Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Космоград, Плачинда Сергій 📚 - Українською

Читати книгу - "Космоград, Плачинда Сергій"

60
0
09.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Космоград" автора Плачинда Сергій. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

— Зірка відірвалась. Пада прямо на нас.

— Це, друзі, космічний човен-буксир. Щоб нам зманеврувати, треба завести двигуни й витратити певну кількість дорогоцінного пального. А воно ж знадобиться для зворотного рейсу. Ось чому на допомогу виходить маневрений космічний всюдихід, така собі маленька "малолітражна" ракета, в якій уміщається тільки один чоловік. Вона швидко і вправно, при мізерних затратах пального, пришвартує нас до міжпланетної станції. Зручно й дешево.

Бекекечко перевів приймач на хвилю штучного супутника — і в репродукторах зразу ж засурмило веселе, бадьоре:

— Слава "Полтаві"! З щасливим прибуттям! Вітаємо, дорогі земляки! Живі-здорові? Гостинно просимо на космічний банкет!

— Бекекечко, здоров! Як твої пуголовки, не розгубив по дорозі? — загудів чийсь бас.

Гуртківці повеселішали, їм здалося, що весь космос залюднений.

У репродукторах гримить марш — то супутник вітає прибуття ракети. На екрані телевізора з'являється усміхнене, енергійне обличчя професора Марка Панасовича:

— Уклін вам, дорогі земляки, з щасливим прибуттям!

Хлоп'ята незчулися, як перед очима виросла справжня небесна новобудова, засріблився велетенський циліндр. Біля нього притулилась якась ракета. Над головами нависло гігантське дзеркало. Геліоустаткування, що живить увесь Космоград, здогадалися гуртківці. А ось чотири велетенські циліндричні скелети, їх обліпили люди в скафандрах. Тут все живе, дихає завзяттям, людським розумом. Скафандри плавають навколо могутніх оголених ребер, вовтузяться, обшивають сталевий кістяк, повзають, сновигають — одні поволі, плавно, інші, відстрілюючись якимись пістолетами, проносяться блискавично, мов сполохані риби.

Гуртківцям здалося, що вони зазирають у велетенський акваріум, де плавають чудернацькі створіння.

У цей час Бекекечко весело скомандував:

— Всім спуститись у сінці, тобто у тамбур! Одягти космолазні скафандри! Багатошаровий панцир буде оберігати вас од космічної пилюги, не дошкулятимуть вам ні мікрометеори, ні шкідливе сонячне випромінювання. Термостати забезпечать постійну температуру всередині скафандра і на сонці, і в тіні, де панує незмінний космічний холод.

Автоматичне регулювання температури, ідеальна вентиляція обумовлюють вільний доступ повітря до всіх частин тіла. Сама роба теж дуже зручна. Вас не обтяжують кисневі балони, їх замінили прилади спеціального типу. Кисень виділяється в результаті хімічних реакцій.

Радіообладнання скафандра забезпечує двобічний зв'язок. Але це ще не все. Про ваш стан здоров'я, про самопочуття на центральний пост медичного спостереження щосекунди передають по радіо контрольні прилади. Отже вам у скрутну хвилину не доведеться гукати на допомогу. Прилади заздалегідь помітять назрівання недуги чи перевтоми, й невмолимі медики відкличуть вас у приміщення.

Бекекечко взяв якусь металеву коробочку й почав прикладати її до сріблястих цяток на скафандрах.

— Всі ми, як показує прилад, герметизовані ідеально, — нарешті сказав аспірант. — А тому — увага! Вмикаю вакуум. Насоси миттю викачають повітря з тамбура... Пора йти...

Як тільки Бекекечко з'явився в отворі, чиїсь залізні руки дружньо підхопили його, накинули гак з линвою на пояс і легенько відштовхнули вбік.

— Так їх — як бублики на вервечку! Щоб не розгубились.

— Хто там на черзі?

Оверко на якусь мить завагався: куди ж його випливати?! Прямо під ногами бездонна ніч. В мороці сторчма зависають будівлі, аж не віриться, що все це — ракета, станція, люди, каркаси супутника — несеться в космічній безодні з шаленою швидкістю — понад 4 кілометри на секунду. І Бекекечко нікуди, не падає, висить собі, кумедно ворушачи руками, неначе сом плавниками. Оверко насторожено позирає обабіч себе: куди ж ступати? Ану як шугне в безвість, в оті чорні глибини Всесвіту!

Та чиїсь руки ловко хапають його за карк. Раз, два — і він теж на прив'язі. Аж відлягло: все-таки надійніше, преміцна капронова линва з'єднує його з корпусом супутника. В будь-яку мить можна підтягнутись і сховатися там.

— Вітаю вас, милі друзі, з романтичною висадкою в космосі! — гукнув Бекекечко. — Ба! Нашу "Полтаву" вже розвантажують.

Дійсно, з трюмів, що зяяли чорними пащами, кілька чоловік у білих скафандрах легко і вправно викидало ящики, велетенські тюки, рулони тонкої сталі, різні механізми, деталі ракети. Все це космолази делікатно ловили у своєрідні неводи й швидко транспортували до будівництва. Вони весело перегукувались із гуртківцями, жартували й, жваво відстрілюючись ракетними маузерами, щезали за громаддям супутника.

— Бачите, людина в космосі сильніша за найпотужніший трактор, — пояснив Бекекечко. — Скільки ото на ракетодромі було мороки з вантажем: тягачі транспортували його до ракети, гелікоптери підіймали, лебідки й поліспасти підтягували. А тут звичайнісінький чоловік несе п'ятитонну брилу, мов пір'їну. Хе!

— Дивіться, вони навіть не прив'язані! — дивувались гуртківці, спостерігаючи трудову метушню в царстві вічної пустелі.

— Звикли, — пояснив Бекекечко. — Звичайно, для нас, немовлят Всесвіту, підтяжки необхідні. А тертому космолазові в русі, в роботі вони тільки заважатимуть.

У цей час монтажники розкрили носові захисні щитки ракети й почали вивантажувати довжелезні ферми. Ще більше здивувались гуртківці, коли побачили сталеві ребра майбутнього міжпланетного корабля.

— От і не треба буде зварювати, паяти, доточувати. Каркас лайнера вже готовий, — зауважив Бекекечко.

Раптом у промінні сонця, поблискуючи сигароподібним корпусом, з'явилася невеличка ракета з відкритою кабіною. В ній сиділо двоє людей. "Авто" пішло в стрімке піке, прямо на хлоп'ят. Під час розвороту з нього випав сріблястий скафандр у червоних смугах. В навушниках забринів знайомий старечий голос:

— Ага, ось де вони. А ми ждемо, столи накриті, пляшки розкорковані, слинка тече... Здрастуйте вам у космосі!

— Доброго здоров'я, Марку Панасовичу!

Так, це був саме він, улюблений професор київської молоді, гордість української науки, нинішній директор постійного штучного супутника "Юрій Кондратюк".

Космічний клімат впливав на Марка Панасовича благотворно, ба, навіть омолоджував.

— Негайно, дорогі гості, сідайте в авто. Лишайте оте мотузяччя... Так-так! Обвеземо вас по всьому будівництву. А "Полтаву" вашу оглянуть, дозаправлять, перевірять кожен гвинтик.

Обліплений скафандрами, космічний ракетомобіль шугнув сторч, і через секунду перед гуртківцями відкрилась панорама велетенського будівництва.

Професор натхненно простягнув перед собою руку:

— Гляньте, друзі! Яка краса! Які величні споруди! Он збоку, за геліоустановкою, бачите, — цілий пліт із ракет! То фундамент нашого супутника, перша "цеглина" в будівництві. На орбіту майбутнього супутника "ЮК" ракети несли з собою великі запаси палива, кисню, їжі, води, багато приладів. Але в кабінах не було людей. Коли сталеві сигари вийшли на орбіту, по радіо було віддано спеціальний наказ. Ракети з'єднались. Утворилася платформа. Коли космічний паром щасливо облітався і стало достеменно відомо, що поблизу немає метеорних скупчень, тоді до нього пришвартувалась перша пасажирська ракета. Екіпаж її складався з двох чоловік — директора майбутнього супутника "ЮК" та його учня Бекекечка. Такий початок. Все останнє — у вас на очах.

Професор показав геліоустановку, що постачала теплом і енергією космічне містечко, обсерваторію з найпотужнішими в світі телескопами. З цікавістю зазирнули гуртківці й у просторі ангари та майстерні, будівництво яких ішло повним ходом.

Нараз у навушниках почулась команда з медичного пункту:

— Новоприбулим — негайно в приміщення, на спочинок!

— Так-так, — підхопив професор. — Поїсте — й спати! Ви чуєте, як на вас давить утома?

— Еге, давить, гнітить, — підтвердили гуртківці.

Аж тепер хлоп'ята відчули, як хилить їх на сон, як навалюється почуття незборимої апатії.

— Це від невагомості, — пояснив Марко Панасович і підбадьорив. — Нічого, у нас корпус №1 обертається навколо своєї осі. Там абсолютно земна обстановка. Відпочинете на славу.

"Авто", пострілюючи, підлетіло до великого гранчастого циліндра. Пришвартувалися. І ось юні мандрівники в герметичних тамбурах, куди із свистом увірвалося повітря. Роздягнулися, пройшли коридором і опинились у світлій просторій кімнаті. Стіл, картини, стільці, дивани. Скрізь квіти. Ніщо не плаває в повітрі, все стоїть міцно, спокійно, навіть кришталеві люстри не гойдаються.

— Невже корпус обертається? Адже нічого не відчутно? — здвигнули плечима хлоп'ята.

— А погляньте лишень в ілюмінатори на підлозі. Через кожні вісім секунд у вас під ногами з'являється і щезає Місяць.

— Справді! — здивовано гукнув Грицько.

У скляних отворах підлоги раз по раз мелькали Місяць і Земля, миготіли зорі, аж паморочилась голова. Здавалося, Всесвіт зазнає катастрофи, провалюється в безвість... А тут парує обід на столі, пахнуть квіти, й радіола награє рідних українських пісень.

Після обіду Бекекечко пішов кудись оформляти документи. А гуртківці, розмістившись у комфортабельних спальнях, повкладалися у м'які ліжка й, сповнені яскравих вражень і переживань, вмить полетіли в обійми здорового, міцного сну.

Назавтра їх чекала екскурсія Місяцем.

6. Мандрівка по Місяцю

Спочатку їм стало моторошно: висадились усім гуртком в якійсь пустелі. Стали ногами на дике каміння, вкрите товстим шаром пилюки. Навколо похмуро здіймались оголені скелі; ні рослини, ні тварини, ні слуху, ні духу. Та найдивовижніше звисало над головами: це — небо. Воно якесь чорне-чорне, хоча сонце сліпить, припікає. Незважаючи на сонячне сяйво, небо густо засіяне великими синюватими зорями.

Лячно хлоп'ятам, принишкли всі: якось боляче дивитися, що рідні світила потонули в безконечному чорному мороці. Чому така безпросвітно-темна небесна баня?

Гуртківці запитливо позирають на Бекекечка, мимохіть горнуться до нього, й ось у навушниках чується знайомий голос, спокійний, урівноважений.

— На Місяці небо завше чорне, бо тут немає атмосфери. Он бачите, навіть обрії не світліють, не коливаються, тобто не здіймається пара з поверхні Місяця... А зверніть увагу на зірки — вони не мерехтять. Ви ж знаєте, друзі мої, чому мерехтять зорі над Землею — їхні промені, потрапляючи в товсті шари атмосфери, в потоки повітря, заломлюються, вібрують.

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Космоград, Плачинда Сергій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Космоград, Плачинда Сергій"