мистецтві людям.

З того часу і почалася велика слава Катерини Білокур.

Приїздили до неї митці, привозили фарби і справжні пензлики, журналісти писали про неї в газетах. Повезли Катерину до найвідоміших

музеїв світу — до Ермітажу, що в Ленінграді, до Третьяковської Галереї, що в Москві.

Дізналися про дивовижну українську художницю і в Парижі. І там була виставка Катерини Білокур.

Були на тій виставці всі відомі в світі художники. А серед них — Пабло Пікассо, Сальвадор Далі.

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що може пензлик? (дитинство Катрусі Білокур), Роздобудько Ірен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що може пензлик? (дитинство Катрусі Білокур), Роздобудько Ірен"