Читати книгу - "Есміна. Некромантка для слідчого, Юлія Богута"

Піднімаючись стрімкими сходинками, мені здавалося, що стара нещасна будівля от-от розвалиться. Чоловіки воювали так гучно, що в якийсь момент я зраділа, що накрила стаканчики кришечками, а то б до потрібних дверей не дожили б ні вони, ні цей десятий том «Магічних особливостей нелюдей»,  ні  мої обпечені долоні. Міс Салі мала рацію — не помітити вхід було неможливо. Це були єдині відчинені двері на весь поверх, коло яких лежали книги та якісь папери.

На моє велике здивування, як тільки я стала підходити до входу в місцеве пекло, бійка затихла. Навіть крики перестали доноситись з-за стіни й протяг зник. Для надійності я постояла ще п'ять хвилин і невпевнено зробила кілька кроків вперед. Потім ще кілька кроків та обережно переступила поріг. Але не встигла я полегшено видихнути, як в мене знову полетів чортовий фоліант! От невже не було більше чим ще кинутись?! Ну хоч би тістечком?! Чи зарплатою?! Чому відразу важкими науковими книгами?!

Прокляття зірвалося з моїх губ швидше, ніж я встигла подумати про нього і в мою виставлену долоню влетіла вже зітліла книга.

— І вам світлого ранку, —  зло посміхнулася, роздивляючись зблизька тих, хто влаштував це побоїще. По руці промайнув фіолетовий вогник і я поспішила натягнути рукав теплої кофти нижче, аби приховати його. — Сподіваюся, вона була вам не дуже потрібною?

— Та ні, Фіалко, нащо нам взагалі здався той Кодекс? Жили ж люди у Вайленсі якось  стільки часу без законів? — весело підморгнув перевертень, через якого мені вже другий раз мало не перепадало. Потім уважно став роздивлятися мій одяг і зрештою вирішив запитати: — А ми з вами не бачилися раніше?

— Бачилися, — знизала плечима та поставила фоліант з кавою на вцілілий стіл. — У вас якраз на вулиці летів десятий том, а в мене підстрибнув дах на голові, коли я побачила як зі слідчого відділу люди кидаються з вікон. Кави?

— Дякую, міс...? — зам'явся  чоловік в смарагдовому, ідеально випрасованому костюмі. Потім обвів мене дивним поглядом, зачепився за розтріпане фіолетове волосся і заплющив свої смарагдові очі.

— Есміна. Есміна Саунд. Я нова некромантка.

— Що ти там про костюм казав...? — задоволено протягнув перевертень і розвалився на пошарпаному дивані, як кіт. З-під костюма виднілися вцілілі труси з леопардовим принтом, але схоже його це, а ні краплі не турбувало. — Завтра принесу.

— Неси, — твердо мовив містер буркотун і випив кілька ковтків. На сталевому лиці майже не було емоцій, але я бачила, що не викликала відрази. Чому ж тоді така реакція красномовна? Коли я встигла їм наплювати в душу? — Схоже вона у нас затримається надовго.

— Чому це? — поцікавилася. Невже, тому що каву принесла і не втекла, почувши тарахкотіння в їхньому кабінеті?

— Бо ви, міс Саунд, зовсім не схожі на некромантку, — спокійно констатував факт Джері, а в мене аж око засіпалося від глузливого тону. — Яка ж із вас страшна некромантка, якщо ви ніжна Фіалка?

— Живуча. І колюча, як будяк, — холодно відповіла.

Наступної миті в Джері полетів той самий багатостраждальний десятий том від містера Рейна. Перевертень думав викрутитися, але я вчасно кинула на підлогу закляття ожеледиці, яке мені коштувало ще одного вогника і невеличкого опіку на руці. Балакучий грубіян не втримав рівновагу і звалився на підлогу, здивовано витріщившись на те, як ми весело допивали залишки кави.

— З першим робочим днем, міс Саунд, — нарешті посміхнувся містер Рейн, салютуючи мені стаканчиком.

На колючих щоках стали виднітися впадини, від чого жорстке лице посвітліло. Не довго думаючи, я посміхнулася йому у відповідь та сперлася на стіл. Перший робочий день обіцяв бути веселим.

______________________________________________

Тихої ночі, любі читачі. Сьогодні особливий для мене день і я б хотіла зробити його для вас теж особливим. Це мій вам подарунок у свій день народження. Бережіть себе, а я намагатимусь берегти ваш настрій)