Читати книгу - "Таємниця чорного капелюха (дитинство Чарлі Чапліна), Роздобудько Ірен"

Скажімо — жонглювати чи робити сальто через голову.

Проте навчитися цього можна лише в цирку...

КЛОУН НА ІМ'Я ЛАПЕН

У вісім років Чарлі вперше потрапив до цирку.

Там гриміла музика, били барабани, стрибали на арені акробати, бігали по колу муштровані цуцики, а над головою ходили канатохідці.

Та найкращим був клоун! Чарлі не міг відвести від нього очей.

Клоуна звали Лапеном. Він виходив на арену зі щіткою та каструлею в руках і починав зчищати з себе пил. Та так смішно, що зала не тямилася від реготу.

А ще вразило Чарлі, що цей один клоун заміняв собою всю циркову трупу. Адже він так само жонглював, як жонглери, ходив по канату, як канатохідці, скакав на коні, як вершники, крутив сальто, як акробати. А до того ж робив це так смішно, що Чарлі просто падав зі свого стільця!

Клоун Лапен за кілька хвилин зображав ціле людське життя ! Як це відбувається?

Ось клоун показує жестами, що закохався в прекрасну принцесу. А ось — сідає на коня

"Ну й добре, — вирішив Марлі, — більше я не хочу бути циркачем".

Коли зняли гіпс з пальця, хлопець не повернувся до цирку. Не хотів, щоб ним хтось жонглював, як м'ячиком.

Так Марлі знову опинився на вулиці...

ТАНЦІ Й МІСТЕР ДЖЕКСОН

Ой, як тяжко жити малому хлопчакові на вулиці! Чого тільки не доводиться робити!

Хіба проживеш на ті гроші, що їх кидають під ноги, коли ти виступаєш?

І Чарлі вирішив піти до редакції газети. Там якраз працювали такі ж хлопчаки, як він. Вони щоранку бігали містом і продавали часописи. Чарлі теж отримав цілий стос газет.

— Голосно вигукуй назву нашої газети! — наказав йому пан редактор. — Якщо продаси всі — отримаєш заробітну платню.

І Чарлі хутко подався вулицями. Він репетував так гучно, що люди швидко розкупили його крам.

Якось Чарлі побачив об'яву на перукарні. У ній було написано, що негайно потрібен помічник перукаря. "О! Як цікаво, — подумав Чарлі. — Працювати в цирульні, мабуть, цікавіше, ніж продавати пресу!"

І він зайшов до приміщення з великими скляними вікнами. Там навдивовижу приємно пахло парфумами, чистими рушниками, кремами та парою, на якій майстри нагрівали щипці. Тими щипцями вони підкручували вуса мостивим лондонським панам.

— Я хочу бути перукарем! — сміливо сказав Чарлі хазяїнові.

— Ха-ха-ха! — засміявся той. — Хіба можна довірити ножиці такому підліткові? Я можу взяти тебе лише за помічника! Грітимеш та подаватимеш воду, чисті рушники, митимеш і местимеш підлогу.

Чарлі зітхнув, але допомагати погодився.

Поки майстер стриг і голив панів, хлопчик крутився як в'юн в ополонці: грів щипці, міняв воду в мисці для гоління, підмітав пострижене волосся.

І втямив: ні, працювати цирульником він не хоче!

Хлопчик ходив сумний і заклопотаний. Це помітив один із постійних клієнтів перукарні.

— Чому це ти сумний, Чарлі? — запитав він.

Малий промимрив, що набридло йому подавати і гріти воду.

— О, — сказав клієнт, — то я можу тебе влаштувати на іншу, цікавішу роботу!

Цей пан був інженером склодувні. Він запропонував хлопцеві нову справу — вчитися видувати зі скла фігурки.

Чарлі зголосився й пішов працювати на завод, хоча був ще недолітком.

Звісно, йому не дозволили видувати зі скла цікаві барвисті фігурки. А знову дали в руки віника. Хлопчина геть засмутився. Хіба ж він мріяв увесь час прибирати за кимось?

Якось, прямуючи до осоружної гути, він почув музику на майдані.

Люди слухали, як вуличний музика грає на скрипочку.

Ноги самі понесли хлопчака на майдан!

Чарлі вийшов на середину і почав танцювати. Його відразу оточило ще більше роззяв. Усі аплодували хлопцеві.

Він радів, його ноги ніби окремо від нього виробляли неймовірні піруети, а підбори черевиків вистукували веселі ритми!

Коли Чарлі закінчив виступ, до нього підійшов пан у широкому плащі з високим капелюхом на голові.

— Я — містер Джексон, — сказав він. — Працюю шкільним учителем у Ланкширі. Але в мене є давня мрія: організувати дитячий танцювальний ансамбль! А ти, парубче, так гарно витинаєш, що я хочу тебе запросити. Будеш у нас солістом! Ми їздитимемо всією Англією, досягнемо таких успіхів, що про нас дізнається весь світ! Ти згоден?

О, Чарлі дуже хотів завоювати весь світ. І тому негайно погодився на пропозицію містера Джексона. До того ж, йому хотілося навчитися танцювати професійно! Адже співати, вибивати чечітку, жонглювати, робити сальто, стояти на руках він уже вмів.

ВАШ ВИХІД, МІСТЕРЕ ЧАРЛЬЗЕ!

У славетному місті Лондоні було багато театрів. Чарлі захоплено дивився, як увечері до театру приїжджають карети та автомобілі, як із них виходять гарно вбрані люди, прямують до освітленого палацу, аби подивитися на акторів! Ото якби вони бодай раз побачили, на що здатен маленький Чарлі!

От якби хоч раз вийти на таку велику сцену!

Проте як потрапити до того театру, міркував Чарлі, й хто ж візьме хлопчика грати у виставі?

Однак сталося диво. Хоча насправді дива відбуваються лише з тими, хто наполегливо прокладає до них свій шлях. Та к от, у театрі, котрий називався "Іподром", ставили нову п'єсу.

Для вистави не вистачало хлопчика, який має вийти на сцену в третьому акті.

Зазвичай такі ролі виконують діти акторів. А тут — що за лихо! — малий син відомої акторки захворів. Що робити, де шукати виконавця, сушив собі мізки режисер.

— Піди-но на виступ дитячого хореографічного ансамблю, — порадив йому директор театру. — Кажуть, там є чудовий соліст на ім'я Чарлі Чаплін!

— Чаплін? — перепитав режисер. — Здається, я колись знав його батька. Той був непоганим співаком. Може, й син згодиться.

І режисер пішов поглянути на виступ дітей. Чарлі йому вельми сподобався!

Він запросив хлопця до театру — зіграти невеличку роль.

Це був найкращий день у житті маленького Чарлі!

Коли йому треба було виходити на сцену, щоб сказати кілька слів, режисер лагідно підштовхнув його в спину і прошепотів:

— Ваш вихід, містере Чарльзе! Не хвилюйся, хлопче, все буде гаразд...

Ця роль у виставі була зовсім крихітна. Та вийшовши на сцену, Чарлі відразу відчув себе справжнім актором. На нього дивилася вся зала! Наприкінці вистави Чарлі, як дорослий, разом з усіма вийшов вклонитися публіці.

В першому ряді він помітив знайому дівчинку. Ту саму, яка колись стояла з лялькою в руках і дивилась, як він виступає.

— Мамо, мамо! — сказала дівчинка. — Поглянь, це ж той самий хлопчик, котрий подарував мені уявні квіти!!!

— Ні, донечко, — лагідно відповіла мама, — ти, певно, помилилася. То ж був убогий хлопчик з вулиці. А цей — справжній актор!

Чарлі всміхнувся і... вдав, ніби підіймає зі сцени квітку і кидає дівчинці.

— Це він! Це він! — голосно закричала вона. І почала плескати в долоні ще дужче.

Мама нарешті теж упізнала колишнього вуличного бешкетника. Вона помахала йому рукою, а доньці сказала:

— Що ж, можливо, колись ми будемо пишатися цим знайомством! Подивись-но, як його звати?

— Чарлі, — відповіла дівчинка, прочитавши перелік акторів, що був надрукований у програмці. — Чарлі Чаплін...

і вирушає визволяти її з полону потворного чудовиська. От він бореться з чудовиськом, убиває його, рятує принцесу. І повертається додому з перемогою!

І все це — за якусь мить, самими рухами!

Хіба такого можна навчитись?

Чарлі вмить забув про "чарівний ліхтар". Він твердо вирішив: буду клоуном. Таким, як пан Лапен.

І прийшов до директора цирку влаштовуватися на роботу.

ЗЛАМАНИЙ ПАЛЕЦЬ

— Нам не потрібні клоуни! Ніхто не перевершить славетного Лапена! — сказав директор. — Але якщо ти, хлопче, так любиш цирк, то я можу тебе взяти учнем акробата. Проте спочатку скажи, хто ти такий, чи згодні твої батьки й чи ходиш ти до школи?

Ой, скільки запитань, злякався Чарлі. І на всі доведеться відповідати, адже він уже дорослий — йому цілих вісім років!

Тремтячим голосом Чарлі відповів, що батьків у нього немає, що до школи він не ходить, бо мусить заробляти гроші, виступаючи на вулицях.

— Що ж, — зітхнув директор, — тут, у нашому цирку, ти можеш навчитися всього — писати, читати і робити акробатичні трюки.

Так Марлі став учнем акробата.

Спочатку він страшенно зрадів, що здійснилася його мрія і зовсім скоро він зможе виступати на арені.

Але що то був за труд!

Щодня з ранку до вечора Марлі робив неймовірні вправи: стрибав, робив сальто, вчився жонглювати, стояти на руках вниз головою. Учень акробата з розпачем збагнув: аби досягти успіху, треба надзвичайно багато працювати.

Один цирковий номер йому не вдавався. То була надскладна вправа. Спочатку він ставав на пальці ніг дорослого акробата, що лежав на спині. Той підкидав хлопчину вгору. Марлі двічі перекидався в повітрі і приземлявся на арену.

Одного разу старший акробат підкинув його надто високо.

Марлі впав, покотився і... зламав пальця на нозі.

Як же ж це було боляче! Лікар наклав на палець товстий шар гіпсу, забинтував ногу і наказав не рухати пальцями і не стрибати аж цілий місяць!

ТАЄМНИЦЯ ЧОРНОГО КАПЕЛЮХА

Минулого сторіччя в Лондоні модними були смішні капелюхи з круглим верхом і маленькими крисами. Вони були схожі на перекинуту посудину, тому їх так і називали — "котелками"

Чарлі дуже хотів мати цього капелюха! Але носити таку річ йому було зарано.

Якось він побачив на вулиці чоловіка в такому чорному капелюсі. І пішов за ним.

Коли Чарлі уважно придивився, то помітив, що той капелюх уже досить пошарпаний і старий. А сурдут і штани закороткі. І він сам досить незграбний.

За звичкою Чарлі почав копіювати ходу й рухи цього кумедного перехожого. І так захопився, що не помітив, як вони зайшли доволі далеко — в самісіньке середмістя Лондона.

Цікаво, куди квапиться цей дивний панок, подумав Чарлі.

А капелюх раптом зупинився перед вітриною магазину. І закляк, немов укопаний.

Чарлі теж зупинився. І з цікавістю поглянув у вітрину. Там, за прилавком, стояла гарна дівчина в білому фартушку — продавчиня.

Чоловічок у капелюсі простояв перед вітриною цілу годину! Він дивився на дівчину.

І Чарлі раптом зрозумів, що цей смішний незграба закохався, але не наважується познайомитись. Адже на ньому такий вичовганий капелюх і такий куций сурдут! Хіба така гарна дівчина захоче познайомитися з ним?

Чарлі поспівчував неборакові й повернувся додому.

А вночі йому приснився дивний сон. Ніби той чоловічок у капелюсі — це він сам, хлопець із бідного лондонського кварталу...

Чарлі аж прокинувся посеред ночі! У вікно заглядав великий повний місяць.