Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Обіцяю кохати завжди, Ема Ноель 📚 - Українською

Читати книгу - "Обіцяю кохати завжди, Ема Ноель"

166
0
16.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Обіцяю кохати завжди" автора Ема Ноель. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 39
Перейти на сторінку:
Пролог

Ані

— Мая? — невпевнений оклик чоловічим голосом. Такий розгублений, з нотками смутку та зневіри.

Ким би не була ця Мая, вона повинна обернутися і відреагувати на чоловіка, який кличе її. Відчувається, що вона важлива для нього.

Я ж іду далі, кутаючись у пальто, щосили намагаючись не виказати свою кульгавість. Це складно, але я дуже намагаюся. Коли я вдаю, що неспішно прогулююсь, виходить непогано. Тому мені доводиться завжди розраховувати час так, щоб не доводилося поспішати.

— Має! — звучить оклик знову. Цього разу гостро, наче лезом по нервах. Наче це ім’я для чоловіка, ця дівчина — останній шанс врятуватися в цьому світі самотності.

Ще трохи — і я дістануся метро. А там кілька зупинок, і я буду вдома. Зовсім скоро реабілітаційний період закінчиться, і я зможу повноцінно присвятити себе навчанню. Саме і карантин добігає кінця, чому я неймовірно рада. Дистанційне навчання — це, звісно, круто, але мені так бракує живого спілкування. Хотілося б познайомитися з групою ближче, а не лише на відстані спілкуватися.

— Має… — відчайдушний стогін на видиху. Стільки болю в одному слові, у промоволеному імені, що в мене спина вкривається крижаним ознобом.

Чиясь долоня м’яко стискає моє зап’ястя, змушуючи мене зупинитися. Шкіра вкривається мурашками, всередині щось обривається, серце тривожно б'ється об ребра.

Повернувши голову, дивлюся спочатку на міцну чоловічу долоню на моїй руці. У повній розгубленості здіймаю погляд вище, звертаючи увагу на в’язь татуювань, що обплітають джгути м’язів під смаглявою в порівнянні з моєю шкірою. Гарний малюнок. І руки гарні. Плечі широкі, накачаний він, сильний, напевно. Не те що я, ледве ногами пересуваю.

І сам він гарний, риси обличчя різкі, гострі, як і погляд: ріже по-живому, змушуючи проковтнути болісний клубок, що невідомо звідки взявся. Кліпаю розгублено, але руку не вириваю. Мені сил не вистачить впоратися з ним, тільки погляд опускаю вниз, даючи зрозуміти хлопцеві, що час би й відпустити. Адже помилився, очевидно тепер.

— Мая… — ну ось, з таким розчаруванням видихнув ім’я, тому що зрозумів, що я не Мая.

Зрозумів, але тримає. Гаряча в нього долоня, у місці дотику пекти починає, і навіть не знаю, чи то приємно, чи то страшно, що реакція така в мене: бентежне тремтіння по всьому тілу й коліна підкошуються. Навіть дихати стає важче.

А ще погляд у нього такий пронизливий. І моторошний водночас. Немов душу рве на шматки, вивертає назовні, тільки от не мені, а собі, показуючи глибокі закривавлені рани. Що ж із ним таке сталося, що в погляді стільки болю? Або це через те, що не Мая я. А вона йому дуже потрібна, у цьому немає сумнівів.

І мовчить, чекає на щось. Дихає важко, надсадно, розглядаючи обличчя моє, ніби намагаючись кожну окрему рису зафіксувати й водночас охопити повністю.

— Я не Мая, ви обізналися, — шепочу у відповідь. Голос тремтить, язик заплітається, насилу виштовхую повітря з легень, перетворюючи його на звуки.

Не хочу його розчаровувати, але й обманювати нічого. Якщо він сам не може визначитися, доведеться допомогти.

Тому що я не Мая. Анімаїса я, для близьких — Ані. Отаке рідкісне ім’я батьки мені вибрали. Але ж він цього знати не може. Може, він наживо Маю свою й не бачив ніколи, а ми з нею схожі. Може, в інтернеті познайомився, чи ще якось.

— Ти не Мая, — повторює за мною неживим голосом, ніби розуміє, що так і є, але й досі не вірить. Або робить це для того, щоб усвідомити, прийняти, що я справді не вона. — Але ти так схожа на неї. Занадто… схожа, щоб повірити, що це правда.

Його рука зісковзує з мого зап’ястя. Зрозумів, нарешті, прийняв.

— Вибач, — вимовляє він різко, з болем, і з образою за те, що я не вона.

Так само різко розвертається, віддаляється. Дивлюсь у його спину, широку, гарну спину. Тільки зараз до мене доходить, що на ньому навіть куртки немає, лише футболка, але ж листопад надворі, холодно! Але йому, здається, начхати на холод. У нього всередині кригою все вкрилося — в очах побачила. Що йому холод довкола?

Стою чомусь замість того, щоб продовжити свій шлях. Він підходить до автомобіля, припаркованого на узбіччі з увімкненою аварійкою. Отже, не змерзне. У машині зараз зігріється.

Якась думка не дає мені спокою, і вона ж змушує крикнути йому навздогін питання, поки він не сховався за дверима автомобіля:

— Чому?! — питаю. Він зупиняється, завмирає напружений, але не обертається.

Напевно, ця дівчина багато для нього значить, якщо йому на мене дивитися не хочеться. Адже я — не вона, хоч і схожа.

Мені вдається тим часом упіймати невпевнену думку, сформувати її в більш-менш виразне запитання й озвучити його:

— Чому це не може бути правдою?

Дурне питання. Дурна думка. І я дурна, якщо таке питаю. Але питання озвучене. Тільки навряд чи він відповість. Занадто пауза затягнулася.

Та він усе ж таки відповідає, вибиваючи своєю відповіддю повітря з моїх легень:

— Тому що вона померла на моїх руках.

Прикривши рота, щоб не охнути від спалаху суперечливих емоцій, дивлюся йому вслід. І навіщо питала? Дурна.

Не затримуючись більше ні секунди, він сідає в автомобіль і з пронизливим писком шин зривається з місця.

Ось як буває. Адже я теж ледь не померла, потрапивши в аварію. А я ще скаржуся, що калікою залишилася. Я хоча б жива, на відміну від цієї бідолашної Маї.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обіцяю кохати завжди, Ема Ноель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обіцяю кохати завжди, Ема Ноель"