Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

                                                                 ***

Сонце померкло. Знемагаючи від мук, небо не витримало і розірвалося, розплескуючи крижану воду. Злива наростала, стаючи все сильнішою і дзвінкішою, перетворюючись на непроглядну водяну стіну.

Вода безсовісно лилася у відчинене вікно, стікаючи по підвіконню на підлогу. У холодній квартирі гостро відчувалася осіння вогкість. Я сиділа на стільці, укутавшись теплим пледом, спостерігаючи за лицедійством природи. Якийсь незвичайний спокій не давав піднятися та закрити стулку.

І аромат… Він приковував до місця. Вдихала на повні груди, насолоджуючись запахом озону впереміш зі свіжозавареним чаєм з мелісою. Над її білою порцеляновою чашкою парила серпанок. Сімейний сервіз — одне з небагатьох, що залишилося від колись забезпеченого і аристократичного життя.

Сповзаючи з плеча до кінчиків пальцем і перетворюючись із нижнього малюнка на живу істоту, на столі з'явилася Маріса. Висовуючи довгий роздвоєний язик, вона уважно читала розкриту «Ольбург Таймс».

- Ханс тебе приб'є, побачивши, що ти не зачинила вікно.

- Не приб'є. Це ж Ханс.

Я спостерігала за калюжею, що росте, ділячи невеликі ковтки гарячого напою.

— Ц-ц-ц. Знову це бунтівник на першій сторінці! Заявляє, що найближчим часом вирішить конфлікт між Ольбурзькою королівською родиною та приниженим народом. Ти уявляєш, який мерзотник?! Народ, бачите, королівська родина образила! А те, що вони хотіли лінчувати всю аристократію на головній площі Креортока, він, напевно, не встиг згадати. Тьху, як гидко… лицемір.

— Не заводься, Марісо. Тисовому магу не дістатись Ртутних островів. Ці журналісти тільки й роблять, що роздмухують із мухи слона, аби розпродати весь тираж.

— Як ти можеш бути такою байдужою, Ів? Це стосується тебе насамперед! Якщо цей негідник суне сюди свій ніс.

- Тихо-тихо, - перебила я змію, - Здається, починається...

 Мій погляд знітився, крізь морок почали з'являтися нерозбірливі образи. З кожною секундою вони ставали все чіткішими, обростаючи новими деталями та елементами.

Поступово бачення складається в одну закінчену картинку.

Незнайомець у білій сорочці сидів за дубовим столом, переглядаючи ранкову пресу. Біля його правої руки стояла чашка чорної кави. Я помітила по перших рядках, що це та сама газета, яку читає Маріса.

Можна подумати, що він відчув мою присутність: підвівся, прихопивши з собою напій, попрямував до відкритого балкона. З вулиці вдарило сонячне світло — на небі не хмарки.

Вперше за п'ять років я змогла подивитись на Креорток на власні очі… Майже своїми.

Очима незнайомця я дивилася на центральну площу столиці, густо усіяну помаранчевими, червоними та зеленими деревами. Звідки у жовтні взятися зелені? Але уважно вдивившись у яскраво зелені плями з теракотовими вкрапленнями, я впізнала в них ягідний тис. Площа густо усіяна ними, вони яскравими плямами розбавляли звичні осінні тони.

Незнайомець сперся на перила балкона, нависаючи над прірвою. У мене одразу ж закрутилася голова. У страху я чіплялася пальцями за край столу, ніби намагалася утриматися від уявного падіння.

Він дивився вниз з висоти семи-восьми поверхової будівлі. І якщо я не помилилася, то це був готель «Плаза».

— І що там? — спитала Маріса без особливого ентузіазму.

За довгі роки подібні видіння стали звичайними.

— Він стоїть на балконі «Плаза» і дивиться на площу. Там світить сонце і так тепло ... Ти не уявляєш, як там красиво!

- Балкон «Плаза»? Я завжди казала, що він якийсь підпільний зілля. Звідки у пристойної людини можуть бути гроші на віп-номер із видом на головну площу королівства?

- Ма-рі-са! - Я засміялася.

- Ні. А що смішного-то?! Я говорю реальні речі.

Але я не сперечалася, мене заворожував краєвид. Місто таке затишне, рідне і далеке…

— І-і-і-у! Що тут сталося? — у кімнаті з'явився Ханс.

Його голос прогнав видіння. Ханс, взявшись рукою за голову, дивився на моє дощове хуліганство.

— Дощ почався так раптово, що я не встигла зачинити вікно.

— Хазяйка квартири нас вижене надвір, якщо дізнається, — тривога відчувалась в його голосі. Він підходить до столу та бере з тарілки імбирне печиво. — Ти що, на роботу не збираєшся?

- Збираюся. Заступаю на чергування за годину.

- Ясно, - він відкусив ласощі і подався назад до спальні.

Проходячи повз відчинене вікно, Ханс махнув рукою — стулки зачинилися. Калюжа, наче на розпеченій пательні, почала випаровуватися.

— Мій побутовий маг, — тихо прошепотіла.

- Я все чув, Ів!

Я допила чай. Маріса продовжувала з цікавістю читати інтерв'ю Крістофа Йєнсена, вона, наче губка, вбирала кожне написане слово. Тепер весь день розмовлятиме на політичні теми.

Вставши зі стільця, я попрямувала в душ.

— До речі, вчора центральним каналом показували «Кенгуренка Блінки», — кидає мені навздогін Маріса.

— Будь ласка, скажи, що його крутили не у прайм-тайм?

- У прайм-тайм, - змія явно задоволена.

- Сьогодні на роботу хоч не з'являйся!

У вузькому коридорі розминулась із Хансом. Він на бігу поцілував у щоку і пообіцяв на тижні зводити мене до ресторану. За кілька хвилин радник королеви втік за дверима, залишаючи нас з Марісою вдвох.

Звістка про похід до ресторану мене засмутила. Ханс консерватор, він завжди прив'язує значні події до подібних появ на публіці. Це вже сімейна традиція: відсвяткувати день народження, зробити пропозицію вийти за нього заміж, повідомити, що скоро відбудеться переворот, і ми повинні тікати з міста... За більш як три роки спільного життя я вже вивчила всі його звички.