Читати книгу - "Космоград, Плачинда Сергій"

Змарніли, схудли. Ну, нічого! Приходьте швидше до пам'яті та закусимо, поповнимо сили.

Оклигавши, хлопці заходилися споживати страву.

— Перший сніданок у космосі, — смачно облизуючись, сказав Оверко.

— Хто хоче води, — звернувся до всіх Бекекечко, — той може скористатися баклажкою із соскою. Вона міститься в спеціальній кишені, праворуч крісла. А біля декого соски визирають прямо із стіни. Прикладайтесь, як телятка, і смокчіть... Воду пити із склянки немислимо. Ось дивіться, що воно виходить.

Бекекечко відгвинтив баклажку й підставив чашечку. Але струмінь води не поливсь у посудину, а повис на якусь мить біля шийки баклажки. Потім поплив убік. Всі зачаровано дивились на прозору водяну кульку, що кружляла над головами.

— От фокус, — сказав Оверко й простягнув руку до сріблястого м'ячика, що вмить лопнув, як бульбашка. Вода полилась по рукаві гуртківця.

— Тепер зрозуміло, друзі, чому замість ложки ми використовуємо соску? Отож бо й є. Вмиватися ми будемо мокрою губкою. Запасів води у нас багато, ми їх веземо для монтажників Космограда. Але на складах нашої ракети ви не знайдете звичайних бачків. Воду й кисень ми навантажили у вигляді перекису водню. Це дало можливість зменшити об'єм кисневих баків. Під час розкладу перекису водню на воду й кисень виділятиметься велика кількість тепла, що огріватиме житло космонавтів. Отже, хімія принесла подвійну вигоду: і місце зекономила, й запаси необхідних речовин збільшила. Ми маємо в достатній кількості й повітря, й води, й тепла....

Бекекечко уважно поглянув на прилади й присвиснув:

— Доки ми снідали, наша "Полтава" пройшла понад 30 тисяч кілометрів.

Він крутнув біля одного телевізора ручку — і на екрані з'явилася велетенська куля.

— Земля! — вихопилось у гуртківців.

— Вона, наша рідна. Фантасти розписували, як ото астронавти вгадуватимуть із космічної висоти материки, моря, річки. А воно, бачите, хмари, курява, товща атмосфери застеляє усе. Клубок із хмар, туманна куля... Та погляньмо у вікна, будемо берегти енергію.

Бекекечко вимкнув телевізор і натис на кнопку. Піднялися штори на ілюмінаторах.

В каюту проникло сонячне світло.

Зорі, Сонце, Земля висіли нерухомо, наче якісь декорації чи макети.

— Ми стоїмо на одному місці! — вигукнув Оверко. — Ракета зупинилася! Треба рушати!

— Ні, ми провалюємось! — тихо прошепотів Грицько й злякано озирнувся.

— То вам здається, друзі, — заспокоїв усіх Бекекечко. — Одноманітний похмурий пейзаж навіває різні думки, різні химерні враження. Слабка людина може взагалі збожеволіти. Тож недарма дехто пропонував відмовитись від ілюмінаторів, що є, до речі, зайвими отворами, які потребують найретельнішої герметизації.

3. Пам'ятники в космосі

Раптом біля Бекекечка на матовому екрані з'явилася цяточка. Вона росла, наближалась. У навушниках почулися віддалені сигнали.

— Гляньте! Не такий вже цей космос одноманітний та пустельний. Он гордо пливе в безвісті зірка КЕЦ. Не фантастика, не вигадка письменника, а така собі реальність на двадцять тисяч тонн, постійний супутник – "Костянтин Едуардович Ціолковський".

— Де, де?

— Оно! Зірка така велика.

— Бачу! — аж підстрибнув Грицько, змахнувши руками.

— Зайвий жест, — вибачливо всміхнувся Бекекечко.

І справді, Грицько двічі перевернувся в повітрі й, ударившись об шкіряну стінку, підлетів до стелі.

— Обережно! — гукнув Бекекечко. Та Грицько вже відштовхнувся ногами — й, на превеликий подив, кабіна захиталася, мов човен на хвилях.

— Еге, оце ще мені космонавти! — сердито промовив Бекекечко й схопив Гриця за карк. — Я й забув попередити: під час польоту не треба робити різких рухів, поштовхів, стрибків, бо ракета буде розхитуватись і на якусь соту частку градуса відхилиться від траєкторії. Врешті ми пройдемо повз супутник на тисячу кілометрів лівіше або правіше.

Аспірант уклав Грицька в крісло й подивився в ілюмінатор.

— Ще раз, друзі, погляньте на привабливу зіроньку. То перша міжпланетна станція, перше населене містечко в космосі. Радянські люди повністю змонтували його за проектом великого російського вченого, калузького мрійника Ціолковського.

Це величезний циліндр, засклений на одну третину кварцовим склом. З обох боків циліндра — опуклі півсфери. До циліндра приєднано грандіозний конус. Внутрішню поверхню конуса устилає родючий грунт, завезений із Землі. На ньому розрісся чудовий сад. Перший сад у космосі! О, як палко мріяв про озеленення майбутніх супутників Ціолковський! Адже це й вигідно, й зручно, й приємно: рослини поглинають вуглець і віддають потрібний для дихання кисень, а плоди й овочі астронавти використовують для їжі.

Регулювання температури всередині супутника здійснюється, як і пропонував Ціолковський, комбінацією спеціальних світлих і чорних пластин. Цей принцип дуже простий, друзі мої. Якщо повернути пластини до Сонця чорною стороною, то вони, вбираючи тепло, швидко розжарюватимуться й обігріватимуть супутник. Світла сторона, відбиваючи промені, перешкоджатиме нагріванню.

Для створення штучної ваги, для уникнення всіляких незручностей та курйозів через невагомість, увесь супутник за проектом Ціолковського обертається навколо своєї осі. Під впливом відцентрової сили люди і предмети в конусі й циліндрі притискуються до зовнішньої стінки.

У космічному містечку неабияке місце відведено експериментальним оранжереям і лабораторіям, де вчені досліджують умови вирощування рослин у заатмосферній височині, вивчають вплив невагомості на організм тварин. Там є космічні кролятники, вівчарні, пташники. Отже, в космосі організовано великий медико-біологічний центр.

А куди ж, любі друзі, летимо ми? Наша ракета везе будівельний матеріал на "міжпланетний вокзал" — штучний супутник Місяця "Юрій Кондратюк".

Зірка "ЮК" монтується за проектом великого українського мислителя. Ще в 1916 році нікому не відомий механік-самоук Юрій Васильович Кондратюк розробив проект міжпланетної бази для ракет та могутньої заатмосферної обсерваторії.

Але який вигляд має космічна станція "Юрій Кондратюк"? Через годину ви переконаєтесь, що задум ученого здійснено.

Штучний супутник "ЮК" — це чотири велетенські циліндри, з'єднані легкими алюмінієвими та пластмасовими фермами.

В циліндрах для ремонту та заправки космічних кораблів паливом спорудять ангари. 3 ними межуватимуть лабораторії, склади, готель. Але перш за все це буде першокласна база для астрономів, які працюватимуть в ідеальних умовах — їм бо не заважатиме атмосферна товща, хмари, пилюка.

Окрім того, на "ЮК" монтуватимуть пасажирські га вантажні лайнери. Після старанного випробування вони візьмуть напрям на Марс, Венеру та інші планети. В недалекому майбутньому з цього трампліна братимуть розгін до далеких зоряних світів, фотонні ракети. Тобто штучний супутник стане вузловою міжпланетною станцією. Космоград обладнають потужними радіомаяками, телеустановками, завдяки яким він буде підтримувати зв'язок з усіма космічними кораблями і населеними планетами. З нього сповіщатимуть на Землю про кожну подію в космосі.

У заатмосферному містечку поселиться аварійний загін. У його розпорядженні знаходитимуться надшвидкісні фотонні ракети. На них можна буде за сигналом тривоги гайнути в будь-який куточок Галактики на допомогу потерпілим космонавтам.

Штучний супутник "ЮК" матиме також великі майстерні для ремонту та випробувань космічних ракет.

От що являє собою в загальних рисах супутник-велетень, який носить ім'я нашого геніального земляка. І як хороше, любі мої, що радянський народ присвоює своїм безсмертним творінням імена національних героїв. Вічно кружлятимуть у космосі супутники "Костянтин Едуардович Ціолковський" і "Юрій Кондратюк". Кожного ясного ранку люди в тому чи іншому куточку земної кулі, задивившись у блакитне небо, скажуть: "Он Ціолковський полетів, а ото Кондратюк сяє на всю Галактику".

Діяння великих мислителів, славних синів російського й українського народів, житимуть вічно не лише на Землі, а й тут, в омріяній ними стихії. Це величні пам'ятники, з якими не може зрівнятися жодна споруда на Землі.

Аспірант замовк, поглянув на пульт, що реєстрував роботу приладів.

4. Бій на орбіті

У кабіні настала тиша. Спочатку вона не сприймалася, але минула хвилина, друга — і цей мертвий спокій почав гнітити, непокоїти. Не долинає ні звуку! Ніякого відчуття руху, жодного поштовху чи коливання. Завмерло все, немов у домовині. І так моторошно стало, що всі благально поглянули на Бекекечка: чого він замовк!

— Еге, важкувато серед космічної тиші, — вгадав душевний стан гуртківців аспірант. — Ото ж бо воно й є. Яким-то мусить бути вольовим і дужим космонавт! Адже йому доведеться долати в гробовій мовчанці відстані до Марса, Венери... Місяцями люди змушені будуть сидіти в тісній кабіні, не робити різких рухів, дивитись тільки на прилади та своїх колег. Незавидне становище! Але космонавти це ж і є нові люди, люди небаченого гарту.

Бекекечко на мить замислився, а гуртківці в захопленні позирали на свого учителя, який був для них справжнім космонавтом, людиною залізної волі.

В цей час тишу порушив голос пілота:

— Увага. Назустріч нам летить великий метеор.

Хоча голос був спокійним, хлопці злякано перезирнулися, зблідли. Кожен вчепився руками в крісло, зіщулився.

— Та заспокойтеся, — сказав аспірант. — Усе гаразд. Так, так. Ще не встигли ви до кінця збліднути після застереження пілота, ще не встигли, мої любі, до кінця збагнути всю небезпеку, як атомні кулемети нашої ракети, отримавши блискавичний наказ від радіолокаторів, розстріляли залізного ворога. Метеор вмить розлетівся на друзки. "Полтаву" обдало тільки скалками. Отже, радіолокатори та атомні кулемети — надійна охорона. Без них космонавт не встиг би і рукою поворухнути, щоб завести двигуни та звернути убік. Ракету блискавично прошило б наскрізь... Зараз ми, друзі, знаходимось на віддалі п'яти тисяч кілометрів від місця бою.

Хлопці зітхнули й поглянули в ілюмінатори: які ще несподіванки таїть у собі це чорне бездонне провалля?

5. Небесне будівництво

— Ось він, "Юрій Кондратюк", наш супутник, — весело гукнув Бекекечко, — наздогнали нарешті! Бачите велике сузір'я? Прямо перед нами.

Тепер всі побачили зовсім близько кілька велетенських зірок, що пливли в безмежній темряві.

— Мізерні неточності, — зауважив Бекекечко, — на якісь грами більше пального в лівій ланці сопел, ніж у правій, нікчемне розхитування ракети Грицьком — і ось ми відхилились рівно на сімсот кілометрів.

— Дивіться! Що то таке? — вигукнули гуртківці, припавши до ілюмінаторів.