Читати книгу - "Мені потрібна свобода, Аріна Спел"

І так, що ми маємо в результаті? Я, доволі таки не бідна, юна, приваблива леді. За декілька годин щасливо вилечу з цього відбору наречених. І? Трагедія? Ні, шанс. Шанс на нове життя. Я б, особисто, з цього змагання достойних і найдостойніших драпала так, щоб ніхто й не наздогнав. Але, на щастя, зусиль докладати не доведеться. Все й так склалося найкращим чином. 
Наступинй крок, вступ до магічної академії. Так - так, в мене ще й бонусом присутня магія. Попередня власниця не надто її розвивала, тільки в межах необхідного. А що необхідно жінці в цьому світі - правильно, майже нічого. Гарно виглядати та й по всьому. Я вміла лише підправляти сукні, зачіску, якісь не складні побутові закляття. Але перспектива була більш ніж чудова, я б навіть сказала вражаюча. 

Статок який я мала, дозволяв жити, не задумовуючись про завтрашній голодний день, а це вже , повірте мені, не мало. Вступ до академії відкривав двері до самостійності і карʼєри. Те, що на сотню першокурсників припадало 2-3 дівчини, а до кінця навчання в кращому випадку дійде одна, та й то, не завжди, мене анітрохи не бентежило. Хай вони всі бентежаться, як їм пережити мою присутність. 
Те, чому я тут, як опинилася посеред цього всього, я навіть не намагалася зрозуміти. Не зараз. Бо відповідей нема, і взятися їм не звідки . 
Тихий стукіт у двері моментально перервав монолог у моїй голові. 
-Айрін, леді Айрін, я прийшла вас підготувати до сніданку. 
Так, сніданок, мій феєричний виліт у щасливе й цікаве життя. Але зараз лише шоста ранку. Ще цілих три години.

-Чи не зарано? Зайди десь о восьмій, можливо трохи пізніше. 
Дівчина, що вже майже відкрила двері, остовпіла. На її лиці виразно читалося здивування, але декілька секунд, вона взяла себе в руки, опустила очі до низу, й тихенько промовила:

-Але ж леді, ви так не зможете зайняти гарне місце. Доведеться сидіти в кінці столу. Король навіть не помітить вас. Це буде жахливо. 
Після чого підвела на мене свій погляд, у якому читалося на скільки жахливо все буде, а я зосередилась на тому, щоб не розреготатися від абсурдності ситуації. Дві години сидіти за столом, щоб зайняти місце ближче до короля?? І не факт, що найкраще, бо найкраще треба займати ще раніше. Слава Всевишньому, сьогодні все закінчиться. Смачно поснідаю, вічливо попрощаюся з усіма і вирушу на всі чотири сторони. Вірніше в одну сторону - та , що веде в академію. Ще б не забути зобразити смуток і відчай на обличчі, а не радість і полегшення. Не треба , ні їм не мені зайві приводи для роздумів. 
-В цьому не має потреби, Сесіль(саме так звати мою помічницю), я спущуся рівно о девʼятій. На сніданок. Навіть краще буде сісти з краю. Легше підніматися і йти. 
Дівчина, нічого не відповіла, ще раз вклонилася, й вийшла з кімнати. Звісно , в її погляді читався сумнів, а чи не збожеволіла я, та то пусте. Перейматися такими дрібницями було не на часі. На часі була сукня.