Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Час бою (болю), Соломія Даймонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Час бою (болю), Соломія Даймонд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Час бою (болю)" автора Соломія Даймонд. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 78
Перейти на сторінку:

Натягнувши на очі сонцезахисні окуляри, які я завжди носила з собою в рюкзаку, я вибігла з трамвая. Ступивши на слизьку бруківку я ледь не послизнулася. На щастя, в останній момент встигла вчепитися рукою за ліхтар.  

Навпроти я побачила знайоме обличчя. Капелюх Давида був вкритий лапатим білим снігом. Поруч з хлопцем стояла велика валіза темно-коричневого кольору. Ми не бачилися 5 довгих років і за цей час обоє добряче змінилися. Білінський роззирнувся навколо й коли переконався, що дорога вільна, попрямував у мій бік. Я відвела погляд і зосередилася на неприємного звуку, який виникав від того, що коліщата його валізи вдарялися об львівську бруківку. Коли він став навпроти, я відчула аромат шоколаду. З дитинства цей запах асоціювався у мене з Давидом.  

— Прийми мої співчуття, Аліно, — щиро промовив той, обіймаючи мене. Мої зіниці розширилися від здивування. Давид був не тактильний. Я пам'ятала це ще з дитинства. Одного разу, коли у нього було день народження, я хотіла обійняти його, а він простягнув переді мною руку й заперечно похитав головою. Його відмова тоді боляче вдарила по моїй самооцінці. — Хочеш додому чи прогулятися?  

Дім? Тепер це всього лиш пуста квартира, наповнена речами, які до кінця мого життя нагадуватимуть мені про нього. Дому в мене більше немає.  

— Я хочу до нього, — зізналася я, писклявим голосом, який навіть сама не одразу впізнала. Чи готова я була до цієї зустрічі? Побачити його бездиханне пошрамоване тіло й востаннє притулитися до нього… Я хотіла цього й боялася водночас.  

— Аліно. — Давид хотів відсторонитися, але я міцно вчепилася за його плечі. Якби відпустила просто зараз, то зустрілась би обличчям з льодом. Якщо розібратися, то я сьогодні нічим не займалася, але була така втомлена, неначе пройшла 50 тисяч кроків. — Свята ховатимуть у закритій труні. Він дуже сильно постраждав під час аварії. Ти не готова його побачити. — Він заправив пасмо світлого волосся мені за вушко й обійняв за талію. Я закрила очі долонями, приховуючи своє ридання.  

— Я хочу побачити його кривдника. Він заплатить за це… — Залишки від мого розбитого серця наповнилися ненавистю до людини, яка забрала життя в моєї найріднішої людини. Я не була жорстокою, але готова порвати кривдника мого брата на клапті. Так, я б без вагань змусила його страждати. Мої очі спалахнули від помсти. Тілом неначе поширився струм. Приплив нової енергії зʼявився нізвідки. 

— Він також помер, — повідомив мені Білінський. — Відвезти тебе додому?  

— Ні! — Я заперечно похитала головою, піднявши голову. Від різкого світла, що долинало з ліхтаря, мені довелося примружитися. — Мені страшно йти туди. А ще… Потрібно зайнятися похороном.  

Мій брат у труні, обставленій квітами. Наші знайомі зі словами співчуття. Запах кадила та дзвінкий спів хористів. Це не просто бентежило, а відверто лякало.  

Геть не так я уявляла наше зі Святославом майбутнє. Як тільки життя налагодилося, все знову полетіло шкереберть. Мої мрії та надії будуть заховані під кришкою його гробу.  

— Тобі не потрібно про це хвилюватися. Я вже про все домовився. — Кола під очима Давида свідчили про те, що він давно не спав. Почервонілі білки натякали на те, що він плакав. Не тільки я сьогодні втратила дорогу мені людину, а й він. Нас обʼєднувало спільне горе.  

— Чому ти тут? Хіба ти не мав бути в Словенії? — Я не була впевнена, що саме в цій країні він жив всі ці роки, бо я не дуже цікавилася його життям. Про існування Білінського після того, як ми вибралися з дитячого будинку, я дізнавалася лише від брата.  

— У нас з Давидом була домовленість, про яку ти не знала, — обережно промовив той, проводячи холодними пальцями по своїй щетині. — У разі його смерті я мав бути з тобою до того моменту, поки ти не оговтаєшся. І так, я був першою людиною, яка дізналася про його смерть. Річ у тім, що аварія сталася ще на світанку. Я повідомив тобі про смерть Святослава лише тоді, коли добрався до Львова. Це зайняло певний час. — Декілька хвилин пішло на те, щоб переварити цю інформацію. Коли я прокинулася, то навіть подумати не могла, що щось не так. Ніколи б не здогадався, що цей світлий та сонячний день стане найгіршим у моєму житті.  

— Тобі не обов'язково тут залишатися. У тебе своє життя. — Мені не потрібна була нянька. Я б не стала перекладати на когось іншого свої проблеми, навіть не зважаючи на те, що зараз у мене не було жодних сил та бажання рухатися далі.  

— Це не обговорюється, Аліно. Це мій обов'язок перед твоїм братом, — буркнув той, струшуючи сніг зі свого головного убору. Витончені сніжинки на чорній тканині виглядали чарівно.  

З іншої вулички линув звук скрипки. Я згадала про те, як Святослав та Давид любили слухати класичну музику. Однолітки часто хейтили їх за незвичні вподобання, але хлопцям було так байдуже. Я повільно почимчикувала на звук, закинувши шарф на плече. Волосся здійнялося вгору від холодного та пронизливого вітру.  

— Ти куди? — Давид підбіг і спіймав мене за руку. Він не казав вголос, але я бачила, що мої дії та постійне мовчання лякають його. Мабуть, він думав, що я на межі божевілля. Знаєте, мені також так здавалося, але я не була на 100% впевненою у цьому.  

— Хочу послухати музику. Ти ж казав, що ми можемо прогулятися, вірно? — Мелодія ставала гучнішою. Мене тішила наполегливість скрипаля, який попри сильний вітер та сніг продовжував грати.  

— Як забажаєш. Твій брат казав, що музика здатна загоїти навіть найсильніші рани. Надіюся, що тебе вона також зцілить, Аліно. 

1 2 3 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час бою (болю), Соломія Даймонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час бою (болю), Соломія Даймонд"