Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 Дана в свій час вирішила, що сама з усім не справиться, навіть якщо Катя допомогатиме, та й совість не дозволяла так напружувати подругу і добавляти їй турбот. Ні, та звісно пропонувала лишатися в неї і навіть не лізла в душу з розпитуваннями. Дана ж не могла пояснити всіх обставин її розлучення з Яном. Зрештою, після панічних, ледь не істеричних реакцій на згадки про колишнього, Катя покинула заїкатися на цю тему. Єдине тільки, що хвилювало і не давалося на розуміння - чому він абсолютно не цікавиться долею своєї дитини. Проте і цього не могла дозволити собі спитати, боячись довести свою тоді ще вагітну подругу до нервового зриву, на грані якого вона явно знаходилась, а тут і невеликі хвилювання небажані.

 Дана, допоки дозволяло самопочуття, наполегливо працювала. Вона перебралася до Каті, бо це було найкращим рішенням в тій гнітючій ситуації. Залишатися на самоті - останнє чого хотілося. В кінці-кінців, орендувати житло на кілька місяців до пологів видалось недоцільним. Після того, як одного ранку Дана появилася в Каті з Кирилом на порозі в стані, що не на жарт злякав їх обох, вони щиро запропонували залишитися жити з ними до переїзду. Дівчина з вдячністю і без будь-яких пручань (в неї не було для цього ні сил, ні натхнення) погодилася на пропозицію. Народжувати ж Дана вирішила вдома. Там батьки, сестра і це була неймовірно потрібна допомога і підтримка. 

 У свої вихідні просто сидіти вдома, в чотирьох стінах, рішення теж не найраціональніше. Тож вона знайшла собі чудове заняття - "підписалася" безкоштовно, як аматор, перекладати романи з двох відомих їй мов в одній із соцмережевих груп і таким додатковим способом підтримувати відповідний рівень знань. Це дуже допомогало відволіктись від огидно-болючих переживань. 

 Вагітність протікала навдивовижу легко, незважаючи на всі ті переживання, через які Дані доводилось проходити. Тому вона аж на дев'ятому місяці, після наполегливих вмовлянь Каті, що так і на роботі народити можна, пішла у передпологову відпустку та поїхала додому. Рішення виявилося дуже вчасним. Не минуло і тижня після повернення, як у Дани появилася маленька, чудова, галаслива і неймовірно гарненька донечка. 

 Донечка, яка з першого погляду на неї довела маму до нестримного ридання. 

 Донечка, що була точною копією свого татка.

 Коли дитині виповнилося два роки, Дана вирішила, що пора вертатися на роботу. Хоч як не хотілося таку ще малу дитину віддавати в садок, але ще більше не хотілося жити на гроші батьків. Вона сама, своїми силами хотіла дати їм з донькою краще життя. 

 По поверненні до Києва, Дана одразу і зовсім випадково знайшла дешеву, з хорошими умовами, квартиру (як виявилося пізніше, ціна відповідала якості, оскільки обумовлена була наявністю грибка, який вона не помітила, що потягло за собою в майбутньому проблеми) і знову почала працювати в готелі.

 Якось в них проходила наукова конференція і один із синхронних перекладачів раптово не явився і в результаті поспішних пошуків заміни, цю функцію виконала Дана. До всього ж справилася із задачею так добре, що в готелі взялися пропонувати цю послугу. Так в неї з'явився додатковий заробіток, але, на жаль, не стабільний.

 З часом Дана почала задумуватись, що пора вже рухатися далі. Донечка росла і те життя, яке хотілось для неї потребувало все більше грошей, а особливо тепер, коли переїзд став першочерговою і невідкладною необхідністю.

 На завтра в Дани була домовлена співбесіда на посаду перекладача в одну велику фірму, в яку втрапити дуже хотілося. Заявлені умови роботи, обов'язки і, особливо, зарплатня чи не найкращі з тих, що траплялись досі. З таким доходом вони з Даринкою зможуть собі спокійно, без розкоші звісно, але жити в достатку. Посада передбачала одним з навиків якраз перекладач-синхроніст. Дана неймовірно раділа, що їй трапився такий досвід, бо тепер для неї відкрито більше дверей.

 Зі службового приміщення, вже переодягнена в буденний свій одяг, вийшла Катя. Вона щось шукала в сумочці та підійшла до стійки реєстрації, щоб покласти ту на поверхню.

 - І як називається ця серйозна фірма, куди ти зібралася на співбесіду? На чому спеціалізується? - запитала до слова, продовжуючи копирсатися в своїх речах.

 - Сумніваюся, що ти знаєш кожну фірму в місті, - хмикнула Дана.

 - Ну всі не всі, але можливо чула, якщо ти заявляєш, що велика, - байдуже повела плечем Катя і дістала з сумки гаманець, який так наполегливо шукала, та вийняла гроші на проїзд.

 - Називається, якщо пам'ять мені не зраджує, "Develogi.Inc". Це інвестиційна компанія.

 - Гмм, - протягнула задумливо Катя, - здається ця назва десь вже мені траплялась, але вже й не згадаю зараз. Ну добре, вдалої тобі співбесіди. Розкажеш потім обов'язково що і як.

 - Звісно, - всміхнулася Дана. - Передавай вітання Кирилові і свекрусі.

 - Передам. Па і не сумуй, - кивнула на прощання Катя.

 - Не сумуватиму. Он якраз заходить хтось, хто не дасть нудьгувати, - Дана кивнула головою в сторону входу, звідки тупотіла за консьєржем, що штовхав поперед себе валізу, якась панянка.